ЖКГ: як не наламати дров

ЖКГ: як не наламати дров

Фактичним доказом необґрунтованості комунальних тарифів є київський експеримент з наданням 10-відсоткових знижок користувачам, які вчасно платять за послуги. Це свідчить: ці 10% були накинуті "з запасом" з самого початку.
Понеділок, 6 червня 2011, 08:45
Олексій Кучеренко, міністр ЖКГ у 2008-2010 роках

Питання реформи ЖКГ залишається для України одним з найважливіших. Як мінімум, через те, що у цій сфері сконцентровано 25% основних фондів держави.

Однак можна сказати з повною відповідальністю: реформа у її нинішньому стані не є і не буде ефективною, оскільки протягом останніх років системно порушуються базові принципи будь-якого процесу реформування: комплексність, всебічність та чітка послідовність дій.

Яскравим прикладом цього є недавнє 50-процентне підвищення ціни на газ для підприємств теплокомуненерго, якому повинні були передувати три речі.

1. Розробка та втілення нової методології розрахунку тарифів, яка б стимулювала підприємства ТКЕ до енергозбереження, зменшення витрат, заміни неефективних котлів, застосування систем когенерації та альтернативних видів палива.

2. Розробка інвестиційних програм модернізації підприємства ТКЕ у кожному населеному пункті, визначення джерел фінансування, пошуки потенційних інвесторів.

3. Створення механізму деполітизованого професійного державного регулювання, за допомогою якого держава змогла б контролювати цей процес. Передусім - за рахунок жорстких нормативів на допустимі втрати енергії та санкцій за їх недотримання.

Зазначу, що саме такі заходи були передбачені новою Програмою реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки, яка була затверджена відповідним законом від 11 червня 2009 року.

До речі, у тому ж законі за ініціативою тодішньої опозиції був внесений пункт про обов'язкове щорічне звітування не пізніше травня щодо результатів реформування ЖКГ за минулий рік. Виникає питання: чому досі не виконується ні цей пункт закону, ні багато інших? Чому Верховна рада порушує закон?

Як результат маємо парадоксальний факт: Україна, яка є фактично безгазовою державою, досі не має Національної стратегії теплозабезпечення - найважливішого документа, який повинен відповідати на питання: як ми збираємося забезпечити теплом 46 мільйонів населення в умовах дефіциту паливних ресурсів?

Що цікаво, робота над цим документом була розпочата постановою Кабміну №465 від 7 травня 2008 року. Була створена робоча група з розробки Національної стратегії теплозабезпечення за участю провідних спеціалістів у сфері ЖКГ та теплоенергетики, затверджена концепція, виконаний значний обсяг досліджень.

Однак у 2010 році роботи були зупинені, і Україна досі залишається без дороговказу.

Також свого часу за нашою ініціативою було розпочато інший процес.

У листопаді 2009 року була прийнята постанова Кабміну №12/16 "Про затвердження державної цільової економічної програми модернізації комунальної теплоенергетики на 2010-2014 роки", а у квітні 2009 року - постанова №401 "Про затвердження порядку розробки регіональних програм модернізації систем теплопостачання".

Ці програми розроблялися на базі методики, створеної Інститутом технічної теплофізики НАНУ, очолюваним академіком Анатолієм Долинським. Деякі регіони, зокрема, Донецька область, в рамках цих програм досягли успіхів в оптимізації теплозабезпечення, економії газу і впровадженні альтернативних видів палива.

Зараз весь цей напрямок ставиться під сумнів. Більше того, керівництву держави пропонуються небезпечні рецепти без врахування світового досвіду та аналізу.

Індивідуальне опалення: за чи проти

Я не противник індивідуального опалення. Є випадки, в яких воно доречне, і це підтверджує міжнародний досвід. Однак той же міжнародний досвід свідчить: для країни, яка має систему централізованого опалення, масовий перехід на індивідуальне може обернутися катастрофою. Причин кілька.

1. Централізовані та помірно децентралізовані системи опалення дозволяють диверсифікувати процес генерації тепла за різними видами палива - сміття, теплонасоси, вугілля, біомаса.

У таких системах держава стимулює вироблення тепла в процесі когенерації, тобто одночасного виробництва тепла та електроенергії. Ефективність таких систем завжди вища на 30-35%.

2. Існуючі системи газопостачання та вентиляції в багатоповерхових будинках були побудовані з розрахунком лише на газові плити, а не на газовий котел у кожній квартирі. Звідси - постійний ризик вибуху, не кажучи про загрозу для природи.

В Ужгороді, де мер Ратушняк в обхід наказу МінЖКГ 2007 року дозволив встановлювати котли, можна побачити будинки, де з вікон стирчать додаткові вентиляційні труби, і можна собі уявити, як дихається мешканцям горішніх поверхів.

3. Різниця цін на газ не буде вічною: з 2006 року індивідуальні користувачі платять за газ у 1,5 разу менше, ніж підприємства ТКЕ, які постачають тепло у багатоповерхові будинки. Можна передбачити: як тільки кількість таких користувачів істотно збільшиться, ціни на газ для них зростуть.

4. Якщо країна перейде на індивідуальне опалення, зворотного шляху не буде. Система централізованого опалення, збудована нашими попередниками, буде зруйнована раз і назавжди, що і відбулося в Грузії та Вірменії, де протягом кількох років мешканцям багатоквартирних будинків доводилося грітися "буржуйками".

До того ж, про альтернативні види палива доведеться забути: індивідуальний газовий котел буде споживати тільки газ і нічого більше. Отже, перейти на масове індивідуальне опалення означає підсадити країну на газову голку. А за умови дефіциту власного газу це пряма втрата економічної і політичної незалежності.

З чого складаються тарифи

Тепер гляньмо, з чого складаються тарифи в наших квитанціях. Усі спроби це з'ясувати впираються у "комерційну таємницю". Але яка комерційна таємниця може бути у монополістичної структури, якими є більшість постачальників комунпослуг?

Ще наприкінці 19 сторіччя прем'єр-міністр Росії граф Вітте писав: "Тарифы должны быть явными: их нельзя скрывать ни от конкурентов, ни от государственного фиска". Наші ж тарифи непрозорі і прозорими не будуть, доки не буде прозорою ціна на газ.

Недавно газета "Дзеркало тижня" провела розслідування щодо ціни нової бурильної установки для "Чорноморнафтогазу". За висновками видання, ціна, яку запропонував переможець тендеру, фірма Highway Investment Processing Llp, перевищує середній рівень на 150 мільйонів доларів. Якщо це правда, то ця сума буде закладена в комунальні тарифи, тобто різницю заплатимо ми з вами.

Також дуже суперечливо виглядає теза про застосування "єдиного тарифу". Всі підприємства мають різні рівні втрат, різний ступінь зношення обладнання, котли мають різний коефіцієнт корисної дії, різною є географія населених пунктів.

Тим більше не можуть бути рівними тарифи на обслуговування будинків. Кожний будинок має свій стан. Якщо ж ми хочемо допомогти людям, треба перестати красти і за рахунок держбюджету допомогти людині або регіону спеціальною субсидією.

Традиційно непрозорими є тарифи, які виставляють населенню ЖЕКи. Згідно з постановою кабміну №529, встановити тариф на обслуговування будинку можна тільки після громадських слухань з участю мешканців будинку. І якщо в вашому будинку такі слухання не проводилися, ваші тарифи, м'яко кажучи, сумнівні.

Фактичним доказом необґрунтованості комунальних тарифів є київський експеримент з наданням 10-відсоткових знижок користувачам, які вчасно платять за послуги.

Це свідчить: ці 10% були накинуті "з запасом" з самого початку, адже в природі не існує інших економічних методів компенсувати цю знижку протягом того незначного часу, який відділяє "платників до 20-го числа" від "платників після 20-го числа".

Вимагати від мешканців 230 тисяч багатоквартирних будинків в Україні фахового аналізу тарифів не слід. Саме для контролю над ЖЕКами ми створили Державну житлово-комунальну інспекцію. На жаль, її ліквідували під гаслом адміністративної реформи. Мешканці залишилися наодинці із своїми ЖЕКами.

Ще одна ініціатива, близька до згаданої вище, стосується списання боргів місцевим підприємствам паливно-енергетичного комплексу.

12 травня Верховна рада прийняла закони №8351 "Деякі питання списання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" та №8352 "Про внесення змін до Податкового кодексу щодо оподаткування газу та електроенергії".

Ці закони пропонують списати з ПЕК заборговані 52 мільярди гривень. Переліку боржників нема, але можна з великою ймовірністю припустити, що борги спишуть підприємствам Луганської, Донецької, Харківської областей та Дніпропетровська.

Однак гроші з населення вже зібрані, тож місцева влада отримає додатковий ресурс, який не піде на погашення боргів, а залишиться "на місцях". В той же час регіони, які сумлінно сплачували за газ, залишаться без такого ресурсу. Виходить, ці закони стимулюють сумлінних платників не платити: навіщо, якщо борги все одно спишуть?

Крім того, зрозуміло, що недостача газових коштів в одних регіонах буде компенсуватися стягненням коштів з інших регіонів, тобто, сумлінні платники заплатять за несумлінних. Цікаво, що жоден із згаданих законів не був підписаний профільними чиновниками, можливо, ніхто з них не бажає за них відповідати.

На мій погляд, Кабмін повинен з'ясувати це питання і остаточно зважити всі наслідки, до яких може призвести реалізація таких ініціатив.

P. S.

Недавні події, зокрема присвячене питанням  ЖКГ розширене засідання Кабміну, стали знаковими і, на жаль, підтвердили гіпотезу автора щодо відсутності чіткого бачення реформи у верхніх ешелонах влади.

1. Кадрові рішення, з одного боку - визнання безпорадності профільного блоку уряду, а з іншого - прояв "жорсткої волі президента".

2. Підписання скандального закону про борги - з одного боку - поступка лобістам, з іншого - оздоровлення галузі.

3. Анонс "нової тарифної політики" і плутанина в термінології: "єдина методологія" або "єдині тарифи".

4. Новація першого віце-прем'єра щодо "єдиного тарифу" на утримання житла. Наступний крок - оголошення єдиної ціни на квадратний метр житла на Хрещатику і в Бердичеві.

5. "Пінг-понг" між президентом і урядом про те, хто повинен створити Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг.

6. Новація першого віце-прем'єра щодо створення регіональних монстрів з постачання води і тепла. Цікаво, що скажуть з цього приводу мери і громада?

В автора залишається лише одне питання: хто в цей "бардак" принесе інвестиції? Загалом - далі буде. Шоу має тривати!

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!