Зелені тарифи - плата за ризик

Зелені тарифи - плата за ризик

У Німеччині розгорівся скандал, коли виявилося, що собівартість виробленої вітроенергії опинилася на 15-30% вище, ніж у країнах, де зелених тарифів не було.
Понеділок, 31 січня 2011, 14:20
Ігор Богатирьов, Міжнародний центр перспективних досліджень "Стратегія інтеграції України до європейського енергетичного співтовариства"

Різке зростання цін на енергоресурси - одна із ключових причин підвищення тарифів на електроенергію, зокрема, для населення. Вартість палива складає близько 80% у структурі тарифу на електроенергію в Україні.

Однак розвиток відновлюваних джерел енергії дозволить знизити залежність держави від різких коливань цін на вуглеводневу сировину й поліпшити екологічну ситуацію.

Зелені тарифи в цьому сенсі - головна мотивація для інвесторів фінансувати в галузь із високими ризиками.

В Україні зелені тарифи були запроваджені в 2009 році, щоб стимулювати виробництво електроенергії з відновлюваних джерел - вітру, сонця, біомаси та води. Держава гарантує інвесторам купівлю виробленої електроенергії за фіксованими мінімальними тарифами, які тим не менш вище тарифів за енергію із традиційних джерел.

Так, наприклад, при середньому тарифі в 35 копійок за кіловат у годину на українському Оптовому ринку електроенергії в січні, тариф на "сонячну" енергію становив 505,09 копійок/кВт*год, на вітряну - 122,77, і на електроенергію, що вироблена малими гідроелектростанціями - 84,18 копійки за кВт у годину.

Сьогодні в Україні вже близько 36 компаній продають енергію за зеленим тарифом. Більше половини з них - малі гідроелектростанції.

Динаміка зростання відновлюваної енергетики у всьому світі досить значна: якщо в 2004 році в проекти з виробництва "чистої енергії" було проінвестовано близько 20 мільярдів доларів, то в 2009 році - уже 160 мільярдів. Загальна встановлена потужність відновлюваних джерел енергії оцінюється в 250 ГВт.

В 2010-му році обсяг інвестицій у цю галузь збільшився на рекордні 25% і досяг 200 мільярдів доларів.

Згідно з Енергетичною стратегією України до 2030 року, країна повинна збільшити виробництво енергії альтернативними джерелами майже в двадцять разів. За оцінками, наведеними в стратегії, частка відновлюваної енергетики в енергобалансі країни складає близько 4%.

Більш активно використовуючи джерела "зеленої енергії", країна може посилити стабільність економіки до зовнішніх енергетичних шоків, і стати менш ресурсно-залежною.

Для порівняння, Євросоюз поставив за амбіційну мету збільшення частки "чистої енергії" у загальному енергобалансі - до 20% до 2020 року.

Розвиток зеленої енергетики - важливий елемент європейської інтеграції України. Представники Єврокомісії неодноразово заявляли, що стан навколишнього середовища й скорочення шкідливих викидів в атмосферу є передумовою для продовження продуктивного двостороннього співробітництва.

Так, більша частина проектів, які готові фінансувати Міжнародні фінансові організації, пов'язані саме з розвитком відновлюваної енергетики.

Наприклад, Європейський банк реконструкції та розвитку відкрив для України нову довгострокову кредитну лінію в 50 мільйонів євро, плюс ще 20 мільйонів з Clean Technology Fund. Кредит надається в рамках нової Програми фінансування альтернативної енергетики в Україні (USELF).

Зрозуміло, ця кредитна програма є краплею в морі тих інвестицій, які необхідні для збільшення частки альтернативної енергетики в енергобалансі країни. Однак без стимулів, у вигляді зелених тарифів залучити такі кошти було б вкрай складно.

Збільшення інвестицій повинно позитивно позначитися на національній економіці. Так, закон "Про електроенергетику" передбачає, що з 2012 року в будівництві "зелених електростанцій" інвестори зобов'язані використовувати не менше 30% української сировини, матеріалів та робочої сили. Починаючи з 1 січня 2014 року, частка "української присутності" повинна зрости до 50 відсотків.

Важливо розуміти, що зелені тарифи, як і будь-який інший інструмент державної допомоги - працює ефективно тільки за умов його адекватного застосування.

В Євросоюзі, де зелені тарифи діють в 21 державі, були зроблені наступні висновки. Приміром, тарифи можуть не відтворювати реальної собівартості виробництва, і не стимулювати її зниження.

Так, у Німеччині розгорівся скандал, коли виявилося, що собівартість виробленої вітроенергії опинилася на 15-30% вище, ніж у країнах, де зелених тарифів не було. Тому деякі уряди почали коригувати тарифи відповідно до динаміки витрат і ринковим цінам на електроенергію.

Український регулятор також має таку можливість.

На додаток до системи зелених тарифів, у ЄС діють зелені сертифікати. Уряд зобов'язує споживачів або постачальників електроенергії мати певну частку енергії, що її вироблено відновлюваними джерелами. Таким чином, створюється конкуренція за квоту між виробниками.

У підсумку - виграють найефективніші. Із часом, таку систему можна запустити й в Україні.

Сьогодні зелені тарифи в Україні вищі, ніж у ряді країн Європейського Союзу Багато в чому - це плата за високий ризик ведення бізнесу, який відлякує потенційних інвесторів.

 

Український ПЕК, а тим більше відновлювальна енергетика, поки не може похвалитися великою кількістю іноземних інвестицій.

Вкладаючи "довгі" гроші в українську зелену енергію, інвестор повинен бути впевнений, що його не будуть чекати "несподіванки", і що він гарантовано отримає прибуток. Уряд надає такі гарантії, аж до 2030 року.

Проте вже з 2014 року передбачено плавне зниження тарифів.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!