Пенсійна реформа - кінець державності

Пенсійна реформа - кінець державності

Сутність пенсійних проблем для економістів була очевидною, але займатися ними людям, обтяженим власною роботою, було ніколи. А чиновників ці засадничі проблеми взагалі не цікавили. Вони думали про інше.
Четвер, 17 лютого 2011, 10:20
Марко Олівенський, кандидат економічних наук, колишній позаштатний консультант комітету з соціальних питань та праці Верховної ради

Проти податкової реформи виступає 20 мільйонів підприємців та членів їх родин. Проти пенсійної реформи виступає 40 мільйонів українців - без малюків.

Саме тому відсоток тих, хто виступає проти Пенсійного кодексу сягнув 88%, а за нелегальну роботу ратує 63% населення України. А це - початок кінця її державності.

Більшість населення не знає, що підвалини нинішніх проблем в пенсійному законодавстві були закладені ще наприкінці 1990-х - початку 2000 років, коли починалася розробка нині діючої пенсійної системи.

Тоді автор працював заступником директора машинобудівного підприємства і був позаштатним консультантом комітету з соціальних питань та праці Верховної ради.

Після публікації у 1998 році журналом "Український економіст" статті про динамічне моделювання економічних систем, в тому числі й пенсійної, що розроблялася урядом, парламентом і Пенсійним фондом, автора запросили до співпраці.

Висновок автора щодо перспектив розроблюваної системи пенсійного законодавства містив позитивні і негативні оцінки. Система "працювала" при повільних темпах розвитку економіки України та світу, але гальмувала при високих темпах чи при кризі.

Крім того, було очевидно, що на розвиток економіки України в майбутньому все більший вплив буде мати розгортання світової інфляції. Розуміючи це, автор запропонував заходи щодо значного послаблення цих факторів.

Втім, ці заходи не були прийняті, а до відома автора "доброзичливці" довели, що втручання у справу державного рівня позаштатного консультанта багатьом розробникам бачиться недоцільним, бо він не має досвіду "державної роботи".

Оскільки автор знав, що кадри у державні установи підбиралися за принципами знайомства, земляцтва та хабарів, він не став сперечатися з цими хлопчиками та дівчатами, які в робочий час переважно палили, пили каву і одночасно "працювали".

Так закінчилася співпраця автора з розробниками пенсійної системи. Вони боялися втратити високооплачувану роботу і можливість в майбутньому одержати високу державну пенсію. На відміну від них, автор одержував зарплату на підприємстві.

Які ж засади внутрішньої та зовнішньої економічної політики загрожували тодішній пенсійній реформі? Низькій пенсійний вік? Так, він теж, але лише частково.

Відсутність нинішнього другого та третього рівнів пенсійного забезпечення? Ні, тоді вони взагалі не розглядалися, бо в деяких розвинутих країнах вже почалися проблеми з поверненням пенсійних коштів недержавними пенсійними фондами.

Сутність останніх проблем для економістів була очевидною, але займатися ними людям, обтяженим власною роботою, за яку вони отримували зарплату, було ніколи. А чиновників ці засадничі проблеми взагалі не цікавили. Вони думали про інше.

У чому ж полягають основні чинники сьогоднішніх пенсійних проблем України? Їх два.

Перший - незбалансована за своїми внутрішніми потребами економіка України. Пропозиції щодо її збалансування у 1995 році вніс прем'єр-міністр Євген Марчук на Всеукраїнській нараді економістів. Однак це окрема велика тема.

Другий чинник - нинішній характер розвитку світової економіки, в якій випереджаючими темпами розвивається невиробничий, спекулятивно-паразитичний сектор, практично відірваний від реальної економіки та товарного обігу.

За різними оцінками, невиробничий сектор економіки вже удвічі перевищує її реальний сектор і все більше відривається від останнього. Це він спровокував галопуючу інфляцію і нинішню світову кризу.

Оскільки в умовах вільного ринку зупинити невиробничий сектор економіки практично неможливо, то його наявність і подальше зростання будуть і далі розкручувати інфляцію і номінальний рівень зарплати - не плутати з реальним рівнем зарплати.

Це означає, що зростання номінального рівня зарплати на тлі відсутності фінансових можливостей держави для перегляду пенсій буде поглиблювати нерівність громадян та соціальну кризу. Керувати ж рівнем зарплати у приватному секторі неможливо.

Отже, нинішня та реформаційна пенсійні системи зайшли у глухий кут, і не лише в Україні, а й у багатьох розвинутих державах. Для утримання соціального спокою уряду доведеться збільшувати пенсії навіть ціною пришвидшення рівня інфляції.

Звісно, висока інфляція - це погано, особливо з точки зору придбання критичного імпорту. Що ж можна зробити для пом'якшення наслідків підвищення рівня пенсій?

По-перше, розпочати роботу із збалансування економіки шляхом задоволення першорядних потреб людей у їжі, одязі, житлі та вітчизняних теплоносіях, припинивши "дерибан" бюджету у вигляді зведення "інфраструктурних об'єктів".

По-друге, трансформувати пенсійну систему на засадах впровадження регресивної шкали змін пенсій в період їх підвищення для людей з її високим розміром: чим вища пенсія, тим для неї застосовується більший показник регресії.

По-третє, прийняття замість дванадцятикратного співвідношення між мінімальною та максимальною пенсіями чотирикратного співвідношення, як в Норвегії, чи шестикратного, як у деяких інших розвинених країнах.

По-четверте, скасування "спецпенсій", крім пенсій військовим і чорнобильцям, бо такі виплати "з'їдають" третину Пенсійного фонду - більше 20 мільярдів гривень.

По-п'яте, впровадження прозорості пенсійних законів, як у цивілізованих країнах.

Безумовно, такі дії влади не вирішать усіх проблем. Економіка ще якийсь час втрачатиме, однак ці втрати будуть зменшуватися. В цьому і полягав основний сенс пропозицій автора, які при минулому реформуванні пенсійної системи були заблоковані чиновниками, бо вони зрозуміли загрозу для самих себе.

Ці ідеї безальтернативні, бо вони спираються на реальність світових економічних процесів та приклади країн із збалансованою економікою. На жаль, нинішня влада надто далека від такого розуміння змін, а тому її чекають важкі часи.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!