Минулого місяця представники китайської автомобільної корпорації "Джилі" несподівано дізнались, що Дніпровський районний суд Києва у кримінальній справі конфіскував понад 60 об'єктів нерухомості, які перебувають в іпотеці "Джилі". 

При цьому суд не розглядав будь-які докази та не викликав на засідання представників "Джилі", він навіть не повідомив їх про те, що у цього майна з'явився новий власник. 

Виявилось, що у справі є ще три дійових особи: український дистриб'ютор, український банк та компанія з великої бізнес-групи.

"Джилі" давно поставляє автомобілі в Україну. Після світової економічної кризи 2008 року український дистриб’ютор — Група АІС, заборгувала корпорації "Джилі" декілька десятків мільйонів доларів за поставлені автомобілі. 

Коли економіка України пішла вгору, боржники почали погашати борги та для забезпечення належного виконання своїх зобов’язань передали "Джилі" в заставу понад 60 об'єктів комерційної нерухомості: завод зі складання автомобілів, промислові склади, автомобільні салони, офісні приміщення та авторемонтні цехи, тощо.

Так, "Джилі" довідалась що, цей судовий процес — це частина давнього конфлікту між Групою АІС та бізнес-групою DСН. 

Невидима рука у кримінальному процесі

У Дніпровському суді Києва двоє чоловіків зізнались у тому, що у 2010 році за декілька тисяч гривень передали невідомим особам свої документи для реєстрації компаній.

Але в суді ці двоє погодились на засудження за шахрайське заволодіння коштами в сумі 1,1 млрд грн, які були отримані Групою АІС в кредит у АТ "УкрСиббанк". 

Також вони погодились на спеціальну конфіскацію в дохід держави декількох сотень об’єктів нерухомості, що належать компаніям, до яких вони не мали жодного стосунку. 

Додає абсурдності до цієї ситуації ще й те, що потерпілим від злочину, у вчиненні якого "зізнались" двоє засуджених, прокурори та судді визнали не банк, кредитні кошти якого нібито хтось викрав, а сторонню компанію – ТОВ "Українська металургійна компанія", що входить до бізнес-групи DСН Олександра Ярославського та не має стосунку до надання чи отримання цих кредитів.

Ця компанія придбала у банку право вимоги за простроченими кредитними договорами, достовірно знаючи, що терміни повернення коштів за ними закінчились вісім років тому.

Крім того, що двоє засуджених чоловіків, визнаючи свою вину, погодились на конфіскацію майна, яке їм ніколи не належало, вони ще й визнали цивільний позов від "потерпілого" ТОВ "Українська металургійна компанія" на суму понад 2,2 млрд грн.

Але визнати позов до себе на 2,2 млрд грн для двох засуджених було не важче, ніж погодитись на конфіскацію чужого майна, бо ж вони знали, що жодної гривні з цієї суми їм платити не доведеться.

Судді Дніпровського суду Києва вирішили, що через відсутність у засуджених будь-якого майна, заплатити 2,2 млрд грн замість них повинна держава за рахунок продажу конфіскованої чужої нерухомості.

Тобто двоє чоловіків погоджуються на конфіскацію в дохід держави декількох сотень чужих нерухомих об’єктів. 

Паралельно, одразу знаючи, що не мають змоги сплатити навіть одного відсотка від цієї суми, вони погоджуються на стягнення з себе понад 2 млрд грн для компанії, яка просто придбала у банку прострочені борги. 

А потім суд вирішує, що замість конфіскації в дохід держави майно сторонніх компаній буде продане для сплати боргу цих двох засуджених.

Продавати таке майно повинна АРМА[1] шляхом проведення аукціону. Схоже, що ТОВ "Українська металургійна компанія", яке придбало собі статус потерпілого, не лише планує брати участь у такому аукціоні, але й розраховує придбати це конфісковане майно дешевше ринкових цін.

В результаті вимальовується своєрідний "бізнес-план" для ТОВ "Українська металургійна компанія":

1) придбати у банку прострочені борги за кредитами десятирічної давності;

2) "придбати" собі статус потерпілого у кримінальному провадженні про неповернення цих кредитів та вирок про конфіскцаію чужої нерухомості;

3) за заниженими цінами придбати у держави сотні об’єктів комерційної нерухомості;

4) сплачені за нерухомість кошти отримати назад від держави як компенсацію цивільного позову за двох засуджених;

5) у випадку, якщо національний або Європейський суд у подальшому визнає таке рішення незаконним, матеріальну компенсацію власникам конфіскованого майна виплачуватиме держава.

В результаті законні власники майна та іноземні інвестори несуть величезні втрати, держава затоптує в землю свій імідж та погоджується на виплату потенційних компенсацій за рахунок платників податків, а приватна компанія руками прокурорів і суддів отримує мільярдні відшкодування за неіснуючі збитки.

Для успіху цього "бізнес-плану" знадобилось лише тимчасово "орендувати" апарат державного примусу, знайшовши потрібних прокурорів та суддів.

Складні завдання для простих рішень

Міхеїл Саакашвілі, який нещодавно очолив Національну раду реформ, уже встиг оголосити про створення Офісу простих рішень і результатів та анонсувати свій хрестовий похід за місцем України у ТОП-20 рейтингу Doing Business.

Але поки прості рішення ТОВ "Українська металургійна компанія", яка використала прокурорів і суддів для дуже вигідного вирішення корпоративного конфлікту, ведуть до зворотнього результату.

Якщо ця практика укорениться, то жоден інвестор чи власник бізнесу в Україні не буде застрахований від подібних посягань на своє майно. 

Послідовникам ТОВ "Українська металургійна компанія" буде достатньо знайти потрібних прокурорів і суддів та кількох безхатьків, які будуть готові вказати на будь-чиє майно та легко погодяться на його конфіскацію.

Схоже, прокурорів та суддів такі перспективи взагалі не переймають. Але без вирішення цієї проблеми Україна ризикує не втриматись навіть у сьомому десятку рейтингу Doing Business, а Міхеїлу Саакашвілі буде дуже важко переконувати іноземний бізнес інвестувати в економіку, яка існує за такими правилами.

Співавтор Андрій Слюсар, старший юрист ЮФ "Василь Кісіль і Партнери".