Війна інженерів. Як оборонна промисловість потерпає від браку кадрів
В одному українському місті через річку розташовані два підприємства. Перше довгі роки скорочувало виробництво, а друге – користувалося цим і переманювало його робітників. Російське вторгнення все змінило. Тепер завод-аутсайдер випускає критично важливу продукцію для армії і переманює назад працівників на значно вищу зарплату.
Таких прикладів чимало. Оборонна промисловість не просто вижила, а перетворилася на конкурентну галузь економіки.
Лік доходів виробників зброї йде на мільярди гривень. За словами прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, держава інвестувала у вітчизняний оборонно-промисловий комплекс (ОПК) десятки мільярдів, а в майбутньому це будуть сотні мільярдів.
Проте зростання галузі також вимагає розширення штату робітників, а в умовах дефіциту кваліфікованої робочої сили зробити це непросто.
Перемоги здобуваються не лише героїзмом військових, а й кількістю зброї, тому протистояння інженерів, які збирають військову техніку, є не менш важливою частиною війни. Зброярі з РФ та України відновлюють втрачену техніку, вдосконалюють технології та адаптують їх до потреб фронту. Кількість слюсарів, зварювальників, інженерів, програмістів у кожної із сторін також визначає співвідношення сил і на полі бою.
Російський ОПК наразі отримує гігантські замовлення, розширюється і так само відчуває дефіцит 16 тисяч робітників. Кремль заманює працівників безкоштовним житлом, соціальними пакетами, а Держдума Росії навіть пропонує змусити студентів-бюджетників працювати на оборонних заводах, як в СРСР.
Чим відповість Україна? Тепер залучення і пошук кадрів для оборонної галузі – це питання виживання країни.
Шукаємо зброярів
"З початку вторгнення Росії ми розширили штат удвічі і відчуваємо брак досвідчених зварювальників броні. Ми оптимізували процеси, щоб залучати менше людей, однак все має межу. Якби нам зараз сказали ще вдвічі наростити випуск продукції, то ми би вперлися не тільки в нестачу компонентів, а й робітників", – ділиться в розмові з ЕП один з виробників бронетехніки.
Деякі підприємства знаходять людей на робітничі спеціальності, але мають проблеми з браком конструкторів. Саме вони розробляють та вдосконалюють техніку. Дефіцит кваліфікованих інженерів суттєво гальмує розробку зброї.
"Під час війни в нас менше часу для на конструювання та випробування зброї, водночас кількість розробок збільшується. Знайти конструкторів та працівників відділу випробувань, які розбираються у військовій техніці, дуже важко.
20% наших розробників мали бойовий досвід. З перших днів вторгнення вони пішли на фронт. Як їх демобілізувати та повернути в компанію – незрозуміло. Неможливо отримати бронь на співробітника, якщо він уже воює", – каже співрозмовник ЕП з іншого оборонного підприємства.
Найбільшому вітчизняному виробнику зброї АТ "Українська оборонна промисловість" (УОП) бракує токарів, фрезерувальників, зварювальників, операторів верстатів. У компанії кажуть, що це уповільнює процеси виробництва, ремонту техніки та передавання досвіду молодим спеціалістам.
Інноваційні оборонні компанії теж потребують людей. За словами директора одного з великих виробників безпілотників, їм бракує розробників БПЛА. Конкурувати за них доводиться з IT-компаніями. Є потреба в конструкторах, технологах та майстрах, що працюють з композитними матеріалами.
Україна мріє про відродження авіації, але для цього теж потрібні спеціалісти. "Дефіцит кадрів доволі серйозний, особливо це стосується інженерних та конструкторських спеціальностей. Намагаємося навчати студентів, але з роками їх стає дедалі менше", – зізнається ЕП керівник одного з авіаційних підприємств.
Де інженери?
Дефіцит кадрів в ОПК виник через швидке зростання галузі. Мінстратегпром переконує Міноборони купувати більше вітчизняної техніки. Схоже, що доволі результативно. За словами виробників, останнім часом вони отримують дедалі більше сигналів, що держава збільшуватиме замовлення.
Проте для випуску техніки потрібні люди, а робітників, здатних працювати в оборонній промисловості, небагато. Цьому є кілька причин.
Перша – демографія. В Україні скорочується народжуваність, а під час війни посилилася міграція. Мільйони людей, переважно жінок з дітьми, виїхали за кордон, а чоловіки пішли воювати. "За працівників нам доводиться конкурувати з мобілізаційними органами", – ділиться з ЕП керівник одного з виробників зброї.
Дедалі частіше підприємства ОПК наймають студентів, але їх кількість теж обмежена. 20-25 років тому в Україні рекордно впала народжуваність, внаслідок чого зараз у країні найменша кількість випускників університетів в історії.
Друга причина – занепад оборонного комплексу. Галузь спочатку страждала від розпаду СРСР, а потім – від нестабільного державного замовлення. У таких умовах підприємства не розвивалися, а цінні кадри виїжджали за кордон.
Цим користувалася Росія, яка переманювала українських інженерів. Після окупації Криму студентів Харківського авіаційного університету з перших курсів вербували на роботу в Рибінськ (Ярославська область, РФ), на "ОДК-Сатурн". Тепер ці українські випускники виробляють двигуни для російської бойової авіації.
"Викладачі нам прямо говорили: ви можете працювати в Запоріжжі і заробляти 300 доларів, а можете переїхати із сім’єю в Росію і заробляти 1 тисячу доларів. Студенти погоджувалися, бо для роботи в західних компаніях треба знати мову, а в Росії були житло та соцпакет. 70% нашого випуску конструкторів і технологів їхали в Росію вже після 2014 року", – розповів ЕП один з колишніх студентів.
Переманювали інженерів системно. Наприклад, працівникам ДП "Антонов" росіяни регулярно пропонували переїжджати у Воронеж і фінансували переїзд їх сімей. Частина талановитих конструкторів охоче їхала до Китаю та США.
Третя причина – падіння престижності професії. Про важливість Збройних сил Україна згадала лише на 25-му році незалежності, а про інженерів на оборонних заводах – на 32-му. День працівника ОПК влада започаткувала лише у 2023 році.
Масове виробництво нової вітчизняної зброї державу не цікавило, тож талановита молодь втрачала фінансову та моральну мотивації.
Усе змінюється
Після десятиліть невизначеності ОПК починає збирати армію інженерів. Тепер це поважна професія. Зброярі мають можливість не тільки розробляти техніку, а й випробовувати її в бою. Такої "розкоші" західні країни не мають.
"У якомусь сенсі нам стало легше шукати молодих робітників на окремі спеціальності, бо вони хочуть бути корисними для держави", – зазначив представник одного з підприємств, що виробляє дрони.
"Донати – це круто, але в один момент мене почало розпирати, що я хочу допомагати більше. Я – програміст на С++, мене знайшли на Linkedin і я погодився стати розробником БПЛА. На той момент зарплата була втричі меншою, ніж на моєму колишньому місці роботи, але гроші – не головна мотивація", – розповів ЕП один з розробників безпілотників.
Оборонні заводи отримують більше замовлень, тому частіше пропонують зарплати, вищі за середню, і намагаються поліпшувати умови праці.
"Умови праці на державних підприємствах гірші, ніж у приватних компаніях, і це потрібно змінювати. Ми модернізуємо комп’ютери, приміщення, робочі місця, відновлюємо зруйноване росіянами житло, шукаємо можливості для віддаленої роботи. Середній вік на нашому підприємстві – 49 років. Потрібно залучати і втримувати молодь", – розповів ЕП керівник одного з авіаційних підприємств.
Аби державні підприємства стали бажаним місцем роботи для молоді, їх не обов’язково приватизувати. Яскравий приклад – ізраїльські оборонні корпорації. Щоб уміло працювати з кадрами і впевнено оптимізувати штат, підприємства "Укроборонпрому" мають пройти корпоратизацію, яка тільки почалася.
Українська зброя загартовується в боях, тож на неї буде попит у світі. Завдяки цьому робочі місця і можливості для кар’єрного зростання збережуться. До того ж в Україну заходять оборонні компанії Rheinmetall, BAE systems, Baykar, тому в перспективі зброярі отримають широкий вибір для працевлаштування.
Проте людей досі не вистачає. Багато талановитих мобілізованих інженерів або слюсарів могли б бути більш корисними у виробництві техніки для фронту, але механізму переведення таких людей на заводи виробники зброї поки не бачать.
Міністр стратегічних галузей промисловості Олександр Камишін розповів ЕП, що можливість відправляти мобілізованих робітників на оборонні підприємства є. Так, на прохання одного з виробників з фронту у відрядження на оборонний завод відправили людину, яка розробила верстат для автоматизації зварювання хвостовиків мін.
Щоправда, поки така практика є точковою, а не системною.
Освіту – на воєнні рейки
Влада готує народ до тривалої війни. Середній вік на багатьох оборонних виробництвах перевищує 50 років. Це означає, що Україні потрібен потік свіжих кадрів. Логічний крок – перевести на воєнні рейки освітній процес.
В СРСР навчальні заклади випускали навіть спеціалістів з виробництва боєприпасів, але зараз таких спеціальностей нема. Про відповідні зміни в освітній галузі нічого невідомо. На запит ЕП про такі плани Міносвіти не відповіло.
За даними Центру прикладних досліджень, 80% роботодавців не задоволені якістю вітчизняної освіти. В оборонній промисловості така проблема теж існує.
"Ми намагаємося брати студентів, але є нюанси з якістю їхньої освіти. Наприклад, є суттєві проблеми із знанням англійської, хоча європейські авіаційні стандарти викладені саме цією мовою. З 2014 року відбулися значні зміни в авіаційній галузі. Вона стає більш європейською і відповідно треба навчати студентів", – розповів ЕП керівник одного з вітчизняних авіаційних підприємств.
Побудувати якісну освіту – непросте завдання, воно потребує широкого залучення всіх учасників ринку. Для цього "Укроборонпром" працює із 75 навчальними закладами. З 24 лютого 2022 року практику на підприємствах УОП пройшли 2 тис студентів, кожен третій з яких там і працевлаштований.
Тимчасом приватні компанії майже не залучені до виховання спеціалістів. Можливо, асоціаціям приватних виробників зброї потрібно долучитися до цього процесу, а Міносвіти – створити для цього відповідні можливості.
Ізраїль поставив на потік навчання конструкторів озброєння ще в 1970-ті роки, запустивши програму Talpiot. Щороку туди проходять 30-60 найкращих студентів, з яких роблять еліту галузі. Вони отримують найкращу інженерну освіту, налагоджують контакти з військовими, отримують офіцерське звання, вчаться управляти військовою технікою, яку згодом будуть оновлювати.
Україні не обов'язково наслідувати приклад Ізраїлю, але школа кадрів має бути відповідною. Війна в Україні надовго, а загроза повторної агресії зберігатиметься не одне покоління. Це значить, що оборонна промисловість має стати гарантом безпеки і джерелом доходів, але без людей її побудувати не вийде.