Загадка олігархономіки

Загадка олігархономіки

Вівторок, 7 жовтня 2014, 13:13 -
Ситуація критична. Країна стоїть на початку тривалого падіння, зумовленого неспроможністю олігархічної моделі модернізувати економіку і стати на один рівень за конкурентоспроможністю з європейськими державами.

Аби побачити, чи куди рухається Україна за діючого корупційно-олгархічного ладу, варто охопити поглядом весь період самостійного життя.

За час з 1991 року економіка країни переживала і злети, й падіння. Їх можна об'єднати у певні повторювані цикли.

Циклічність розвитку відповідає умовам вільної ринкової економіки, чого не можна сказати про український господарський комплекс у часи радянської епохи.

Планова соціалістична "капіталізація" випрасовувала періоди економічного росту і падіння, штучно стимулюючи збільшення обсягів виробництва завдяки включенню в адміністративно-командний оборот незаконно отриманих інвестиційних ресурсів.

Можна пригадати такі штучні способи накопичення "соціалістичного капіталу" як пограбування церкви і сховищ банківських установ, колективізація з наступним голодомором, планове обмеження рівня людського споживання, вилучення у працівників частини зарплати для форсованої індустріалізації.

Було й безплатне використання праці мільйонів ув'язнених, контрибуція техніки і обладнання з Німеччини та інших країн, переможених у Другій світовій війні.

Наскільки штучними виявилися виробничі нагромадження комуністичної епохи, стало зрозуміло після розпаду СРСР і ліквідації механізму примусової купівлі виробленого на більшості побудованих за радянських часів заводів і фабрик.

Перший економічний цикл

Саме з цього моменту почалася українська економіка, що вирвалася з лещат планово-централізованої системи.

Непотрібне споживачам нагромадження виробничих потужностей обернулося тривалим падінням виробництва в ході першого циклу економічного руху. Про це свідчить динаміка ВВП України з 1990 року до 2015 року.

Натисніть для збільшення 

Тобто першою фазою руху вивільненої національної економіки було зменшення обсягів виробництва. Воно тривало з 1991 року до 1999 року.

Фаза підйому першого циклу тривала з 2000 року до 2008 року.

Фаза падіння цього циклу була надзвичайно тривалою і глибокою: за десять років обсяги національного виробництва зменшилися у 2,5 разу - індекс росту 0,405. У новітній світовій історії в жодній країні не було випадків подібного за глибиною падіння виробництва, навіть там, де відбувалися світові чи локальні війни.

Є кілька причин такої економічної катастрофи.

Перша - повна невідповідність усієї сукупності діючих пострадянських підприємств в усіх галузях економіки вимогам і потребам існуючих реальних ринків. На підприємства перестали надходити державні замовлення і накази. Ринки ж потребували інших виробів.

Друга - за допомогою Москви відбулося повне розтрощення фінансово-грошової системи. Гіперінфляція 1992-1996 років збільшила ціни майже у 114 тис разів. Більше восьми років країна працювала без грошей, кредитів, цін у національних знаках, в умовних одиницях, на умовах бартерного обміну товарами.

Третя - не відбувалися ринкові реформи. Права власності були заморожені до 1997-1998 років. Сприяння підприємництву почалося лише з 1999 року. Підтримувалися старі і створювалися нові монополії, як горезвісний "Нафтогаз".

Бюджет фінансував збиткові сектори економіки, зокрема, паливні, енергетичний і

комунальних послуг, сільське господарство. Центральний банк зупиняв міжбанківські платежі, комерційні кредити були заборонені.

Адміністративно фіксувався валютний курс, держава видавала індивідуальні дозволи на експорт і купівлю іноземної валюти.

Фаза злету першого циклу у 2000-2008 роках дозволила за дев'ять років збільшити обсяги виробництва тільки на 81,3% - індекс росту 1,813.

Факторами зростання були відносна фінансова стабілізація, яка повернула обігові капітали підприємствам і дала змогу збільшити виробництво традиційної продукції, а також приплив іноземного капіталу і внутрішні інвестиції у нові галузі - мобільний зв'язок, інтернет-економіка, банкінг, новітні технології торгівлі.

 Леонід Кучма. Фото 2000.net.ua

Однак темпи росту були недостатні. За час зростання не вдалося компенсувати усі втрати фази падіння. Базовий коефіцієнт темпу росту і темпу зниження обсягу виробництва у першому циклі становив 0,74. Іншими словами, за перші 19 років незалежності країна зменшила досягнуті у 1990 році обсяги виробництва на 26%.

Причини незадовільного зростання виробництва у першому циклі такі.

1. Незначні і недостатньо глибокі структурно-технологічні зміни в економіці, перш за все, у промисловості та інших базових галузях.

2. Повільні темпи розгортання онлайн-економіки і електронної економіки через незначні інвестиції у цей сектор.

3. Розгортання у 2008 році "передчасної" фінансово-валютної кризи - як через негативні зовнішні впливи, так і через безвідповідальність і некомпетентність українського уряду та НБУ у питаннях подолання кризи.

Другий економічний цикл

У другому економічному циклі спостерігалася однорічна фаза падіння, 2008-2009 роки, і трирічна фаза зростання, 2010-2012 роки.

Зниження обсягів ВВП за роки падіння досягло 14,8%, індекс 0,852. Головні причини падіння виробництва були такі.

1. Відмова країн-споживачів від української продукції будівельного призначення через зменшення обсягів інвестицій на міжнародних ринках - експорт впав на 38%.

2. Глибока девальвація валютного курсу гривні - за жовтень-грудень 2008 року курс впав у 1,8 разу. Це викликало переведення гривневих фондів банків у долари, зменшило імпорт для потреб виробництва, скоротило обігові капітали економіки.

3. Відплив іноземного банківського капіталу з України до західних країн.

Тільки за три місяці гіпердевальвації з території країни було виведено 6 млрд дол іноземних кредитів. Цей процес тривав і далі в обсягах 4-5 млрд дол на рік. Причини - втрата банками вартості їх гривневих фондів і зневіра до грошової політики українського центрального банку.

Уряд намагався компенсувати втрати фінансового капіталу, звернувшись за державними позиками до міжнародних ринків.

У 2009-2012 роках щорічні зовнішні запозичення уряду дорівнювали не менше 4 млрд дол на рік. Разом з внутрішніми державними позиками вони досягали 10-12 млрд дол. На жаль, ці кредити не вливалися у ринкову економіку, а централізувалися владою для інших потреб.

 Віктор Янукович. Фото tsn.ua

Причини кризи другого циклу були поверхневими, що дозволило їх швидко усунути. Фаза зростання забезпечила підвищення обсягів ВВП лише на 9,8%.

Фаза підйому знову не перекрила темпи падіння обсягів виробництва, які мали місце у цьому циклі - спільний коефіцієнт темпів зниження і темпів зростання виробництва дорівнював 0,936. Це означає, що за 2008-20012 роки країна втратила ще 6,4% свого виробничого потенціалу відносно рівня 2007 року.

Що обумовило короткостроковість і незначні темпи зростання у другому економічному циклі? Це був час приходу до влади у 2010 році Януковича та його кліки. Почалося справжнє руйнування національної економіки, її органічного фінансового обороту, що й привело до падіння виробництва у 2013 році.

У цей період було централізовано кредитні ресурси економіки заради інвестування у непродуктивні інфраструктурні проекти та заради корупційного їх привласнення.

Були знищені слабкі після фінансової кризи банківсько-кредитні ринки. Країна перейшла до командно-корупційного управління і зупинила ринкові відносини. Були розчавлені мале і середнє підприємництво.

Відсутність конкуренції зупинила пошук і реалізацію інноваційних бізнес-рішень. Відбувалося пряме і опосередковане виштовхування іноземного капіталу за межі України. Більшість іноземних банків зупинила свою діяльність.

Значно зросли імперії олігархів донецького клану, що збільшило ступінь монополізації ринків і зменшило інвестиційний потенціал економіки у частині, що залежить від прибутків і накопичень підприємств. Як наслідок були зупинені процеси модернізації підприємств, знизилася їх конкурентоспроможність у світі.

Третій відтворювальний цикл

З 2013 року національна економіка перебуває у третьому, відтворювальному циклі. Почався він фазою падіння - державний орган статистики зафіксував у 2013 році нульовий темп росту ВВП, хоча насправді він зменшився мінімум на 1%.

У 2014 році зниження обсягів виробництва поглибилося. За офіційними даними у першому півріччі воно становило 6%, але в реальності темпи падіння досягнуть за підсумками 2014 року 12-14%. Тривалість фази падіння - під запитанням, але зрозуміло, що і в 2015 році воно не буде зупинено і становитиме не менше 6%.

Загальне зменшення виробництва сягне за три роки щонайменше 18-19%, індекс 0,82, що дорівнюватиме низхідній динаміці попереднього циклу у 2008-2009 роках. Проте причина падіння у третьому циклі інша, ніж у другому.

Це падіння є наслідком руйнування слабкої ринкової системи донецькою політико-кримінальною зграєю. До того ж ця зграя фізично "вичистила" банківські резерви в країні і спричинила дефіцит іноземної валюти. На жаль, новий тимчасовий уряд не відмовився від застосування багатьох інструментів уряду "регіоналів".

Петро Порошенко. Фото tsn.ua

Також відбуваються матеріальні втрати і зупинки виробництва через війну у Донбасі. Під її впливом спостерігається масштабна втеча капіталу.

Українські інвестори переводять доходи за кордон, іноземні - різко зменшили внески в економіку. Обсяги прямих і портфельних інвестицій за вісім місяців 2014 року становили 500 млн дол, тоді як у 2013 році за такий же час - 3 млрд дол.

Через ці причини відтягується модернізація і підвищення конкурентоспроможності промислових підприємств. Внутрішній ринок не отримує інноваційні товари. Ці обставини впливають на відкладання початку довготривалого зростання.

Зараз складно передбачити, якою буде фаза зростання третього циклу за тривалістю і темпами щорічного росту. Усе залежить від політики відновлення і глибини ринкових реформ у 2014-2015 роках.

Наслідки циклічного розвитку

Для оцінки кількісних результатів циклічного руху слід повернутися до горішнього малюнка. Можна констатувати, що у 2015 році обсяги внутрішнього виробництва становитимуть лише 56,7% від його обсягів у 1990 році.

Цей показник є добутком індексів росту ВВП у трьох циклах. Отже, величина падіння за весь період - приблизно 43,3%.

Про що свідчить незафарбована площа малюнка вище кривої динаміки ВВП? Ця площа інтегрально показує обсяг невипущеної продукції за ці 25 років відносно обсягів, які могли бути при збереженні рівня виробництва 1990 року.

ЇЇ відносна величина до усієї площі малюнка дорівнює 40,1%. Саме стільки було не випущено продукції за 25 років через падіння виробництва. Це втрати не тільки виробництва, а й потенційного обсягу сукупного внутрішнього споживання.

Чисельність населення в країні зменшилася з 53 млн осіб у 1990 році до 43 млн осіб у 2014 році, темп падіння - 0,81. Таким чином, зменшення рівня споживання в середньому на людину становило 30%.

Треба також бачити відмінність першого циклу, який є довготривалим і пов'язаним з глибинними структурними змінами. Однак негативною була відносна короткостроковість фази підйому, що є неприродним для довгих коливань. Зазвичай у ринкових економіках ця фаза триває 20-25 років.

Більшій тривалості фази зростання першого циклу завадили короткі спади, що відбувалися у другому циклі у 2008 році та у третьому у 2013-2014 роках.

Тобто другий і третій цикли, які не пов'язані із структурними зрушеннями і є короткими коливаннями, наклалися на висхідну динаміку економіки у довгому першому циклі та не дали їй продовжуватися.

Арсеній Яценюк. Фото kmu.gov.ua

Іншими словами, фінансова криза другого циклу та деструктивний перерозподіл фінансових ресурсів економіки на користь корупційних кланів у третьому циклі скоротили потенційний ріст першого. Очевидно, цей потенційний ріст вже скінчився. Можливо, країна вступила у фазу тривалого падіння.

Усі три цикли закінчувалися індексами динаміки, меншими за 1, що показує низькосхідну тенденцію в кожному з них. Це видно і візуально з кривої темпів росту ВВП, яка має нахил униз. Тобто українську економіку у цей період можна оцінити як поступово згасаючу. Вона має фази росту й зниження, як і всі ринкові економіки.

Проте, якщо більшість економік у кожному циклі мають чистий приріст обсягів виробництва, то українська - ні. У кожному циклі зростання української економіки є недостатнім для виходу на більш високий рівень виробництва.

Інакше виглядають коливання у конкурентних ринкових економіках. На етапах кризового руху у них здійснюються структурні зрушення. Причому структурні вдосконалення є різними за глибиною у різних за тривалістю циклах.

В результаті структурних змін в економіках виникає внутрішня потуга для зростання, бо з'являються нові попит і пропозиція.

В Україні на етапах падіння структурні зрушення не відбуваються через відсутність конкуренції, безвідповідальність державних корпорацій, нахабство олігархічних холдингів, неконструктивність великих банків, винищення вільного підприємництва. Тому фази зростання нетривалі та незначні за своїми темпами.

Отже, країна не розвивається, не зростає національне багатство, зменшується чисельність населення. Усяка демагогія про рух вперед не має сенсу.

Причинна основа циклічного падіння

Є кілька основних чинників постійного від'ємного зростання у кожному циклі.

1. Не відбувається інноваційне наповнення економіки, яке створюється під час криз за рахунок структурно-технологічної модернізації господарства.

Така модернізація є наслідком провалу старих ринків. Вона приводить до побудови нових ринків або всередині країни, або за кордоном.

Завдяки цьому неконкурентоспроможні підприємства мали б витіснятися тими, які пропонують нову продукцію. Капітали б перерозподілялися до цих підприємств і накопичувалися б сили, які могли б вивести економіку на новий високий рівень.

Арсеній Яценюк і Петро Порошенко. Фото kmu.gov.ua 

2. В Україні постійно ігноруються закони грошового обігу, у відповідності з якими штучне накачування суспільного обороту грошовою масою задля отримання додаткових доходів бюджету приводить до подорожчання не тільки споживчих, а й інвестиційних товарів і послуг. Наслідок - гальмування розвитку країни.

3. Структурні економічні перетворення неможливі без накопичення і концентрації фінансового капіталу на новітніх напрямках національного господарства.

Ця проблема не вирішується без реального кредитного ринку в Україні, на якому б використовувалися реальні процентні ставки. До цього треба додати ненадходження в країну вільного міжнародного капіталу.

Навпаки, у кожному відтворювальному циклі країна переживала глибокі фінансові кризи, які руйнували внутрішній кредитний ринок, відштовхували іноземні інвестиції і вели до декапіталізації економіки: у 1992-1995, 2008 і 2014 роках.

4. Відбувається абсолютне зменшення основних макроекономічних ресурсів - факторів росту ВВП країни: основного капіталу, чисельності працюючих та науково-технічних розробок і вдосконалень.

Капітал, виражений діючими підприємствами, спочатку скоротився на 35-40%, потім, після 2000 року, збільшився на 10-12%. Чисельність працюючих зменшилася з 27 млн осіб у 1990 році до 20,5 млн осіб у 2014 році, тобто на 36,5%. Правда, після 2000 року чисельність уже майже не зменшувалася.

Звичайно, різко впали обсяги українських науково-технічних розробок, хоча приватний бізнес частково використовував запозичені на заході інновації.

5. При розпаді СРСР у полум'ї гіперінфляції були знищені усі заощадження епохи. За часи самостійності влада не спромоглася накопичити пенсійні фонди, які у західних країнах є ресурсом довгострокових інвестицій. Пенсійна система - архаїчна, глибоко дефіцитна і не дає змоги жити пенсіонерам.

Відбувалося скорочення усіх видів ресурсів розвитку, знищена українська грошова одиниця, не створені стимули структурної модернізації і зростання виробництва, які відбулися б лише при запровадженні ринкової системи. Закони економіки жорстокі і вони наочно демонструють неможливість розвитку без їх виконання.

Накопичення негативних факторів економічного зростання і невідповідність відносин власності потребам модернізації підводить до висновку, що почалася нова довготривала фаза падіння української економіки, як це було у 1990 роки.

Ситуація критична. Життя на жебрацькому рівні, смерті старих людей через відсутність грошей на ліки - звичайне явище. Головне, що за таких підходів, як зараз, - ніяких перспектив. Спокійно спостерігати за цим неможливо.

Фото УП

Чи впливає олігархономіка на розвиток

Чому мовчать олігархи в умовах лавиноподібного падіння економіки? Очевидно, вони знаходять шляхи отримання прибутків навіть в умовах депресивної економіки. Їх монополії, як "Київенерго" чи "Укртелеком", піднімають тарифи, незважаючи на спад доходів їх клієнтів і зменшення ринків споживання.

Коли не вистачає прибутків або вони вкладені в об'єкти в інших країнах, їм гостинно відчиняють двері центральний банк і податкова адміністрація. Діюча економічна система їх абсолютно влаштовує - нічого не треба змінювати.

Чиновницьке олігархічне товариство називає десятки так званих реформ, але серед них майже нема таких, які б стосувалися економіки.

Олігархи ворогують між собою лише за сфери впливу і перерозподіл секторів між тими, хто входив до клану Януковича, і тими, хто наближений до влади нині.

Важливо подивитися, у якій мірі поширення олігархічних багатогалузевих холдингів в Україні справляло вплив на події й тенденції в економіці.

Приватизація великих державних підприємств, які продовжували працювати, почалася у 1998 році. Її темпи сповільнилися, починаючи з 2005-2006 років.

Олігархічні конгломерати стали потужними і впливовими з 2006 року. Тоді донецький олігархічний клан зламав результати виборів і коаліційні угоди, приєднав партію соціалістів до свого табору, її голову посадив у крісло голови парламенту, а Януковича - у крісло прем'єр-міністра. Влада олігархів панує досі.

Тут знову варто звернутися до горішнього малюнка.

Стрімке падіння економіки у 1991-1999 роках збіглося з пануванням у базових галузях промисловості підприємств державної власності. Поки критична частка промислових підприємств не перейшла у приватні руки, тенденцію зменшення національного виробництва не вдавалося зупинити.

На хвилі роздержавлення і оновлення інституту власності на об'єкти виробництва, зокрема, в металургії, хімічній, нафтопереробній, машинобудівній, харчовій промисловості та інших галузях почали зростати обсяги виробництва.

Найвищими темпами росту відзначені 2000-2004 роки, коли вони щорічно коливалися від 5,9% у 2000 році до 12,1% у 2004 році.

Оскільки у ці роки олігархічні імперії ще не були зведені і вони ще не захопили інститути державної влади, можна зробити висновок, що найвищі темпи розвитку спостерігалися у період диверсифікації прав приватної власності і обмеженого - неолігархічного - впливу приватного бізнесу на управління країною.

Віктор Пінчук, Сергій Тарута, Рінат Ахметов. Фото УП

Після концентрації прав власності на більшість підприємств у руках олігархів та з'єднання останніх з корупційним чиновництвом, що відбулося у 2006-2007 роках, економіка закульгала на обидві ноги.

Хоча у ці два роки ще вдавалося підштовхнути темпи росту до 7,4% і 7,6% завдяки штучній накачці споживчого сектора валютними банківськими позичками, потім при цілковитому пануванні в економіці олігархату стався провал 2008-2009 років. Йому також варто завдячувати за наступний зрив економіки у 2013-2014 роках.

Централізація фінансів і запровадження командно-корупційного управління замість ринкових підходів, які спричинили цей зрив, були запущені владою Януковича на замовлення Дмитра Фірташа, Ріната Ахметова, Сергія Курченка, Олександра Януковича та інших олігархічних акул їхнього клану.

Захоплення ресурсів і державної системи управління олігархічними кланами виштовхнуло з України іноземних інвесторів і кредиторів. Саме з приходом олігархів з 2008 року почався відплив міжнародних капіталів, який триває і зараз.

На жаль, олігархи вмили руки, коли розгорнулася війна. Вони безпорадні перед терористами. Уся їх надія знову на державу, на її кошти для відбудови об'єктів. На відміну від них, дрібні підприємці покладаються тільки на себе та ще й забезпечують потреби військових. Навіщо Україні цей олігархічний устрій?

Найголовніші висновки

Нездійснення ринкових реформ і засилля бюрократичного адміністрування економіки не дозволили створити стимули технологічної модернізації підприємств, структурного перерозподілу капіталу та розгортання галузей нової економіки.

Внаслідок цього національне господарство не розвивається темпами, що дозволяє її виробничий і людський потенціал.

Старіння виробничих потужностей знищило третину робочих місць, вплинуло на скорочення населення, знизило конкурентоспроможність більшості підприємств до рівня, який не залишає надій на відновлення економічного зростання.

Підміна вільного підприємництва олігархічним бізнесом, яка сталося у 2006-2007 роках, зупинила зростання загального обсягу виробництва і призвела до руйнування фінансової системи, зупинки розгортання новітніх підприємств, заклала підстави для початку фази падіння у довготривалому економічному циклі.

Можливо, країна стоїть на початку тривалого, п'ятирічного, падіння, зумовленого неспроможністю олігархічної моделі модернізувати економіку і стати на один рівень за конкурентоспроможністю з європейськими державами.


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!