Як влада наживається на нестабільності

Як влада наживається на нестабільності

Вівторок, 22 травня 2012, 12:30 -
Економічна політика уряду працює на прискорення чергового падіння валютного курсу гривні, якого не уникнути. Тільки диво може відстрочити такий хід подій на 2013 рік - подарунок МВФ або рублева злива з Росії, але тоді падіння буде ще глибшим, подібним до того, яке відбулося у 2008 році.

(Продовження. Початок читайте тут.)

Зростання економіки неможливе без макроекономічної стабільності. Під нею розуміють сталість фінансово-грошових параметрів національної економіки у часі.

В історії нема прикладів динамічного розвитку країн з грошовими сурогатами, яким не довіряють люди.

За будь-яких пропорцій чи стимулів макроекономічного перерозподілу нестійкість грошей і цін руйнує вартість і робить господарську діяльність ненадійною, а очікувані прибутки - примарними.

І навпаки: є країни надзвичайно успішної динаміки, яка стала можливою в умовах незмінності купівельної спроможності їх грошових знаків.

Цікаво, що курс гонконгського долара не змінюється вже шість десятиліть, а успіхи економіки цього східно-азійського тигра добре відомі.

Німеччина бурхливо розвивалася саме у періоди використання твердої бундес-марки: у 50-60-ті, а потім - у 80-ті роки попереднього століття. Однак у 20-х роках, коли знецінення дойче-марок було і щомісяця, і щодня, економіка лежала.

Україна має і свій досвід залежності росту виробництва від сталості грошової одиниці. Невтішні темпи розвитку України значною мірою зумовлені саме фінансово-ціновими вакханаліями.

У роки гіперінфляції цін - 1992-1996 роки - вітчизняне господарство, як відомо, взагалі падало, а не зростало. Падало настільки глибоко, що до цього часу не вдалося відновити рівня 1990 року. Зрив ВВП у 2008 році, як відомо, також був спровокований стрімким знеціненням вартості гривні відносно світових валют.

Гіперінфляція 1993 року. Фото analytic-info.net

Стабільність можна визначити як довготривалу макроекономічну збалансованість, тобто вона досягається завдяки збалансованості економіки у часовому вимірі. Виявляється ж стабільність за допомогою деяких загальних показників.

Основні з них - інфляція цін і дефлятор ВВП, зміна ставки валютного курсу і рівень банківських відсотків за кредитами. Між цими індикаторами простежується висока кореляція: не буває низьких відсоткових ставок при стрімкій девальвації валютного курсу або значному зростанні цін.

Таким чином, фінансово-грошова стабільність чи її протилежність проявляється синхронно через усі індикативні показники.

Сьогодні вони свідчать про наявну в Україні нестабільність. У першій половині 2011 року розігналася надвисока інфляція - приблизно 12% у річному вимірі.

У другій половині року формально ціни на споживчі товари і послуги не зростали. (Насправді ж це твердження страждає недостовірністю: статистичні зведення державної служби не викликають довіри через їх замовний характер.)

Проте стрибнули до небаченого за останні роки рівня банківські процентні ставки - до 30% і вище. Кредити господарствам припинилися на чотири-п’ять місяців. Позики отримували лише підрядники урядових замовлень через державні банки, які використовували централізовані ресурси: від уряду та НБУ.

Як відомо, інфляція була призупинена адміністративно-силовим методом.

По-перше, Нацбанк отримав жорстку команду стримати грошовий попит підприємств і громадян. Відтак він перестав випускати в обіг нові порції гривні і вилучав "зайву" ліквідність, якою володіли банки.

Для цього центробанк скористався власними депозитними сертифікатами, які були розміщені в установах з надлишком грошових засобів. Всього за рік таким чином було вилучено у банків на різні строки 166,8 мільярда гривень. Для порівняння: приріст усіх банківських депозитів за рік не перевищив 73 мільярди гривень.

Крім того, комерційні банки витратили 53,5 мільярди гривень на купівлю облігацій внутрішньої держпозики.

Закінчився цей експеримент кризою платіжної системи, коли наприкінці вересня 2011 року на казначейському рахунку не було коштів для обов’язкових поточних платежів уряду, та скаженим стрибком процентів за господарські кредити, які стали неймовірно дефіцитними.

Це був прояв вульгарного монетаризму, який лише шкодить економіці - після нього вона рухається вниз.

Такий стан тривав до листопада - потім Нацбанк відпустив гайки: він перестав вилучати ліквідність через депозитні сертифікати і за два останні місяці року надав банкам прямих кредитів на 18,6 мільярда гривень, тоді як за десять попередніх місяців таких позик було удвічі менше - 9,2 мільярда гривень.

Цікаво, що такими діями НБУ майже повністю повторив кроки Федеральної резервної системи США на початку 1980-х років.

Тоді вона, протидіючи інфляції, спочатку вилучила з обігу і скоротила грошову масу, але після стрибка процентних ставок до небачених 18-20% відмовилася від свого плану і відновила надходження на ринок додаткових монетарних засобів.

Монетаризм як теорія виник на базі дослідження американської практики такого грошового регулювання у 1980-ті роки і стверджує шкідливість подібних маніпуляцій для економічного розвитку.

У 2012 році у США прогримів рух "Захопи Уол-стріт". Фото bigpicture.ru

По-друге, українська влада, визначивши інфляцію головним ворогом своєї фінансової політики, заборонила у 2011 році піднімати ціни скрізь, де вони встановлюються адміністративно.

Передусім, тарифи на послуги у сферах природних і організаційних монополій: зв’язку, залізниці,енергетиці, ЖКГ, муніципальному транспорті.

Кумедно було чути заяву міністра інфраструктури про те, що вони не будуть підвищувати вартість квитків на плацкартні місця у пасажирських вагонах. У спальних і "загальних", значить, будуть. Отаке "ринкове" мислення.

За придушення об’єктивного руху цін інфляція не зупиняється, а переходить у прихований стан. Розуміючи неприродність такої динаміки цін, у людей виникає занепокоєння, яке трансформуються в очікування прискорення інфляції.

І справді, з часом її стиснута пружина випрямиться, і вона може прийти у більш гострому вигляді - гіперінфляції. Такий досвід Україна має.

Дивно, що чинний уряд ним не володіє і намагається повернути економіку до цінового режиму радянської та ранньої пострадянської епохи. Навіщо він повернув з небуття Держкомцін? Знову командувати цінами?

Може, незабаром відродять Держплан і отримання за картками "соціальних" продуктів для народу? Усе це - прояв безпорадності і невігластва, хоча не можна відкидати й навмисної побудови централізованого планування, зручного для управління імперіями олігархів.

Київ, 1991 рік. Фото forum.pravda.com.ua

У таких умовах грошової стабільності бути не може. Вона забезпечується лише при рівновазі попиту і пропозиції на ринках, в тому числі - на товарних і грошових.

Стан товарних ринків важко визнати збалансованим. Нема свободи підприємництва, рівності прав учасників, вільного ціноутворення, конкуренції.

Рівновага попиту і пропозиції повинна бути досягнута й на всіх грошових ринках: міжбанківському, кредитування господарств і людей, державно-облігаційному, депозитному, фондово-корпоративному, інвалютному.

Проте органи влади не бачать необхідності вирішувати ці завдання. Навпаки, своїми централізованими втручаннями у перерозподіл фінансових фондів і встановлення процентних ставок вони тільки віддаляють економіку від монетарної збалансованості, а отже - і від монетарної стабільності.

Нестабільність робить фінансові накопичення небезпечними для власників коштів, а без накопичення надлишку фінансів неможливі виробничі інвестиції.

Таким чином, плинність вартості грошей зупиняє приріст основного капіталу, що змушує економіку тупцювати на місці.

У вітчизняному господарстві вже три роки загальний обсяг інвестицій в основний капітал не перевищує 155 мільярдів гривень. Це при тому, що ВВП України за 2010-2011 роки збільшився на 46,3% - з 913,3 до 1335,8 мільярда гривень.

Однак знову ж таки - цей номінальний ріст валового продукту в основному є наслідком накручування цін - індекс дефлятора за два роки становив 33,4%, - а не реального приросту ВВП на 9,7%.

Заради справедливості слід сказати, що не менш мінливою та руйнівною для виробництва була макроекономічна політика усіх попередніх урядів України. Більше того, грошова й цінова накачка економіки завжди були необхідними умовами бюджетних і кредитних крадіжок та корупційних оборудок влади.

Отже, стабільність залишається недосяжною мрією.

Автора серйозно занепокоїло звернення Миколи Азарова до новопризначеного міністра фінансів Юрія Колобова: той повинен "попрацювати з банками", щоб вони знайшли гроші для фінансування бездонного дефіциту урядового бюджету.

З цього випливає, що "священна корова" і далі буде поглинати грошові пагони банківсько-кредитної системи, при тому, що ці пагони вже захопила посуха загального безгрошів’я і недовіри до гривні. З цією владою загроза нестабільності є постійною. Як треба діяти, щоб вийти з такого стану?

Основні джерела інфляції як фактора нестабільності для України наступні.

1. Тотальна монополізація товарних ринків. В останні два роки вона зросла, і зловживання з цінами стали ще більш нахабними.

2. Адміністративне встановлення цін і тарифів на продукцію державних і муніципальних підприємств. Влада не забувала про забезпечення їх прибутковості щорічним підняттям цінових рівнів.

3. Зростання цін на імпортні товари, зокрема, енергетичні. Тут особливий вплив мають перманентне підвищення плати за російські газ і паливні матеріали. У 2012 році цей процес триватиме.

4. Штучне збільшення гривневої банківської ліквідності та платіжної маси з боку НБУ. Регулятор вдається і буде вдаватися до адресних кредитів рефінансування окремих банків поза розумними межами і реальними підставами.

5. Надлишкові іноземні запозичення уряду, які не призначені для його міжнародних платежів і надходять в обмін на внутрішній валютний ринок. На останньому виникає надлишок доларової пропозиції. Для збереження валютного курсу цей надлишок викуповує Нацбанк, чим невиправдано збільшує гривневу масу.

Чи спроможний уряд запобігти цим потокам посилення цінової інфляції?

Здається, вичерпане лише джерело іноземних запозичень для фінансування дефіциту бюджету, і влада просто не зможе задовольнити свої інвалютні апетити.

Частину цінової інфляції уряд намагатиметься загнати у приховану форму, як, наприклад, замороження тарифів на житлово-комунальні послуги. Інші складові будуть діяти майже на повну силу. Не виключені й рецидиви адміністративного зменшення банківської ліквідності і придушення грошового попиту.

Отже, зниження дефіцитності на позичковому ринку чекати не варто. Звісно, при цьому приріст виробництва буде під загрозою.

Фото newsukraine.com.ua

Хоча від безхребетного та некомпетентного керівництва можна чекати й повністю протилежних вчинків, наприклад, штучного інфляційного збільшення грошових знаків для заповнення спустошеного бюджету.

Другим фактором нестабільності є недоступно високі ставки плати за банківські кредити. Головні постійно діючі причини такого стану теж добре відомі.

1. Висока інфляція цін, яка вимагає адекватної компенсації втрат вартості фінансових активів з плином часу. У 2012 році процентні ставки будуть також підігріватися інфляційними очікуваннями людей.

2. Значна ризикованість надання позичок - вірогідність їх повернення банкам залишається низькою. Ситуація ускладнюється поганим бізнес-кліматом і адміністративним регулюванням ринків, що заважає достовірності банківських оцінок проектів і маркетингу.

3. Висока дефіцитність ринкових грошово-кредитних ресурсів через їх надмірні державні запозичення і крен у наданні емісійних позичок державним фінансовим установам. У 2012 році дані перекоси лише посиляться.

4. Розірваність окремих грошових ринків, відсутність саморегулювання потоків між ними, нерівність прав різних банків, допущених чи змушених працювати на ринках, які відрізняються процентними ставками, наявністю ресурсів і кредиторів.

На жаль, зниження ринкових процентних ставок не є метою чинної влади, тому покращення ситуації з кредитуванням національної економіки годі й чекати.

Паніка на грошових ринках виникає також при вибухових або лавиноподібних зривах рівня валютного курсу національної грошової одиниці. Це третій з основних факторів монетарної нестабільності. В Україні такі зриви відбуваються значно частіше і з незрівнянно більшими амплітудами, ніж у будь-яких інших країнах.

Варто замислитися, чому жодній іншій країні світова криза 2008 року не завдала такого удару по валютному курсу, як Україні. На думку автора, така вразливість внутрішнього валютного обігу є наслідком фінансової закритості України, що фактично означає ізольованість держави від світового монетарного ринку.

В Україні обов’язковими є урядові та нацбанківські адміністративні процедури і дозволи на відкриття валютних рахунків банків, міжнародні валютні трансферти, позичкові та фондові операції, на право надавати валютні кредити і здійснювати інвестиції на українській території, на банківську конвертацію гривні.

Усі ці та інші адміністративні правила і обмеження, що повністю суперечать нормам ЄС, перешкоджають вільному руху міжнародного капіталу, дискримінують діяльність іноземних фінансових операторів, позбавляють валютний ринок конвертаційності, гарантованості, передбачуваності й транспарентності.

Перш за все це підвищує ризикованість валютних операцій для іноземних інвесторів, що змушує їх уникати довгострокових контрактів, та піднімає вартість іноземних позичок. Різниця процентних ставок між Україною та єврозоною не скорочується: в Україні вони в три-чотири рази вищі.

Також українська територія залишається непривабливою для міжнародних фінансових посередників, і вони надають перевагу іншим європейським економікам. Іноземний капітал майже не надходить, і Україні доводиться заробляти валюту власними силами.

Якихось успіхів на цій ниві, як відомо, не досягнуто. Запаси валюти у банківському секторі - на межі, тому збої у валютному обігу не буде чим залагодити.

Через ці обставини шоки на світових фінансових ринках, як було у 1997-1998 роках і 2008 році, супроводжуються зупинкою надходжень міжнародного боргового капіталу та портфельних інвестицій в економіку, а також терміновим вилученням з неї короткострокових вкладень і репатріацією їх до міжнародних банків-донорів.

У другій половині 2008 року чистий відплив банківських і господарських кредитів з України перевершив 8,1 мільярда доларів - більше 7% ВВП. З них 4,5 мільярда становили короткострокові позички.

Паралельно відбувається зменшення пропозиції валюти на внутрішньому ринку у зв’язку із зростанням суми чистої купівлі людьми доларів у банків вроздріб. У 2008 році ця сума перевищила 6,5 мільярда доларів. У таких умовах нестача інвалюти стала катастрофічною, і внутрішній ринок, як відомо, вибухнув.

В 2011 році Нацбанк запровадив новий порядок обміну валют. Фото ye.ua

Отже, головні причини лавиноподібних девальвацій валютної ставки гривні, що періодично відбуваються у вітчизняній економіці, наступні.

1. Перманентний дефіцит зовнішньої торгівлі, який потребує додаткового притоку інвалюти для оплати імпорту.

2. Висока вартість і обмеженість обсягів міжнародного кредитування економіки через її фінансову закритість та високу ризикованість іноземних інвестицій.

3. Короткостроковість міжнародних кредитно-інвестиційних угод, що дозволяє іноземним операторам знизити фінансові ризики і у шокові періоди швидко репатріювати фінансові ресурси до своїх країн.

4. Обмежені за обсягом ПІІ, що є наслідком несприятливих умов бізнесу.

5. Психологічна недовіра до стійкості гривні, девальваційні очікування населення у зв’язку з негативними тенденціями у динаміці платіжного балансу економіки, що створює додатковий попит сімей на іноземну валюту для потреб заощаджень.

6. Брак власних запасів валюти, особливо у банків та уряду, архаїчна політика виштовхування долара з ринків кредитів, інвестицій, депозитів і заощаджень шляхом встановлення дискримінаційно високих резервних вимог.

Усі ці компоненти працюють на прискорення чергового падіння валютного курсу гривні, якого не уникнути. Тільки диво може відстрочити такий хід подій на 2013 рік, наприклад, подарунок МВФ або рублева злива з Росії, але тоді падіння буде глибшим - подібним до того, яке відбулося у 2008 році.

Отже, очікувати в Україні грошової стабільності у найближчому майбутньому не доводиться. Критичним буде, мабуть, 2012 рік. Уряд України заклопотаний винятково власними фіскально-бюджетними і позичковими пріоритетами. При цьому руками самих урядовців руйнуються основи макроекономічної стабільності.

Влада протидіє приватно-ринковим процесам, об’єднанню, саморегулюванню і збалансованості грошових ринків, посиленню конкуренції на товарних ринках.

Вона інертна щодо зростання дефіцитності зовнішньої торгівлі і платежів, накопичення боргів. Нічого не робиться для фінансової відкритості та конвергенції з європейською системою, а отже, не буде насичення України капіталом до рівня розвинутих країн. До того ж, у цьому році досягне піку й фінансова криза у ЄС.

Нестабільність фінансів і цін буде заважати накопиченням і заощадженням. Люди, очевидно, не довірятимуть банківським гривневим депозитам. Симптоматично, що у Греції за два останні роки заощадження зменшилися більш ніж на чверть. Неважко спрогнозувати, що не збільшаться й обсяги приватних інвестицій.

Суттєво скоротяться і державні та муніципальні капіталовкладення: у 2012-2013 роках прийде час витрачати бюджетні кошти на сплату відсотків і погашення раніше отриманих кредитів. Загальмується й динаміка виробництва.

Січень 2012 року підтвердив ці прості істини: зниження темпів розвитку почалося в усіх галузях економіки, не дивлячись на бажання Азарова нікого не пускати на різдвяні канікули. Такими методами справу не покращити. Прискорення розвитку економіки не буде. Сором за такий принижений стан держави лише ростиме.

Для утвердження макроекономічної стабільності з боку влади потрібні такі дії.

1. Досягнення повноцінного функціонування товарних ринків, що включає конкуренцію між постачальниками, усунення монополістичних зловживань, рівність прав покупців і постачальників, саморегулювання попиту і пропозиції, невтручання адміністративних органів у ціноутворення і розподіл товарів та засобів платежу, еластичність ринкової пропозиції товарів і вартісна еквівалентність обміну.

2. Забезпечення ринкових відносин у міжнародній торгівлі, зокрема, адекватна реакція імпортерів, в тому числі газу, на зростання цін на товари, що ввозяться, об’єднання зовнішнього і внутрішнього ринків газу, диверсифікація зовнішніх джерел енергозабезпечення, державна підтримка українського експорту з метою виходу на постійний профіцит торгівельного балансу України.

3. Становлення збалансованої ринкової грошово-кредитної системи. Недопущення штучного адміністративного збільшення або зменшення банківської ліквідності і надання НБУ адресних кредитів окремим банкам. Скасування розривів між грошовими ринками, зниження ризикованості кредитних і депозитних операцій.

4. Перехід до бездефіцитного бюджетного фінансування, зменшення частки видатків на закупівлі, обмеження урядових міжнародних запозичень потребами високотехнологічного імпорту та обслуговування зовнішнього боргу.

5. Запровадження відкритої фінансової моделі економіки: зняття заборон у міжнародному русі капіталів, розрахунках і трансфертах, міжнародному фінансовому посередництві, конвертації гривні на банківських рахунках, наданні валютних кредитів та здійсненні валютних інвестицій всередині країни.

6. Державне сприяння іноземним інвестиціям, забезпечення свободи інвестиційної діяльності, відкритості фондового інвестування і ліберального валютного обміну, ліквідація обмежень і зарегульованості приватного бізнесу.

7. Подолання високої вартості українських міжнародних облігацій та короткостроковості іноземних позичок, що надаються уряду і фірмам в Україні, шляхом скорочення обсягів зовнішніх запозичень, збалансування державних фінансів, зниження процентів за кредитами, хеджування валютних ризиків.

На жаль, поки що український корабель рухається в інший бік. Такі цільові установки - не для влади, що діє вручну, маніпулює фінансами, користується корупційними пріоритетами, застосовує методи комуністичного господарювання. Країна лише віддаляється від стану збалансованості та стабільності.

Володимир Лановий, президент Центру ринкових реформ


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!