Статистика проти великого бізнесу

Статистика проти великого бізнесу

Понеділок, 14 лютого 2011, 12:56 -
Підсумок простий: гріхи малого бізнесу видаються мізерією порівняно з пріоритетним для держави великим бізнесом, який спромігся лише вибудувати корумпованого неконкурентного монстра з торгівлі сировиною.

Протягом усіх років, за винятком останніх подій, увага преси була прикута до великого бізнесу. Ділові видання обмежувалися аналізом на рівні констатації фактів: прийняття такого-то закону дає переваги таким-то структурам.

Незалежні медіа розповідали про корупційні схеми, державну допомогу компаніям, пов'язаним з політиками, про хабарі та незаконну приватизацію, давали моральну оцінку таким діям. Однак окремі факти повинні вкладатися в систему.

Заяложені тези, якими люблять спекулювати, говорячи про малий бізнес, не витримують жодної критики. Малий бізнес ніде у розвинених країнах не несе ніякої соціальної відповідальності і не сплачує багато податків. Його найважливіша функція - самозайнятість та створення робочих місць.

Це давно розуміють у світі, і це виходить з беззаперечного факту, що великий бізнес постійно ці робочі місця скорочує. Так, продуктивність великого виробництва більша - за рахунок нових технологій і механізації ручної праці, але, водночас, і за рахунок скорочення кількості працівників.

Більш того, великий бізнес тяжіє до переходу в країни із сприятливими умовами. Сьогодні він тут, а завтра - там. Працюють у Китаї, бо там дешева робоча сила і низькі податки. Переносять виробництво програмного забезпечення в Індію, бо там дешевше. Інвестують в акції та нерухомість інших країн, бо там вищі прибутки.

Світова криза, спричинена вкладанням коштів великих страхових компаній та банків у ризиковані активи, якнайкраще показала, чого вартий великий бізнес.

Паніка призвела до того, що іноземні інвестори, яких так активно запрошував президент, моментально забрали свої гроші, знекровивши національні економіки, а великий бізнес скоротив багато працівників і вимагав величезних обсягів державної допомоги,тобто податків громадян, щоб не збанкрутувати остаточно.

Тому варто говорити радше про безвідповідальність великого бізнесу. Про це свідчать й показники за 2009 рік - цифри за 2010 рік Мінфін ще не оприлюднив.

Структура доходів загального фонду держбюджету України, 2004-2009 роки

 

У Європі та США максимальне надходження забезпечують податок на прибуток та податок на нерухомість, причому з прогресивною шкалою оподаткування: чим більший дохід, тим більші відрахування. А що в Україні?

ПДВ платять усі споживачі за кожен придбаний в магазині товар. Акцизний збір входить у вартість алкогольних напоїв, цигарок і бензину - знову споживачі. Ввізне мито закладається у собівартість імпортних товарів - теж споживачі. Рентна плата, як і вся вартість оренди, входить у вартість товарів - частково на споживачах.

Податок на прибуток в кризовий рік дав 20% бюджету, але водночас постійно скорочувався з далеко не кризового 2004 року на 10% від бюджету. Тобто навіть за умов швидкого економічного зростання великі виробники платять все менше.

Відтак, більшість надходжень до бюджету забезпечують усі громадяни країни. І навіть не тим, що сплачують податки, а тим, що банально харчуються, купують одяг, їздять на транспорті, одним словом - живуть. Водночас, той же кризовий 2009 рік відзначився державною підтримкою великого бізнесу.

Укргазбанк, банки "Київ" і "Родовід" отримали 10 мільярдів гривень на рекапіталізацію, 18,6 мільярда гривень на рекапіталізацію взяв "Нафтогаз".

Водночас населенню заморозили вклади на 15 мільярдів гривень у банку "Надра" та Промінвестбанку. Девальвація гривні до долара на 38% знецінила гривневі заощадження і розорила всіх, хто мав валютні кредити, особливо іпотечні.

Звісно, тепер можна критикувати тих, хто брав валютні кредити. Однак чому усіх ризиків не усвідомлювали банкіри, які не спішили кредитувати розвиток бізнесу, а щедро роздавали скажено дорогі споживчі та іпотечні позики? І чому банки не відповіли за це бодай частково? За все сповна заплатило населення.

Звісно, нові ціни на газ, які узяв на себе "Нафтогаз", девальвація гривні та державна підтримка допомогли утримати на плаву славну українську металургію. З іншого боку, металурги, маючи величезні ресурси, за стільки років могли б уже провести модернізацію і стати менш залежними від імпортного палива.

Що створив за всі ці роки великий бізнес? Мильні бульки банків, що накачували населення кредитами на споживання, розігрітий ринок нерухомості з цінами на житло, як у Парижі і Берліні. Плюс експлуатація радянських застарілих монстрів  - металургії, хімпрому, вугледобування, приватизованих теплових електростанцій.

Їх на плаву тримають дешевий газ, виторгуваний в росіян, і дуже дешевий газ власного видобутку, численні девальвації національної валюти та дешева від відсутності альтернатив робоча сила. Де інновації, високотехнологічна продукція? Чому за 15 років не придумали нічого кращого за торгівлю сировиною?

На Заході зазвичай критикують окремі аспекти діяльності великого бізнесу. Це ті напрями, на які має звертати увагу уряд. Чи є ці проблеми в Україні?

1. Ухиляння від податків, зокрема, через офшори. Прямі інвестиції в Кіпр з України у 2009 році становили 6,3 мільярда доларів. Водночас Кіпр інвестував в Україну 9,579 мільярда доларів, тоді як Росія - лише 2,956 мільярда доларів. Якщо бодай ці 6,3 мільярда доларів оподаткувати за ставкою 15%, вийде 8 мільярдів гривень.

Крім Кіпру, є безліч інших варіантів ухиляння від сплати податків через офшори.

Що нині в моді? У 2009 році компанія Ріната Ахметова СКМ, активи якої зосереджені на Кіпрі, створила вже у Нідерландах холдингову компанію DTEK BV для енергетичного бізнесу групи.

А "Нафтохімік Прикарпаття", що належить Ігорю Коломойському, тоді ж передав контрольний пакет акцій чотирьом компаніям на Британських Віргінських островах: Rommannor Investments Ltd, Weavernal Holdings Ltd, Deneiro Ventures Ltd і Dommennium Enterprices Ltd.

2. Зловживання щодо працівників - нерівномірна структура доходів, масові звільнення, погані умови праці. За даними Державного центру зайнятості, рівень безробіття 2009 року зріс утричі - з 3% до 9%. І це тільки ті, що зареєструвалися. Реальні доходи людей впали на 8,5%. За даними ООН, 78% - за межею бідності.

Про екологічність виробництва годі й говорити. Варто бодай раз побачити, як осідає кіптява на одяг у Кривому Розі, чи як виглядає море біля Маріуполя.

3. Перешкоджання чесній конкуренції. Як в Україні забезпечується конкуренція, відомо: тендери і приватизація, виписані під одного учасника, закони, які сприяють крупним виробникам, Податковий кодекс, де величезне навантаження на малий бізнес поєднаний із зменшенням податків і пільгами для великого бізнесу.

Промовистий приклад здачі державних інтересів - стокгольмський Арбітражний суд, у якому Фірташ стягнув з українських громадян майже 4 мільярди доларів.

4. Лобіювання власних інтересів та підкуп чиновників. Без коментарів - навіщо лобіювати власні інтереси у себе ж і підкуповувати по суті своїх підлеглих?

Підсумок простий: гріхи малого бізнесу видаються мізерією порівняно з пріоритетним для держави великим бізнесом, який спромігся лише вибудувати корумпованого неконкурентного монстра з торгівлі сировиною.

Найгірше ж те, що гріхи малого бізнесу, у яких його звинувачують, зумовлені і підтримуються державою, бо "білі" зарплати малий бізнес не потягне, хабарі у нього вимагають чиновники, а заробити гроші по-іншому він не може.

Найсмішніше, що малий бізнес постійно звинувачують у контрабанді ті, хто з нею має боротися. За словами урядовців, речові ринки Одеси, Харкова, Хмельницького чи Києва - це контрабанда, пропущена митницею і прикордонниками.

Вся Україна одягнена в контрабанду, але куди ж тоді дивиться влада? І чому навіть у 2009 році, за даними Мінфіну, митниця попри контрабанду зібрала 74,6 мільярда гривень, а ДПА - лише 65,5 мільярда гривень?