Великих депресій більше не буде. За що дослідники економічної кризи отримали Нобеля

Ринкову систему часто критикують за нездатність протистояти економічним кризам. Рецесії в розвинених країнах є неминучими та відбуваються кожні кілька років.

Найстрашнішою кризою була Велика депресія 1930-х років, яка тривала десятиліття. Лише за перші три роки в США зникла майже половина банків. Це призвело до безробіття, падіння промисловості, стагнації та поширення кризи по всьому світу.

Щоб унеможливити повторення цього сценарію, науковці досліджують причини та наслідки цієї кризи. Зроблені висновки допомагають країнам швидше справлятися з рецесіями та виходити з них із меншими економічними втратами.

Раніше вважалося, що банкрутства банків є наслідком Великої депресії, а не причиною, тому якийсь час уряди не фокусувалися на забезпеченні стійкості банківської системи.

Однак лауреати Нобелівської премії з економіки 2022 року довго переконували, що саме падіння банків є ключовою проблемою під час рецесії.

Крах банківської системи поглиблює кризу та розтягує її на багато років. Водночас її стабільність швидше повертає економіку до зростання.

Ідея про важливість банків підтверджувалася під час останніх світових криз. Дослідження ексголови ФРС Бена Бернанке і науковців Дугласа Даймонда та Філіпа Дівбіга мають особливе значення і зараз, коли світ стоїть на порозі нової рецесії.

Чому банки важливі

Банки позичають гроші у вкладників і спрямовують їх у прибуткові активи. Банкіри володіють даними про стан справ на ринках, залучають найкращих галузевих експертів і збирають інформацію про перспективні компанії.

Але що буде, якщо банки випадуть з життя суспільства? У 1983 році один з лауреатів цьогорічної премії Центрального банку Швеції (або Нобелівської премії з економіки) Бен Бернанке відповів на це питання.

У своїй статті майбутній голова ФРС стверджував, що занепад банківської системи став головною причиною, чому рецесія перетворилася на затяжну Велику депресію.

Падіння банків призвело до того, що американський капітал втратив здатність шукати прибуткові активи й економіка припинила розвиватися.

Банкопад 1930-х років стався через паніку. Люди забирали гроші з банків, бо боялися їх втратити. Щоб розрахуватися з клієнтами, банкам довелося розпродавати свої активи. Половина з них цього не витримала і збанкрутувала.

Інша половина банків вистояла, але легше від цього не стало. Банкіри боялися панічних набігів. Щоб мати можливість у будь-який момент розрахуватися з вкладниками, вони інвестували в швидкі активи, а не довгострокові.

Як наслідок, фермери та промисловці, які звикли брати "довгі" гроші, втратили фінансування і були змушені скорочувати виробництво.

Паніка є головним ворогом банківської системи, особливо в епоху, коли інформація миттєво поширюється через соцмережі. Явище паніки на фінансових ринках досліджували два цьогорічні Нобелівські лауреати – Дуглас Даймонд та Філіп Дівбіг.

У своїй моделі вони науково обґрунтували ситуацію, коли з’являються чутки про банкрутство банку, і люди масово забирають свої вклади.

У цей момент чутки перетворюються на самоздійснюване пророцтво. Панікери своїми діями провокують інших клієнтів банку забрати гроші, адже всі переконані, що банк ось-ось має впасти.

Через вихід великої кількості клієнтів банк може втратити всі свої активи, навіть якщо чутки про його проблеми були вигадкою.

Під час Великої депресії банки падали один за одним, а паніка розкручувалася по спіралі саме за такою схемою.

Довіра до банківської системи знизилася. Банкам знадобилися роки, щоб відновити стабільний зв’язок з клієнтами та повернутися до прибуткових довгострокових проєктів.

Щоби паніка не була такою руйнівною, Даймонд та Дівбіг пропонують урядам під час майбутніх криз активніше страхувати депозити людей або в надзвичайних обставинах ставати кредитором останньої інстанції.

Саме існування механізму державного страхування зменшує ризик банкрутства банків, адже так вкладники стають менш схильними до паніки. Люди не забирають гроші після кожної негативної новини, бо держава готова покрити всі збитки.

Наукові роботи Даймонда, Дівбіга та Бернаке стали фундаментом для розуміння ролі банків у сучасній ринковій економіці та стимулювали подальші дослідження галузі.

У релізі премії Центрального банку Швеції сказано, що теоретичні висновки лауреатів стали основою для створення чинного механізму регулювання банків та відіграли важливу роль у подоланні економічних криз.

Ідеї лауреатів і практика

Дослідження нобелівських лауреатів отримали широке застосування. Наприклад, в Україні ідея страхування вкладів втілена у Фонді гарантування вкладів, який повертає клієнтам збанкрутілих установ депозити.

Крім того, Бернанке особисто перевірив власні судження під час світової економічної кризи 2008 року. Тоді він очолював Федеральну резервну систему (ФРС), яка в США виконує функції центрального банку.

Уряд та ФРС сфокусувалися на порятунку системних банків, і рецесія 2008 року не стала повторенням Великої депресії. Криза минула за два роки, а світова економіка повернулася до зростання.

Розуміння Бернанке важливості банків для фінансової системи стало ключовим у його методах роботи під час світової кризи.

Зараз світ знову на порозі рецесії. Центральні банки розвинених країн почали рекордними темпами підвищувати ключову ставку, і паніка потрохи закрадається в банківський сектор.

Недавно жертвою чуток про падіння став швейцарський банк Credit Suisse. Заспокоювати інвесторів довелося центральному банку Швейцарії.

Лауреат Дуглас Даймонд зазначив, що кризи посилюються тоді, коли люди втрачають довіру до системи. Банкам у цей період слід максимально відкрито та зважено реагувати на всі макроекономічні виклики.

На думку Даймонда, завдяки досвіду та поліпшенню регулювання банків світ став більш стійким до економічних потрясінь. Однак проблеми можуть вилізти з боку страхових фірм та взаємних фондів, за якими теж варто спостерігати.

Праці Даймонда, Бернанке та Дівбіга систематизували та допомогли вирішити багато проблем, однак простору для майбутніх досліджень вистачає.

Характер фінансової системи постійно змінюється і перед регуляторами з кожною кризою постають нові виклики.

Система страхування вкладів та порятунку банків під час криз приносить користь, однак вона також може призвести до зловживань банкірів. Зрештою, жоден економіст поки не вигадав формулу, як запобігти появі рецесій.

Нобелівська премія з економіки наймолодша з усіх "нобелів". В оригінальному заповіті Альфреда Нобеля, складеному у 1895 році, нагород у царині економіки передбачено не було. Нобель заповів свій спадок представникам природничих наук, найкращим літераторам та борцям за мир.

Премію з економіки заснували у 1968 році з ініціативи Центрального банку Швеції. Він вирішив щороку преміювати 10 мільйонами крон учених за визначні досягнення в галузі економіки.