Централизованное отопление: предел здравого смысла

Централизованное отопление: предел здравого смысла

Почему государство должно стимулировать местные власти и жителей развивать централизованное отопление. (укр)
Четверг, 18 февраля 2021, 13:12
председатель Украинской Ассоциации энергосервисных компаний

Відрядження. Невеличке місто. Грудень. Поселяюсь у квартирі багатоквартирного будинку. Повертаюся лише за кілька годин до від’їзду. За цей короткий час змерз страшенно. Не міг зігрітися ще декілька годин в потязі. 

Будинок, як і весь багатоквартирний житловий фонд втратив централізоване опалення. Втратив у буремні 90-ті. Ця квартира була обладнана електрообігрівачем. Брак тепла пояснюється стандартно для таких випадків. 

Втрати через низькоенергоефективні стіни, застарілі вікна, відсутність регулярного обігріву розгалуженою системою по всій квартирі, брак потужності обігрівача. 

Це стандартний набір, скажімо — об’єктивні фактори. Суб’єктивні — банальна економія на встановленні адекватної системи індивідуального опалення.

Згубний індивідуалізм. Тільки така назва підходить до одноосібної поведінки квартиранта, що намагається поводити себе як у хаті, яку напалить коли захоче. 

Страждають усі. Сусіди, що догрівають (читай доплачують) через спільні стіни. Будинок, що руйнується швидшими темпами. Квартира, що наражається на плісняву, яка стане небезпекою для здоров’я мешканців оселі.

Бідність чи недалекоглядність? Друга історія — відповідає на це питання. Знайомі. Типовий середній клас, двічі-тричі на рік — відпочинок за кордоном. Значний час живуть на іншій квартирі. Якось заговорили про енергоефективність. 

Вони поділилися радістю в цьому контексті — зекономили на опаленні до нуля. Ні, це не пасивний будинок. Будівлі 15 років, дахова автономна котельня, індивідуальні лічильники тепла. 

Просто перекрили вентиль на опалення квартири. Отже, сусіди нагріли та заплатили. Добре, що інших негативних наслідків для будинку та сусідів немає через високі енергоефективні характеристики житла. 

Принцип "бери або плати" в систему оплати опалення досі не введено, хоча є абсолютно логічним з точки зору фізики процесу.

Що спільного в цих двох історіях. Держава відпустила ситуацію. Вона дозволила згубний індивідуалізм в колективному споживанні.

Ніжин VS Івано-Франківськ: два підходи до однієї проблеми

Ці два міста є віддзеркаленням битви в країні різних світоглядів. Безпорадного популізму та далекоглядної стратегії розвитку. Результати цієї битви вплинуть на енергонезалежність країни.

Ніжин. Історія із теплопостачанням нагадує історії сотні міст. Нагромадження місцевою теплопостачальною організацією боргу понад 75 млн грн за газ призвело до втручання влади. 

Втручання вимушене — загроза припинення газопостачання для теплогенерації. Разовий та тимчасовий успіх — етап на якому зупиняються більшість мерів. До наступного опалювального сезону. 

Потім заклики про порятунок, вимоги до Уряду, меморандуми про дешевий газ, дешеве тепло і т.п. Все, що остаточно нівелює перспективу вирішення проблематики та руйнує галузь.

Ніжин змінив підхід. Заздалегідь замовив у ПРООН аналіз системи теплопостачання. Потім — запросив різні компанії щодо модернізації генерації із переведенням на альтернативне паливо. 

Презентовано альтернативний проект теплозабезпечення міста: інвестувати близько 4,5 млн євро для побудови нових котелень. 

Пропонується переведення чотирьох котелень на тріску, дев’ять – на пелети, а дві котельні перевести на електроопалення. Соціальні вигоди — здешевлення опалення на 10% та стабільні комфортні умови. 

Івано-Франківськ. Переведення на автономне (індивідуальне) опалення оголосили одним із пріоритетів міської влади на наступні 5 років. Приватна теплопостачальна компанія, яка донедавна забезпечувала теплом майже третину міста, збанкрутувала. 

Наразі співвідношення центрального і автономного опалення в Івано-Франківську орієнтовно становить 70 та 30% відповідно. За таких умов у місті, ще можна налагодити ефективну роботу системи централізованого теплопостачання, але потрібно вкласти кошти в її модернізацію. 

Автономізація тягне за собою великі проблеми як у міської влади, так і у мешканців багатоповерхівок. Адже не всі люди мають достатньо коштів, щоб встановити собі котли, а місту потрібно буде побудувати нові локальні котельні, щоб забезпечити теплом дитсадки, школи та інші бюджетні установи. 

Обласний центр анонсував можливе співфінансування мешканців щодо встановлення індивідуального (поквартирного) опалення.

Отже, в одному місті шукають приватні інвестиції, щоб модернізувати централізоване опалення, в іншому — готові співфінансувати бюджетним коштом його руйнацію. Обидва міста, ще далекі від практичної реалізації своїх стратегій. А як реагує держава?

Державна політика: пасивність, безпорадність та згубний популізм

Не чіпаємо складні 90-ті. Мовчання багатьох урядів призвело до тотальної втрати централізованого теплопостачання в малих містах. Не тільки в малих. 

У 2011 році колишній президент радів, що Ужгород вирішив всі проблеми втративши централізоване опалення. Мешканці не приховували задоволення від можливості власного опалення втричі дешевше від вартості централізованих послуг. 

Влада, що створила штучне викривлення у ціноутворенні газу для населення, наполегливо рекомендувала іншим керманичам повчитися. Геніальність цієї думки могла б позмагатися лише з концепцією тої ж влади щодо доцільності максимального охоплення країни вугільною теплогенерацією.

Всі аплодисменти та сльози радості раптом зникли у 2015, коли ціна на газ для індивідуального опалення зросла у 10 разів.

Тут вже доцільно згадати суттєвий недолік індивідуального та автономного опалення: неможливість диверсифікації палива. Важко уявити людину із дровами в ліфті або вантажівку із брикетами на даху або подвір’ї багатоповерхівки. 

Не варто забувати інші аспекти: безпеку та здоров’я. Факти про небезпеку захворювань через недосконале розсіювання продуктів згоряння неодноразово наводилися.

Останні 6 років держава стримувала хаотичну індивідуалізацію опалення. Економічно та інформаційно. За умов високих тарифів на газ та регулярного анонсування потенційних проблеми з його імпортуванням, населення не бачило в цьому перспективи. 

Інша важлива складова державного впливу: скорочення споживання. Тягар — не тарифи, тягар — невиправдане надмірне ресурсоспоживання. Останні 6 років держава допомагала в цьому напрямку. 

Понад 1 млн мешканців отримали 20-40% відшкодування на утеплення своїх осель, що призвело до скорочення на 10-50% споживання газу в таких помешканнях.

Недовго музика грала... Тарифи на індивідуальний газ почали знов штучно знижувати, а фінансування "теплих кредитів" для багатоквартирних будинків — припинили. 

Неправильний сигнал від держави знов панує. За таких умов, тільки керівництво міст, із стійкою та далекоглядною позицією здатне утримати натиск мешканців із примітивною риторикою щодо влаштування "дешевого тепла".

Централізоване теплопостачання має 2 стратегічні переваги перед автономно-індивідуальним, які завжди мають пам’ятати державні керманичі. 

Потенціал відмови від імпортованого газу та можливість використання грантів, кредитів ЄС на модернізацію галузі. Останнє набуває особливої актуальності через анонсування європейськими сусідами глобальних програм з екомодернізації за Зеленою Угодою ЄС. Ніхто допомагати модернізувати "пічки-буржуйки" не буде.

Як врятувати рядового Раяна?

Тут вибір простий і водночас складний: або держава засвідчить довгостроковий європейський вибір високоефективної генерації тепла згідно із вимогами 27-Ї Директиви ЄС, або за 20 років отримує трубу із кожного вікна багатоповерхівки із усіма сумними наслідками.

Перші поверхневі кроки: повернути тарифоутворення виключно на національний рівень та позбавитися популістичної тарифної політики; забезпечити державне співфінансування всіх проектів з екомодернізації сфери теплопостачання із Фонду декарбонізації; повернути ринкову модель тарифу на газ, за якої котельня матиме нижче тариф ніж квартирант; поновити "теплі кредити" та перезавантажити Фонд енергоефективності із забезпеченням масштабної реновації багатоквартирного фонду; поетапне знижувати соціальні нормативи споживання, щоб стимулювати субсидіантів до участі в енергоефективних програмах; гарантувати приріст збуту централізованого тепла шляхом законодавчого зобов’язання приєднання новобудов (європейський досвід зонування сфер теплопостачання); впровадити конкурентний ринок теплогенераціі задля залучення приватних інвесторів із проектами на відновлюваних джерелах енергії ; втілити сучасні моделі тарифоутворення (RAB) задля стимулювання енергоефективності сфери; перейти на помірно-централізовану систему із когенерацією, що виправдано досвідом ЄС.

Це базові необхідні кроки. Насправді, вибудувати конкурентоспроможність централізованого опалення порівняно із іншими видами — набагато складніше за рекомендації вище, тому потребує окремої публікації. 

Але, без втілення наведених пропозицій цей процес не почнеться ніколи. Який шлях обере держава? Чи втратимо Івано-Франківськ, за ним — всю країну? 

P.S. Якби автору запропонували обрати напрям державних реформ, сфера теплопостачання була б останньою за бажанням. Реформатор цієї галузі не отримує моральної віддачі від сучасників за свого життя. Можливо, саме тому ця сфера залишається сиротою за часів тотального руйнуючого популизму і бажання стати генералом швидких перемог. Автор готовий боротися. Хто ще?

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Подпишитесь на наши уведомления!