Провал у Копенгагені: світ димітиме й далі

Провал у Копенгагені: світ димітиме й далі

Понеділок, 21 грудня 2009, 19:03 -
Подальше потепління призведе до повного зникнення льодовиків на північному полюсі та підняття рівня світового океану на два метри уже за півстоліття. А це спричинить затоплення Нідерландів, частини Великобританії та Данії.

Незважаючи на кліматичні загрози, жодна з країн світу не хоче поступатися власними інтересами.

Розвинуті держави пропонують встановити такі обмеження, які призведуть до зупинки багатьох підприємств у країнах, що розвиваються. Ті, в свою чергу, вимагають від перших значних компенсацій.

Самміт з питань довколишнього середовища у Копенгагені провалився. Було досягнуто компромісу лише з небагатьох питань, а фінальна декларація щодо зменшення викидів в атмосферу так і не була підписана - жодна сторона не побажала йти на компроміс навіть під загрозою незворотних кліматичних змін.

Експерти ООН уже заявили, що за десять років після підписання Кіотського протоколу температура поверхні землі в середньому підвищилася на 3,7 градуса за Цельсієм.

Подальше потепління, за словами професора Прінстонського університету Натана Халтмана, призведе до повного зникнення льодовиків на північному полюсі та підняття рівня світового океану на два метри уже за півстоліття. А це спричинить затоплення Нідерландів, частини Великобританії та Данії.

Хоча більшість країн хвилює такий сценарій, вони намагаються виторгувати для себе додаткові субсидії. Всі розуміють, що треба змінювати екологічну ситуацію у світі, однак ніхто не хоче робити це за власний кошт.

Втім, така ситуація довкола екологічних програм триває з 1997 року, з дня підписання Кіотського протоколу. Цей документ досі не ратифікували США та Китай - країни з потужною промисловістю, які продукують багато викидів в атмосферу.

ЄС: кіотська надія

У 1997 році, під час підписання додаткового - Кіотського - протоколу до Рамкової конвенції ООН, вперше більшість країн погодилася обмежити викиди своїх підприємств в атмосферу та регламентувати їх.

За словами експерта аналітичного центру Брукінгса Ричарда Ваксмана, Кіотський протокол мав стабілізувати, а не суттєво зменшити викиди. Зокрема, Європа, Японія та Канада погоджувалися зменшити викиди на 6% порівняно з 1990 роком.

Активно зменшувати викиди країни мають у 2008-2012 роках. За підрахунками МАГАТЕ, в середньому, держави зобов'язалися прибрати 5,2% викидів.

Однак загалом Кіотський протокол країни-учасниці ратифікували упродовж одинадцяти років. Процес затягнувся, бо у тексті не була передбачена міжнародна допомога у разі зменшення викидів.

До 2009 року, за даними центру Брукінгса, свої зобов'язання частково почала виконувати тільки Європа. Інші країни постійно відмовлялися під приводом нестачі коштів на перебудову.

У 2009 році у доповіді ООН стосовно екологічної ситуації у світі експерти заявили, що обмеження викидів суттєво відстає від темпів, передбачених у 1997 році. Основною причиною була відсутність контролю за використанням коштів.

Зокрема, у 2008 році уряд Німеччини відмовився фінансувати програми зменшення викидів у країнах, що розвиваються, бо 200 мільйонів євро, виділені у 2007 році, не пішли на розвиток енергозбереження.

Втім, навіть в Європі Кіотський протокол не приніс бажаних результатів. За останні 18 місяців ЄС через непродуману політику торгівлі квотами втратив 7,4 мільярда доларів.

Основними втратами були ті гроші, які компанії мали заплатити за квоти викидів та отримати їх через лобі в європейському уряді. За європейським законодавством, країна, що інвестує в енергозберігаючі технології, має право на певні безкоштовні квоти.

Такі ж квоти отримує і сам ЄС. Підприємство, яке збирається інвестувати в охорону навколишнього середовища, отримує загальноєвропейські та національні квоти. За даними New York Times, німецькі металургійні підприємства отримали на 30% більше квот, ніж вони потребували.

Ці дозволи на викиди вони продали і заробили 1,2 мільярда євро. Експерти передбачають, що з введенням більш жорстких обмежень на викиди ціна тонни вуглекислого газу буде зростати. Якщо система не буде врегульована, зростатиме кількість зловживань.

США: імідж або шельфове буріння

З 1997 року в Конгресі США велися запеклі дебати навколо ратифікації Кіотського протоколу. Республіканська більшість наполягала на відмові від будь-яких зобов'язань, опозиційні демократи виступали за ратифікацію угоди із застереженнями.

Нарешті 13 березня 2001 року президент Джордж Буш надіслав листа сенатору Чаку Хагелю, який тоді очолював комітет з енергетики та екології.

Президент закликав відмовитися від ратифікації Кіотського протоколу, бо він не враховує економічних особливостей США та призведе до стрімкого подорожчання палива. Після цього про приєднання Америки до протоколу вже не йшлося.

Натомість Вашингтон почав розробляти власний акт про захист природи, який мав стати основою міжнародної позиції США. 5 листопада 2009 року профільний сенатський комітет прийняв закон про обмеження викидів парникових газів.

Голосування проходило за відсутності сенаторів-республіканців, які вважали, що зменшення викидів на 20% призведе до послаблення економіки. Закон мають затвердити Сенат та Конгрес і підписати президент Барак Обама.

Аналітики пророкують документу щасливу долю, адже новому президенту потрібно показати, що США нарешті приєдналися до світового екологічного процесу. Після голосування голова комітету Барбара Боксер заявила, що тепер у Копенгагені усі країни побачать добру волю Вашингтона у справі порятунку планети.

За проектом закону, Америка до 2050 року зменшує викиди в атмосферу на 20% від рівня 2005 року. На 2010 рік у США запланували витратити на це 10,5 мільярда доларів, що на 34% більше, ніж 2009 року. Також США виділять 8 мільярдів доларів країнам, що розвиваються, на обмеження викидів до 2030 року.

Професор Гарвардського університету Роберт Стівенс заявив, що ці 8 мільярдів - максимум коштів, які Вашингтон зможе виділити за 20 років. Більше допомоги не буде. Виступаючи перед Конгресом, Обама заявив, що гроші будуть даватися лише на короткострокові та цільові програми з суворим контролем.

Критикуючи цей акт, деякі сенатори заявляли, що зниження викидів призведе до зростання цін на пальне і змусить уряд добувати нафту біля берегів США та розвивати атомну енергетику. Це найболючіші питання для екологів у Штатах. Президент Буш активно підтримував заборону буріння на шельфі Америки.

У 2008 році аналітики центру Брукінгса говорили, що Вашингтон ладен купувати нафту по 150 доларів за барель, аби лише не видобувати її у своїх водах. Вважається, що нафтові платформи у територіальних водах сильно забруднять їх.

Барак Обама теж підтвердив мораторій на буріння. Тепер опозиція передбачає зняття цієї заборони та погіршення екології.

Зведення нових атомних реакторів негативно позначиться на економіці країни. За даними комітету Сенату з енергетики, адміністрація Джорджа Буша мала на меті побудувати одну атомну електростанцію до 2020 року.

Енергетична доповідь центру Гувера свідчить, що тепер на спорудження безпечних та високоефективних реакторів потрібно витратити 1,4 мільярда доларів на кожну установку.

Так, на добудову двох реакторів у Теннессі у 2010 році планується витратити 17 мільярдів доларів, хоча їхня вартість при закладці складала 8 мільярдів. А зменшувати вартість за рахунок зведення менш безпечних реакторів опозиція вважає неприпустимим.

Власного ринку торгівлі квотами у США не існує й досі. Система розподілу викидів для підприємств буде діяти під федеральним наглядом та почне впроваджуватися лише з 2012 року. Але й тут експерти Центру Брукінгса знайшли деякі суперечності, які можуть призвести до спекуляцій.

Так, у доповіді за 2009 рік про перспективи розвитку енергетичного сектора аналітики зазначають, що у новому законі є положення про можливість накопичувати квоти декілька років. Це може призвести до того, що компанії почнуть зараз скуповувати квоти, а потім спекулювати, перепродаючи їх.

Професор Стенфордського університету Майкл Боскін порадив Обамі відмовитися від схеми торгівлі квотами і запровадити єдиний податок на викиди. Та й ця ініціатива поки лише на стадії обговорення. У США не поспішають з рішеннями.

Китай: вічний розвиток

Такі держави, як Китай та Індія, взагалі не брали на себе зобов'язань щодо скорочення викидів. Аналітики вважають, що Пекін та Делі прикрилися статусом "країн, що розвиваються", аби уникнути додаткових виплат.

Хоча у 1997 році ВВП Китаю зріс на 8,8%, а об'єм викидів, за даними ООН, вийшов на четверте місце у світі, досі зменшення викидів Китай не цікавило. Однак зараз Пекін запропонував світу нову екологічну стратегію - країна намагається уникнути великих матеріальних втрат та покращити свій міжнародний екологічний імідж.

За наступні 15 років Пекін планує збудувати 30 нових реакторів, та всі вони будуть доволі застарілими. Радник МАГАТЕ Філіп Женет заявив, що КНР намагається вирішити свої екологічні проблеми за рахунок посилення атомної енергетики, а це може призвести до аварій на АЕС.

Крім того, за його словами, Китай не має достатньої кількості кваліфікованого персоналу. Прем'єр-міністр Вен Цзя Бао відповів, що кадри будуть підготовлені за кілька років, і країна не відмовиться від "ядерного ренесансу".

Іншою складовою екологічної доктрини Китаю є міжнародний тиск. Вен неформально очолює групу "77", куди входять країни, що розвиваються. Через цю групу Пекін намагається отримати більше коштів на переобладнання своєї промисловості.

Лідери Китаю розуміють, що з введенням обмежень на викиди ціни на пальне та руду поступово будуть зростати, а КНР споживає майже 10% світової нафти та 4,5% залізної руди. Тому країна і намагається відтягнути введення обмежень чи отримати більше коштів, аби нейтралізувати негативний вплив на свою економіку.

Сіючи вітер

Експерти МАГАТЕ неодноразово наполягали на посиленні міжнародної взаємодії у сфері екології. На конференції у 2007 році в Балі були вперше оприлюднені дані, що у перебудову енергетики та охорону природи треба інвестувати 45 трильйонів доларів.

Якщо цього не зробити до 2050 року, температура на Землі підвищиться на два градуси, і зміни стануть незворотними.

Щоб вирішити це питання, протягом останніх двох тижнів керівники 193 країн засідали у Копенгагені на черговому самміті ООН. Результатом мав стати Копенгагенський договір, який би замінив собою неефективний Кіотський протокол та об'єднав усі три доктрини - кіотську, китайську та американську.

Однак ще на самміті "Великої сімки" у Лондоні у 2007 році розвинені країни не змогли визначити, який рік буде визначатися як базовий для скорочення викидів. Під час засідань у Копенгагені Китай наполягав відраховувати рівень викидів від 2005 року.

США та Японія погодилися з цим, але країни ЄС одностайно виступили за відлік від 1990 року. За даними Європейського агентства із захисту навколишнього середовища, скорочення викидів на 25% від 1990 року дорівнюватиме скороченню на 35% від 2005 року.

Для Китаю та Індії відрахування викидів від 1990 року стало б катастрофою. ВВП КНР з 1995 року щорічно у середньому зростав на 8-9%, а валовий продукт ЄС збільшувався на 1-2% за рік.

Експерти МАГАТЕ вважають, що прийняття 1990 року за базовий змусить Китай Індію та Бразилію витратити не менше 10 трильйонів доларів на переоснащення підприємств, аби досягнути потрібного рівня зменшення викидів.

Прем'єр-міністр Китаю Вен Цзя Бао на конференції у Копенгагені заявив, що його країна не може піти на такі реформи, адже вони знищать її економіку.

Іншим каменем спотикання став розмір асигнувань, які отримають бідні країни протягом 2010-2020 років. Розвинені країни показали, що вони готові платити за боротьбу із змінами клімату.

Разом з тим, 10 мільярдів доларів, яку вони готові дати країнам, що розвиваються, президент Бразилії Луїс Ігнасіо Лула Да Сільва назвав хабаром і заявив, що за такі гроші неможливо навіть підтримувати існуючі обмеження з викидів газів.

А голова делегації Коста-Рики Альваро Кесада додав, що країни можуть прийняти ці кошти лише у вигляді "швидкої допомоги", бо якщо грошей більше не буде, то нічого не зміниться. За його словами, країнам, що розвиваються, потрібно не менше 150 мільярдів доларів на перебудову економіки до 2020 року.

Аналітики Центру Гувера вже висунули гіпотезу, що розвинені країни сподіваються пригальмувати розвиток Пекіна та Делі, які в умовах економічної кризи складають Європі та США серйозну конкуренцію на всіх світових ринках.

За їх прогнозами, екологічна ситуація у світі почала активно використовуватися як інструмент політичного тиску на торгових конкурентів. З іншого боку, країни, що розвиваються, намагаються "вибити" із США та ЄС якнайбільше грошей.

У Вашингтоні та Брюсселі розуміють, що проконтролювати, куди йтимуть гроші, майже не реально. Представник бюджетного комітету Сенату США Ана Рінгсторн заявила, що Америка майже не сподівається, що всі ці гроші будуть витрачені на охорону довкілля, і що це дасть позитивний ефект.

Прибуття на самміт американського президента не виправило ситуацію. Він спромігся домовитися з Китаєм про відстрочку з вирішенням цього питання. Однак інші країни, що розвиваються, залишилися незадоволеними вимогами США.

Представники країн Африки та Латинської Америки заявили, що угода між Сполученими Штатами та КНР нагадує двосторонню змову, де нема місця для партнерства. А посол Судану сказав, що така політика призведе до "голокосту" народів нерозвинених країн.

Втім, закриваючи останню сесію самміту, генеральний секретар ООН Пан Гі Мун заявив, що зроблено великий крок вперед. Новий договір із захисту природи буде підписаний, але вже у листопаді 2010 року в Мехіко.

315 днів очікування

Всі 193 країни знову зберуться у мексиканській столиці вже у кінці 2010 року. Саме тоді, можливо, станеться те, що не відбулося у Данії, - підписання нового договору із захисту довкілля. У підсумковій декларації самміту в Копенгагені вдалося закріпити лише одну чітку норму: базовий договір має з'явитися до кінця 2010 року.

Однак експерти аналітичного центру "Спадщина" уже зараз стверджують, що і цю дату можуть перенести, якщо країни знову не досягнуть згоди.

Окремим здобутком конференції у Данії представники ЄС називають обіцянки розвинених держав надавати країнам, що розвиваються, 100 мільярдів доларів щорічно на зменшення шкідливих викидів. Втім, у фінальному документі самміту ця умова означена як добровільна.

Крім того, досі не визначені джерела, з яких будуть надходити гроші. Раніше дослідники Центру Брукінгса говорили, що Європа гарантовано зможе виділяти цим країнам вдесятеро менше коштів.

Загалом, конференція у Копенгагені вперше поставила питання зміни довкілля та сталого розвитку на рівень міжнародної проблеми, однак не змогла досягти певного результату. Жодна з ключових позиції не була узгоджена. Країни вирішили почекати та повернутися до цієї проблеми за 315 днів.


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!