Вийти з кабали зубожіння і пригноблення

Вийти з кабали зубожіння і пригноблення

Середа, 13 червня 2012, 16:15 -
Прокурорам і суддям ні римське право, ні міжнародні суди не указ. Представники України виглядають дикунами на міжнародних біржах і симпозіумах. Країна перебуває за височенним муром, ніби так безпечніше. Держава залишається європейською окраїною.

(Продовження. Початок читайте тут.)

Лікування вітчизняної економіки пролягає через зміну структури і технологічне оновлення капіталу.

Визначальним засобом такого оновлення є вільний ринковий розподіл інвестицій.

Такий розподіл можливий лише відносно приватних інвестицій, які єдині орієнтовані на максимізацію прибутку і здатні динамічно перетікати у новітні високоприбуткові сектори економіки.

Цьому повинна сприяти макроекономічна модель фінансового перерозподілу і монетарно-цінової стабільності.

Макроекономічні важелі неефективні при пануванні монополій та в адміністративних форматах і потребують вільної, конкурентної, саморегульованої ринкової системи.

Для того, щоб капітал перетікав у новітні сектори економіки, повинна бути свобода бізнесу і усунене державне утримання застарілих виробництв. Тільки така свобода гарантує захист права власності інвесторів.

Особливе значення для появи інноваційних проектів і виробництв має розширення сектора малого і середнього підприємництва - найбільш гнучкого у ринкових пропозиціях і фінансово дисциплінованого щодо своїх зобов’язань.

Іншим ключовим питанням є прямий доступ громадян до фондових ринків і заохочення їх до володіння акціями та іншими корпоративними правами.

Захист прав, свобод і операційних можливостей дрібних акціонерів є одним із центральних питань державної влади.

Конвертація деградованих капітальних об’єктів у фінансові ресурси суспільства - друга сторона процесу оновлення структури капіталу. Вона відбуватиметься при ліквідації хронічної збитковості, банкрутстві безнадійних боржників, скасуванні адміністративного ціноутворення на продукцію державних корпорацій.

Прискоренню процесу оновлення допомагатиме також запровадження високих ставок амортизації основного капіталу, введення податку з нерухомості великих комерційних об’єктів, дезінтеграція і демонополізація державних холдингів і кампаній.

Потік приватних інвестицій стане масштабним, коли головними інвесторами виступлять громадяни країни, доходи яких становлять найбільшу частку у ВВП.

Хода у Львові. Фото lviv.expres.ua

Стимули до інвестування громадян - до заощаджень на банківських депозитах і накопичень на індивідуальних пенсійних рахунках, а також до інвестицій у цінні папери та будівництво житла - виникають за умов фінансової стабільності та збільшення реальних доходів сімей.

Фінансово-цінова стійкість досягається при спорадичній саморегулювальній дії ринкових економічних механізмів і рівності прав усіх суб’єктів господарювання - від окремої фізичної особи до держави в цілому. Будь-яка централізація комерційної діяльності порушує врівноваженість і сталість національної економічної системи.

Будь-яка свавільна операція уряду, що порушує природно встановлені пропорції розподілу, обміну та споживання суспільних благ, веде до розбалансованості й неефективного використання національних ресурсів.

У цьому контексті підлягають згортанню також втручання уряду і центробанку у формування банківської ліквідності, встановлення процентних ставок, визначення напрямків кредитування, виконання зобов’язань і матеріальну відповідальність фінансових інститутів та погашення пожеж у них через неповернення позичок.

Приріст доходів сімей буде результатом структурних зрушень економіки на користь високоприбуткових виробництв, росту продуктивності праці на підприємствах, збільшення загальної кількості робочих місць та підвищення зайнятості громадян.

Цьому буде сприяти ринковий розподіл інвестицій в основному через вільний фондовий ринок та вільне банківське кредитування бізнес-проектів за критеріями найвищої прибутковості.

Збільшення ринкових інвестицій стане наслідком скорочення бюджетних витрат на державні закупівлі та субсидії підприємствам, обмеження урядових запозичень та зниження оподаткування бізнесу і прибутків сімей.

Серед цих заходів особливе місце займатимуть також скасування ПДВ, відмова від адресного рефінансування грошовим регулятором державних банків і боргових паперів збиткових державних корпорацій.

Мотивація до праці та бізнесу не може не супроводжуватися придушенням кримінально-корупційного збагачення, розкрадання бюджетних коштів, нелегального присвоєння політичної і майнової ренти, безкоштовного отримання ренти з видобутку корисних копалин, зловживань заради захоплення монополістичних надприбутків, кулуарного протекціоністського привласнення об’єктів державної власності.

Копанка. Фото schirairova.livejournal.com

Збільшенню числа робочих місць сприятиме зниження ставки відрахувань компаній до пенсійно-соціальних фондів і звільнення від цих відрахувань малого бізнесу.

Реформа оподаткування - скасування непотрібної звітності, заборона свавільного відчуження майна та утиску громадянських прав, запровадження накопичувального пенсійного страхування, ліквідація податку з обороту дрібного бізнесу - стане початком динамічного розгортання малого підприємництва в Україні.

Безумовно, покращення умов для інвестицій та фінансова стабільність повернуть увагу іноземних інвесторів до України. ПІІ сприятимуть технологічній модернізації виробництв і зростанню їх конкурентоспроможності у світі. Тоді реальними стануть профіцити зовнішньої торгівлі і поточного платіжного балансу країни.

Поза капіталом успіхи України залежать від того, наскільки корисною є бюджетна політика держави.

Головними призначеннями бюджету повинні стати забезпечення соціо-гуманітарних та загальнодержавних потреб: безпеки, великої виробничої, соціальної та комунальної інфраструктури. Бюджетне фінансування цих потреб потрібно збільшити, щонайменше, удвічі-утричі.

Соціо-гуманітарний розвиток - широкий спектр проблем, головними серед яких є наука, освіта, духовна і фізична культура, медицина, чистота довкілля, житлово-комунальна сфера, інформатизація, допомога малозабезпеченим.

Треба не тільки збільшити видатки, а й змінити формули фінансування, надаючи кошти не пропорційно до кількості працівників закладів, а до обсягів послуг останніх.

Принциповому реформуванню підлягає й система соціальної допомоги: вона повинна надаватися найбіднішим, а не призначалися "за заслуги перед державою", що продовжує традиції тоталітарного радянського порядку. Основну частину соціо-гуманітарних виплат слід здійснювати не з центрального, а з місцевих бюджетів.

Посилення потребує фінансування створення сільської інфраструктури і стимулювання аграрного виробництва. Треба також запровадити іншу методику розподілу бюджетних грошей: через банківські рахунки - господарствам, без зарахування до регіональних бюджетів, без розпорядження ними провінційних бонз.

В умовах переважання солідарної пенсійної системи бюджет буде повністю покривати й нестачу коштів державного пенсійного фонду. Проте розгортання накопичувальної пенсійної системи швидко перекриє цю нестачу і дозволить прискорено нарощувати рівень виплат малозабезпеченим пенсіонерам.

Витрати бюджету за іншими напрямками необхідно скорочувати і поступово скасовувати. Повинні відійти у минуле державні допомоги і рекапіталізації збанкрутілих фірм і банків.

Треба також позбутися гіперцентралізації бюджетної системи. Місцеві бюджети необхідно формувати автономно, на власній стійкій податковій базі і без субвенцій з центрального. На цьому бюджетному рівні повинні консолідуватися податки з прибутків громадян, підприємств, нерухомості, рентні платежі.

Тільки окремі області, які будуть визнані депресивними, зможуть отримувати урядові субвенції. Останні підлягатимуть розподілу між містами, селищами і селами, які єдині повинні стати розпорядниками місцевих коштів.

Ефективна макроекономічна модель потребує адекватної системи управління народногосподарським комплексом. Така система управління відрізняється від сьогоднішньої трьома характеристиками: урядовою структурою, функціями органів управління; якістю керівного складу органів влади.

Нема необхідності утримувати таку чисельність віце-прем’єрів і міністрів, які займаються у державних кріслах здебільшого власними справами.

Новий склад міністерств і відомств повинен включати такі їх типи, які управляють національним господарством в цілому і виконують при цьому специфічну функцію управління, а не керують окремою групою підприємств, галуззю чи сектором.

Міністерства лінійного типу управління не повинні існувати. Винятками є міністерства енергетики і сільського господарства.

Структура апарату Кабміну не повинна дублювати, як зараз, склад міністерств. ЇЇ мінімізація полягає у створенні лише підрозділів із забезпечення підготовки рішень урядових засідань.

Слід також ліквідувати усі підрозділи органів влади, що надають послуги громадянам і організаціям - ці роботи повинен виконувати приватний сектор, а також усі управління, агентства, держкомітети, що підпорядковані міністерствам і виконують подрібнені функції останніх або є представництвами центральних відомств на місцях.

Органи урядового управління потрібно позбавити адміністративно-наказових функцій щодо галузей, ринків, груп товарів, скасувати їх роль як передавальних пристроїв при руху грошей від казначейства до установ, закладів, виконавців держзамовлень і підрядних робіт, тобто скасувати їх статус головних розпорядників коштів.

Функції міністерств полягатимуть у розробці і запровадженні фінансово-економічних регуляцій, що будуть стимулювати розвиток країни.

Окремі ринки, які відносять до природно-монопольних, підлягатимуть регулюванню національними комісіями. Однак останні не повинні підпорядковуватися уряду - право на їх утворення треба передати парламенту. Їх завдання - не ціноутворення, як зараз, а контроль за монополіями для упередження можливих зловживань.

Фото provinciyka.rv.ua

Потрібно підвищити якість керівного складу органів влади, призначаючи на урядові посади визнаних фахівців з мисленням загальнонаціонального масштабу, а не крупних капіталістів, аргументи щодо яких зводяться лише до товщини їх гаманця.

Доля української нації залежить також від якості взаємодії вітчизняної економіки і суспільства із зовнішнім світом, від міжнародного обміну і об’єднання національних ринків. Сьогодні Україна виглядає не як частина великого сучасного континенту, а як острівна, відірвана від міжнародних процесів держава.

В Україні досі не реалізовані як підвалини суспільної будівлі загальнолюдські цінності. Країна не живе на основі міжнародних хартій, кодексів і конвенцій.

Прокурорам і суддям ні римське право, ні міжнародні суди та трибунали не указ. Представники України виглядають дикунами на міжнародних біржах і симпозіумах. Країна продовжує перебувати за височенним муром, ніби так буде безпечніше. Держава залишається європейською окраїною, провінцією, глибинкою.

Такий стан вигідний лише панівному класу, який нав’язує людям власні думки і пріоритети та видає свою діяльність за найдосконалішу і неперевершену.

Обмеженість міжнародного обміну, високі бар’єри для співпраці і транзакцій не дозволяють працювати на повну силу найкращим макроекономічним важелям і моделям. В усякому разі їх застосування на українському ґрунті дає значно менший ефект, ніж у відкритих національних системах.

Отже, паралельно з процесом внутрішніх фінансово-економічних вдосконалень повинна відбуватися зовнішня конвергенція та асоціація інститутів, структур, правових норм, знань, мов, цінностей, стандартів, правил, відносин і процедур.

Діяльність у рамках такої системи цінностей надасть розвитку динамічності і дозволить створити пристойний рівень життя людям. Так і буде. Згодом.