Война за юность. Как старение населения ломает мировую экономику?

Война за юность. Как старение населения ломает мировую экономику?

Конкуренция между странами за право продолжать богатеть обостряется. Дальше в центре внимания будет борьба за потребительские рынки и рабочую силу.(укр)
Среда, 3 мая 2023, 14:00 -
Табло з годинником населення Індії, розміщене біля Міжнародного інституту народонаселення (IIPS) у Мумбаї, 27 квітня 2023 року / getty images

За другу половину 20-го століття населення Землі подвоїлося.

Людей, які народилися у 1945-1960 роках, називають бебі-бумерами. Саме вони, коли досягли працездатного віку, забезпечували зростання світової економіки високими темпами.

Єдина проблема – після них залишилося мало внуків. Люди переїхали до міст, і тепер все більше думають про освіту та кар’єру та все менше впевнені у майбутньому своїх дітей.

У західних країнах помітили, що молоде покоління живе бідніше, ніж їхні батьки, бо зараз складніше оплатити навчання та придбати житло.

Через культурні зміни та відсутність перспектив багато жінок відмовляються народжувати. Зараз є нормальним, коли в сім'ї в середньому народжується менше двох дітей, чого недостатньо для природного зростання населення. Старіння населення називають бомбою уповільненої дії для світової економіки, яка стане каталізатором масштабних змін.

Війна за ринки

Бебі-бумери почали виходити на пенсію. Для економіки це погана новина. Як свідчать дані Бюро статистики праці США, люди у віці 65-74 роки витрачають на 22% менше грошей, ніж у віці 45-54 роки. Старші споживачі менш активно купують товари, а молодих більше не стає. У країнах з проблемною демографією ринки вже не зростатимуть так бурхливо, як раніше.

 

Компенсувати втрату старших споживачів можна, зробивши багатшими молодих, але це непросте завдання. Професор економіки Стенфордського університету Чарльз Джонс припускає, що скорочення населення може призвести до стагнації середнього рівня життя.

Щоб не втрачати інвесторів, компаніям доведеться робити експансію на світові ринки та витісняти з них конкурентів. Вони також зіткнуться з дефіцитом робочої сили.

Cвіт прямує до торгової війни, де кожен сам за себе. Кінець епохи глобалізації?

Якщо компанія не витримує конкуренції, вона скорочує штат і платить менше податків. Це суперечить інтересам держав, які обтяжені боргами і мають зобов’язання перед пенсіонерами.

Тому влада може вдатися до захисту своїх виробників усіма можливими інструментами. Наприклад, обкласти конкурента з іншої країни додатковими митами або закрити власний ринок, надавши право заробляти на ньому тільки своїм компаніям. Такий протекціоністський крок США у 2018 році призвів до торговельної війни з Китаєм, яка триває досі.

 

Обидві країни претендують на світове панування і мають високий державний борг, який не дає їм права гальмувати свій розвиток. Економічна конкуренція між ними переходить у політичне поле та загострює протистояння.

Є більш екзотичні способи боротьби за ринки. Наприклад – погрожувати санкціями за купівлю певних товарів, як це роблять США, витісняючи конкурентів з ринку озброєнь. Або підкуповувати чиновників у сусідніх країнах для нав’язування своїх енергоносіїв, як робить РФ.

Що більше країни втрачатимуть споживчі ринки та робочу силу, то більше загострюватиметься конкуренція за право продовжити багатіти.

Проблеми автоматизації

На обсяги виробництва впливає не лише кількість робітників, а й їхня ефективність. Якщо компанії автоматизують виробництво, зменшать витрати і здешевлять товари, то потенціал для зростання залишиться.

Проблема в тому, що інновації не встигають за демографічними трендами. До заміни далекобійників, будівельників, лікарів або викладачів, одних з найбільш дефіцитних професій у світі, роботи та штучний інтелект ще не наблизилися.

Безпілотні вантажівки дорогі й нестабільні, 3D-принтери не здатні зводити будівлі за сучасними стандартами, а необхідність у живих лікарях підтвердила пандемія.

Коли робітники почнуть масово виходити на пенсію, компанії отримають стимул активніше впроваджувати роботів. Три з чотирьох найбільш автоматизованих країн світу мають проблеми із старінням населення. Мова про Південну Корею, Японію та Німеччину.

 

Учені Массачусетського технологічного інституту стверджують, що чим більше зростає середній вік на ринку праці, тим активніше компанії інвестують в автоматизацію для підвищення продуктивності заводів. Однак не всі галузі можна автоматизувати.

Ба більше, деякі скептики вважають, що старіння людей гальмуватиме винайдення інноваційних рішень. Китайський бізнесмен та науковець Джеймс Лян у книзі "Демографія інновацій" пише, що 72% найважливіших винаходів людства зробили 30-40-річні науковці.

Боротьба за людей

Країни не можуть зменшувати темпи розвитку власних економік, але поки не спроможні замінити працівників роботами. Отже, потрібно десь шукати людей.

У розвинених країнах не вигадали жодної соціальної програми, яка б стимулювала людей народжувати понад двоє дітей, тому уряди використовують найпростіший метод компенсації втрати населення: запрошують мігрантів.

Талановиті люди їдуть до розвинених країн з бідних, а до бідних – з іще бідніших. У 2021 році Євросоюз видав історично високу кількість посвідок на проживання мігрантам з України, Марокко, Росії, Білорусі.

 

Водночас Росія у 2022 році видала рекордну кількість своїх паспортів таджикам – понад 120 тис. Лише за рік російське громадянство отримав 1% населення Таджикистану.

Німеччину довго критикували за її мультикультурну політику і толерантність до біженців. Зараз країна виграє від цього, бо є одним з головних у світі центрів тяжіння для мігрантів. У 2022 році 70% нових робочих місць у Німеччині заповнили мігранти.

Пом’якшити демографічні проблеми зможуть країни, які знайдуть держави-донори для залучення мігрантів і виховають у власних громадянах терпимість до інших культур.

Скільки нас? Як демографічна криза впливає на економіку і яке майбутнє пенсійної системи: розмова з Еллою Лібановою

Україна теж може мати таких донорів. За словами професорки Інституту демографії та соціальних досліджень НАН Ірини Курило, в Україну раніше їхали мігранти із Середньої Азії, Афганістану та Ірану.

"У нас раніше не стояло питання про залучення мігрантів, але після війни воно стане актуальним. Чисельність мігрантів залежатиме від того, наскільки швидко Україна зможе відновити інфраструктуру та залучити інвестиції", – зазначила вона.

Головним центром тяжінням для мігрантів з країн колишнього СРСР залишається Москва. Однак це може змінитися, якщо російська економіка залишиться в стагнації, а Україна зможе стати сильним регіональним центром і буде готова приймати носіїв інших мов та культур.

Поки що українці залишаються головним постачальником працездатного населення для ЄС. Тільки у 2021 році Євросоюз видав їм 875 тис посвідок на проживання. Це в шість разів більше, ніж громадянам Марокко – другому номеру в списку країн, з яких люди мігрують у ЄС.

 

Після 2022 року у ЄС мігрантів з України стало в рази більше.

Час для молоді

Ринок переходить на бік працівників, оскільки компанії відчувають дефіцит робочої сили. Кваліфіковані спеціалісти матимуть більше простору, щоб вибирати кращі умови та зарплату.

Компанії змушені відмовлятися від обмежень щодо віку і брати на роботу більше молоді та пенсіонерів. Подібне відчувають і українські роботодавці після хвилі міграції у 2022 році.

Фірми активніше інвестуватимуть в автоматизацію. Від цього виграють здебільшого робітники з освітою, яких не можна замінити машиною чи штучним інтелектом. На некваліфікованій роботі молодим людям доведеться конкурувати з мігрантами, яких задовольняють менші зарплати.

Європу накрили страйки. Профспілки блокують вокзали та аеропорти. Що відбувається?

Переговорна позиція "незамінних" працівників посилиться і зробить профспілки впливовішими. Страйки стануть більш дієвим інструментом для покращення умов праці.

"Під час пандемії робітники зрозуміли, що їхня робота необхідна для ланцюжка постачань. Коли вони усвідомлюють свою важливість, у них з'являється більше сміливості.

Робітники хочуть відчувати, що мають право голосу. В іншому випадку їм буде куди піти, адже зараз зберігається дефіцит робочої сили", – сказав президент Міжнародного союзу робітників харчової промисловості Марк Перроне.

Пенсії не для всіх

Частка людей віком понад 65 років зростає. За таких умов солідарні пенсійні системи стають більше схожими на фінансові піраміди напередодні їхнього краху. Раніше одного пенсіонера могли утримувати кілька його онуків, з доходів яких робилися відрахування до пенсійних фондів. Тепер на пенсію виходять ці онуки й утримувати їх буде малочисельне потомство.

Ситуація з таким швидким зростанням частки пенсіонерів не має прецедентів у світовій історії. Країнам доводиться підвищувати пенсійний вік та змінювати всю систему. В іншому випадку є ризик потрапити в боргову яму. За даними OCED, якщо пенсійні системи не реформувати, то до 2050 року державний борг розвинутих та висхідних країн зросте на 180% і 130% відповідно.

 

Не пощастить політикам, на долю яких випаде проведення пенсійної реформи. У Франції пенсійний вік один з найнижчих у ЄС, але президент Макрон зазнає нищівної критики за спроби підвищити його з 62 до 64 років, що супроводжується вуличними протестами.

Пенсії на які ми (не) заслуговуємо: чи світить міленіалам старість в достатку

Майбутні пенсіонери не можуть розраховувати на гроші молодшого покоління в старості і змушені робити власні накопичення та шукати нові інструменти для інвестицій.

Країни майбутнього

Вікові піраміди, які відображають частку людей кожного покоління, найкраще демонструють демографічні перспективи країн. Наприклад, вікова піраміда Італії, яка характерна для більшості країн ЄС, свідчить про старіння населення. Чисельність людей зменшується з кожним молодшим поколінням.

 

Китай також почав старіти через штучне обмеження народжуваності та бурхливий економічний розвиток в останні 30 років.

 

Трохи стійкішими є Сполучені Штати, де чисельність людей рівна в кожному поколінні.

 

Є й країни, де зберігаються відносно висока народжуваність та політична стабільність. У найближчі десятиліття там не буде проблем з робочою силою і саме ці країни можуть стати привабливим місцем для інвестицій. Наприклад, американські компанії, зокрема Apple, переміщують свої потужності з Китаю в Індію, де середній вік населення становить 28,7 року.

Схожу вікову структуру мають Туреччина і Бразилія, які претендують на лідерство у своїх регіонах.

 

Феноменом є демографічна ситуація в Ізраїлі. Країна десятиліттями перебуває в стані війни і має високий рівень економічного розвитку, однак народжуваність стабільно зростає з року в рік.

 

Зрештою, рано чи пізно капітал зверне увагу на країни Африки, де середній вік становить 18 років. Перед цим африканським урядам доведеться забезпечити політичну стабільність та навчитися захищати власність, що наразі вдалося небагатьом на цьому континенті.

Реклама: