Чому українці вже не хочуть працювати

Чому українці вже не хочуть працювати

Державний статистичний орган у своїх розрахунках занижував рівень приросту споживчих цін, і завдяки цьому показував більш високе зростання доходів громадян, ніж насправді. Я схиляюсь до думки, що індекс інфляції занижувався і, відповідно, показник приросту реальних доходів громадян є недостовірним, завищеним.
Понеділок, 19 березня 2012, 19:59
Володимир Лановий, президент Центру ринкових реформ

(Цей матеріал є продовженням. Початок читайте тут)

Ключовим, на мій погляд, є усунення викривлень у розподілі валового продукту в ході формування зарплат і прибутків громадян.

По-перше, не може бути такої колосальної нерівності в доходах різних соціальних груп, видів діяльності і галузей, як зараз в Україні.

Величезний розрив у зарплаті за виконання різних видів робіт підриває її стимулюючу дію, оскільки ріст індивідуальних доходів стає залежним не від кваліфікації робітників, якості і продуктивності праці, а від місця роботи.

Виникнення значного розриву у зарплаті робітників різних професій є також наслідком часткової декваліфікації робочої сили радянської школи, рівень якої став невідповідним новим вимогам приватного бізнесу. Таким робітникам платять набагато менше через надлишкову пропозицію їх трудових послуг.

З цього можна зробити висновок й про відставання рівня сьогоднішньої освіти, включаючи систему перенавчання, від вимог часу. В результаті – міжгалузева і професійна міграція , "плинність" кадрів, неосвіченість і недбайливість працівників.

Одним із основних чинників майнового розшарування стала корупція. З нею місце роботи стало ще сильніше впливати на здобутки людей, послабляючи стимули до праці і підприємництва. Саме завдяки очікуванню незаконних доходів, посади у владі та органах надання державних послуг для багатьох стали маніакальним бажанням.

Люди готові давати хабарі, аби опинитися на посадах потенційного хабарництва. Корупційні доходи у багатьох випадках перевищують законні зарплати і прибутки. В результаті вилученнь через корупцію суспільство втрачає значну частину державних видатків, інвестицій підприємств і заощаджень сімей, які б могли підвищувати потенціал його розвитку.

Не менш шкідливими є й викривлення суспільної свідомості, моральна й інтелектуальна деградація, втрата честі, соціальна пасивність, які є неодмінними супутниками цих зловживань. Наш національний людський капітал втрачає свою вартість.

Не повинні також настільки різнитися доходи від приватного великого бізнесу і доходи рядових робітників, освітян, медиків, селян. Майнова поляризація суспільства розхитує соціальну терпимість і кооперацію між людьми, дестабілізує суспільство, штовхає до нездорових способів збагачення – шахрайства, фінансових афер, податкових маніпуляцій, хабарництва.

В Україні соціальне розшарування досягло диких, можливо, латиноамериканських рівнів. Хоча соціологи повідомляють про співвідношення доходів 10% найбагатших і 10% найбідніших українських громадян як 40/1 ( у європейських країнах це співвідношення на рівні від 6/1 до 7/1), можна самим підрахувати: офіційні українські гривневі мільйонери ( а їх – сотні тисяч) багатші за мільйони пенсіонерів у 100 і більше разів. А неофіційних мільйонерів, поза сумнівом, у нас більше, ніж офіційних.

На жаль, українська державна система "вирівнювання" соціальних перекосів є суцільною фікцією.

- Мінімальна зарплата і пенсії підвищуються повільніше, ніж зростають ціни;

- ПДВ нараховується на ліки, хліб, молоко, послуги ЖКГ, які споживаються головним чином незаможними сім’ями;

- бідні платять вищі податки – ставка оподаткування зарплати – 17%, дивідендів та інших майнових прибутків багатих – 5%, не зростають ставки податків пропорційно збільшенню доходів;

- соціальні субсидії не призначають безробітним, безхатченкам або нужденним, якщо у них є холодильник або праска.

Фото toonpool.com

По-друге, українська влада фактично карає людей за самозаробіток грошей з власної ініціативи.

Надавати інтелектуально-професійні послуги, вирощувати квіти, ялинки і декоративні рослини, робити ремонтні роботи, продавати каву і пироги, посередничати у торгівлі, вкладати у цінні папери й нерухомість – небезпечно з огляду на агресії міліції, податківців,судів, виконавчої служби.

Складається враження, що дрібний власник вже вдруге за останні 100 років (перший раз – після жовтневого перевороту 1917 року) стає для правлячого класу ворожим елементом. Те ж стосується селян – дрібних землевласників, яких влада ізолює від можливостей бізнесу – постачальників посівного матеріалу, матеріалів, техніки, кредитів, ринків продажу тощо. Ніби право на підприємництво мають лише крупні корпорації , та й то – лише наближені до влади.

В результаті маємо тотальне безробіття, нелегальну приватну діяльність через бажання уникнути обтяження і побори влади, заощадження, які ризиковано оприлюднювати і вкладати в справу. Відбувається також виштовхування ділових людей в еміграцію, де умови для бізнесу непорівняно кращі, і підприємцям гарантоване соціальне забезпечення. Масовий бізнес залишається слабо розвинутим, прибутки активних громадян – неприпустимо малими, а сам дрібний бізнес – непривабливим для людей.

По-третє, недопустимою є гіпертрофія банківських споживчих позичок відносно сумарних грошових надходжень сімей.

Значні позички не спонукають людей до заробляння грошей, і придушують вагомість продуктивної праці. Окрім того, споживче кредитування населення у надмірних обсягах штучно збільшує платоспроможний попит на внутрішньому ринку, штовхає людей до ажіотажних купівель і відволікає від необхідності заощаджень. Суспільство з перекосом у кредитування сімей і з високою інфляцією цін не думає про накопичення на майбутнє – на старість, житло, навчання тощо.

Без цих накопичень економіка не може бути здоровою. Вона задовольняє ажіотажний попит збільшенням поставок товарів з-за кордону, подавляє внутрішнє виробництво, не створюючи фінансову базу для інвестицій і майбутнього розвитку.

Саме така картина спостерігалася в Україні у 2007-2008 роках, коли позички на споживчі потреби видавалися банками у необмежених обсягах, і нерідко без будь-яких гарантій та навіть надій на повернення. Запозичення отримував хто завгодно, включаючи безробітних. Видавалися вони для купівлі не тільки коштовних , а й дешевих речей – мобільних телефонів, фотоапаратів, туристичних путівок тощо. Не потрібно було робити майнових чи інших застав. Поручителями часто визнавалися випадкові люди з нез’ясованим майновим статусом і т. і.

Не дивно, що приблизно третина тих позичок "вилетіла в трубу", декілька установ розвалилося. Тут явно "дав маху" Національний Банк, який не забезпечив потрібну дисципліну, фінансовий контроль і хеджування ризиків банківської активності.

По-четверте, у нас при розподілі доходів не виконуються не те що макроекономічні закони і правила, а навіть аксіоматичні норми. До них належить і неприпустимість більш стрімкого приросту середньої зарплати в економіці відносно підвищення продуктивності праці.

В Україні у 2001-2007, 2010 і 2011роках усе було навпаки – за даними урядової статистичної служби, середня зарплата зростала швидше. Те ж планується на 2012 рік: вона у реальному вимірі повинна зрости на 9%, а продуктивність праці – лише на 5,7%.

В результаті такої політики, трудові виплати не залежать від трудової продуктивності, а отже, вони і не стимулюють продуктивність. А це є першопричиною низької динаміки ВВП країни і тої його частини, яка забезпечує утримання пенсіонерів, інвалідів, дітей, безробітних, інших , хто потребує допомоги і захисту. Не дивно, що в Україні їх становище особливо погане.

Чому так відбувається, і як працюючим вдається перетягувати ковдру суспільних доходів на себе? На мій погляд, повільне зростання продуктивності праці випливає з надто незадовільних темпів росту ефективності національного господарства, що у свою чергу є наслідком його інституційних хвороб. А саме, монополізації ринків, майнової безвідповідальності боржників, розкрадання активів державних корпорацій, чиновницького протекціонізму окремим приватним кампаніям, корупційних схем отримання прибутків та інших.

У той же час показники випереджаючого підвищення середньої зарплати викликають сумніви – вони можуть бути наслідками статистичних маніпуляцій. Як тимчасові явища, такі випередження стають можливими завдяки надлишковим гіпертрофованим обсягам грошової емісії НБУ, що спостерігалося у минулі роки.

По-п’яте, досить дивно виглядає десятилітній тренд перевищення приросту реальних доходів населення, розрахованих на душу населення, над приростом ВВП України на душу населення.

Адже валовий продукт є матеріальною базою отримання реальних доходів людей. Тільки один раз, у 2003 році, доходи населення відставали від темпів підвищення ВВП.

Реальні доходи за 2001-2010 роках зростали у 2,3 рази швидше, ніж валовий продукт на душу населення. Загалом за десять років вони підстрибнули у 3,7 рази.

Може бути два раціональних пояснення такого нелогічного явища. Перше: додаткові доходи виникають завдяки імпортним надходженням і запозиченням, які були особливо активні у 2006-2010 роках.

Друге: економіка штучно накачувалася грошима, які збільшували номінальні зарплати і соціальні виплати. Це дійсно спостерігалося у 2000-2005 роках.

І ще одне нераціональне пояснення: державний статистичний орган у своїх розрахунках занижував рівень приросту споживчих цін, і завдяки цьому показував більш високе зростання доходів громадян, ніж насправді. Це він може робити, якщо не враховує усі дефлятори споживчих товарів і послуг та маніпулює вагою окремих дефляторів.

Дійсно, за вказані десять років споживчі ціни зросли у 2,75 рази, а дефлятори ВВП – у 4,2 раза. Різниця настільки велика, що викликає недовіру до статистичних розрахунків.

Згадаймо, зокрема, що споживчі товари і послуги складають 71% обсягів внутрішнього валового продукту. Я схиляюсь до думки, що індекс інфляції занижувався і, відповідно, показник приросту реальних доходів громадян є недостовірним, завищеним.

Більше схоже, що збільшення реальних доходів був нижчим за зростання ВВП, і за 10 років не перевищило 60 %. Отже, офіційна інформація про рух зарплати і ВВП на душу населення є насправді статистичною ілюзією.

Поза тим, жодне з пояснень дійсного відставання росту ВВП України від потенційних можливостей не втішає. А усі штучні маніпуляції з грошовим попитом приведуть тільки до загасання економічної динаміки.

Табл. 2. Динаміка доходів громадян і ВВП України в розрахунку на душу населення, проц.

Показники          

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2001-2010

Індекс реального приросту доходів громадян/ душу населення

123,9

119,2

110,3

120,8

125,2

112,8

115,5

108,6

90,5

117,3

370,1

Індекс фізичного приросту ВВП/душу населення

110,3

106,3

110,7

113,2

103,7

108,3

108,6

102,7

85,7

104,3

163,6

По-шосте, вкрай негативним є співвідношення загального фонду зарплати і прибутків громадян, - з однієї сторони, та пенсій, соціальних виплат і допомог – з іншої.

Причина – неприпустимо мала чисельність зайнятих порівняно з чисельністю престарілих і соціально вразливих членів громади.

На це співвідношення більше впливає не "старіння" нації , як заявляють деякі політики і спеціалісти (адже головний чинник – "тривалість життя" - не змінився), а величезний дефіцит робочих місць, який не вдалося подолати ще з часів розвалу планової економіки.

Масова трудова еміграція і структурне безробіття не дають змоги виправити вказану диспропорцію між фондом зарплати і пенсійно-страховими і соціальними виплатами держави.

Убогість соціальної політики влади полягає у тому, що вона за цієї складної ситуації не придумала нічого кращого, аніж підвищити пенсійний вік та відмовити пенсіонерам в обов’язковій індексації пенсійних виплат, якої не було вже два роки.

По-сьоме, причиною нестачі нових робочих місць є недостатні обсяги інвестицій в основний капітал. А їм заважають мізерна прибутковість виробництв і доходів громадян, неліквідність бізнесу, що вже вичерпав себе, і дуже високі процентні ставки за кредитами, що загрожують боржникам втратою капіталу.

Ще старина лорд Джон М. Кейнс вивів цю залежність між процентом і зайнятістю у суспільстві. Тож Україна з найвищими відсотками за кредити протягом усіх 20 років існування власної грошової системи і 50%-ю зайнятістю, порівняно з 1991 роком, є найкращою ілюстрацією теоретичних висновків класика.

Фото i-r-p.ru

По-восьме, слід вказати на серйозну небезпеку економічному становищу країни у разі витіснення в еміграцію кращих наших робітників та напливу в Україну низькокваліфікованої робочої сили із злиденних держав Азії й Африки.

Про таку перспективу, як про звичну річ, дискутують демографи. За оприлюдненими даними Світового Банку, у 2011 році з України емігрувало 6,6 млн громадян, а приїхало на заробітки 5 млн  іноземців. Дані, як на мене, не викликають довіри. Проте, я про інше.

Заміщення таким способом втрат людського капіталу внаслідок виїзду українців у пошуках роботи, в дійсності, не відбувається. Падає якість цього капіталу, виявляється його невідповідність до попиту на працівників потрібної кваліфікації.

Просте, кількісне заміщення українців іноземцями, непідготовленими до роботи на наших не тільки новітніх, а й традиційних підприємствах, спричинятиме лише зростання безробіття з усіма його негативними наслідками. І у той же час, діючі кампанії більш гостро відчуватимуть дефіцит кадрів, і не зможуть розвиватися. При цьому, звичайно, для держави втрачається сенс покращення якості і осучаснення освіти – це не впливатиме на задоволення кадрових потреб і ефективність вітчизняного виробництва.

Отже, витікають наступні висновки з цього дослідження формування доходів українських сімей :

-        зарплата дуже слабко стимулює людей до активної діяльності та праці;  

-        норми регулювання приватного бізнесу є дестимулюючими та дискримінаційними;  

-        хронічно не вистачає робочих місць і найкращі й молоді покидають країну;

-        не створені умови позичкового стимулювання зростання зайнятості, проте роздрібними кредитами заохочується надлишкове споживання сімей;  

-        залишається низькою якість робочої сили;

-        корупційна система стала майже всеохоплюючою і фактично дозволеною владою;

-        громада озлоблена і деморалізована через незаконне надзбагачення купки одних і жебрацтво інших, які у більшості;

-        збільшення номінальних доходів громадян не супроводжується ростом ефективності виробництва і у значній частині є штучним;

-        середній рівень зарплати через відносний надлишок пропозиції робочої сили і декваліфікацію старих кадрів є найнижчим у Європі;

-        держава демонструє свою неспроможність повноцінно виконувати пенсійно–соціальні функції.

ЩО РОБИТИ?

Гірше бути не може. Праця втратила престижність, а життя більшості громадян стає усе біднішим. Падають заощадження й приватні інвестиції. Люди втрачають надії на краще майбутнє.

Чи існує вихід?

Так. Перерахуємо, що треба зробити.

Перше. Стимулювати створення робочих місць, особливо у нових високотехнологічних галузях та нарощувати продуктивність праці , що пов’язано з приростом нового і оновленням діючого виробничого капіталу.

Задля цього треба, перш за все, перейти на засади проекспортної економіки, позбавившись статусу чистого імпортера і безнадійного боржника, підняти ринкову конкуренцію, обов’язкову майнову відповідальність боржників та стимули приватного бізнесу і приватних інвестицій. Зокрема, мова йде про створення умов для вільного підприємництва перш за все через адміністративну дерегуляцію, фінансове, валютне й податкове сприяння і забезпечення стабільності правил господарювання.

Друге. Уряд також повинен заохочувати бізнесменів до розгортання трудомістких галузей економіки і скорочення енерговитрат, та всіляко підтримувати дрібне й середнє підприємництво (спеціальними доступними кредитами, пільговим оподаткуванням, державними гарантіями інноваціям, індивідуально-накопичувальним пенсій ним і медичним страхуванням та іншим).

Третє. Необхідна спеціальна кредитно-грошова політика Національного Банку щодо зниження банківських процентних ставок до прийнятного у збалансованій економіці рівня. Він, як мінімум, вдвічі нижчий середньої чистої прибутковості національного виробництва. За таких умов стане можливим динамічне збільшення приватних інвестицій і нових робочих місць.

Фото sovmusic.ru

Четверте. З метою сприяння працевлаштуванню в Україні молодим випускникам вітчизняних вищих навчальних закладів, варто встановити скидки зі ставок відрахувань до державного Пенсійного Фонду кампаніям, в штатах яких є такі молоді спеціалісти. Наприклад, застосовувати половинну ставку відносно фонду зарплати молоді.

П'яте. Поштовх до якісного покращення має отримати від влади система освіти – наданням фінансових, інтелектуальних, технічних та кадрових інвестицій, а також запровадження моделі корпоративних замовлень на випускників ВУЗів. Необхідно також фінансово підтримувати з державного бюджету роботу приватних рекрутінгових агентств як підрядників центрів зайнятості. Фінансування останніх повинно бути диференційованим по регіонах, у залежності від рівня безробіття і направленим на перенавчання й працевлаштування (а не на будівництво офісів , як зараз).

Шосте. Визначальним для боротьби з трудовою еміграцією є просування житлового будівництва.

Варто започаткувати створення фондів житлового будівництва, що фінансувалися б державою разом з приватними інвестиційно-кредитними установами. Такі фонди доцільно було б розміщувати у регіонах (областях) України. Вони могли б надавати довгострокові позички інвестиційно-будівельним кампаніям, які б ставали власниками та орендодавцями житла до повного викупу останнього мешканцями. Це дозволить захистити реальних жителів - покупців нових квартир ( будинків) від різних посередників-аферистів, а також дозволятиме збільшити потік інвестицій у житлову сферу, створюючи кращі гарантії кредиторам.

Сьоме. Має бути знижена загальна ставка нарахувань на фонд зарплати підприємств (приблизно вдвічі) – це ключове питання.

Восьме. Потрібна й перебудова шкідливої системи споживчого кредитування, поле використання якої зараз обмежене Нацбанком України (діє іпотечне і автомобільне кредитування).

Можливі напрямки такої перебудови, на мій погляд, наступні: надання банками позичок виключно у межах майбутніх прибутків позичальників, і як частки цих прибутків; застосування лімітованих кредитних карток, що видаються клієнтам під депозитний внесок; обмеження рівня процентної ставки за споживчими кредитами (якщо ринкові процентні ставки зависокі, ці позички не повинні видаватися); перехід до негрошової – лізингової або товарної форми надання запозичень; охоплення ними лише торгівлі товарами довготривалого вжитку та інші.

Дев'яте. Для зупинки ескалації кримінального збагачення осіб, держава мусить перш за все ліквідувати джерела корупційного отримання доходів чиновників та бізнесменів, і розкрадання суспільних фінансів.

Це – державні закупівлі, субсидії банкрутам, рекапіталізація банків через стабілізаційний фонд, привласнення і нецільове використання бюджетних коштів, приватизація державних підприємств. Зокрема, акції останніх треба продавати не одним чи двома пакетами по 50-90% - це робиться на запит олігархів.

Потрібно встановити верхню межу пакету акцій одного товариства, що має право отримати особа у процесі приватизації ( для окремих типів об’єктів, наприклад, природно-монопольних – не більше 5-10 %), і розповсюджувати акції дрібними частками серед якомога більшого числа українських громадян. Власниками повинні стати не одиниці, а мільйони.

Необхідно також упереджувати концентрацію майнових активів в одних руках, отриманих сумнівним шляхом. Наприклад, забороняти купівлю підприємств з метою їх горизонтального об’єднання; не дозволяти поглинання фірм внаслідок штучного банкрутства; ввести кримінальну відповідальність за рейдерське захоплення атрибутів власності та органів управління, а також за примус міноритарних акціонерів до продажу своїх прав.

Потрібні ефективні дії влади з ліквідації таких типових для наших реалій способів незаконного збагачення крупного бізнесу, як привласнення:

(а) монополістичних надприбутків від зухвалого маніпулювання цінами та якістю товарів і послуг на ринках;

(б) ренти за використання природних ресурсів, корисних копалин і земель;

(в) сільськогосподарської ренти, коли перекупники і переробники занижують ціну на продукцію селян;

(г) завищених обсягів відшкодування сплаченого ПДВ шляхом подання фальшивих документів щодо експорту товарів і послуг;

(д) прибутку від ухиляння від сплати імпортного мита і ПДВ з імпортних товарів;

(е) політичної ренти, яка є наслідком чиновницького потурання олігархам з податкових зобов’язань, оплати енергетичних товарів, отримання пільгових кредитів тощо.

Десяте. Гальмуванню майнового розшарування й соціальній нерівності повинен сприяти також перехід до універсального для всіх видів прибутків громадян помірно прогресивного оподаткування індивідуальних доходів.

При цьому ставки податку доцільно встановити на рівні від 0 до 18-20%. Найменш оплачувані працівники не тільки не повинні вносити до бюджету жодної податкової гривні, а й мають отримувати державні субсидії – грошові або натуральні, наприклад, харчовими продуктами, ліками, товарами для дітей тощо.

Одинадцяте. Ще один спосіб зменшення диференціації матеріального стану людей – звільнити від оподаткування ПДВ соціально важливі товари й послуги, які здебільшого вживають малозабезпечені сім’ї.

А це означає, що податкова буде зобов’язана повертати сплачене ПДВ виробникам відповідних товарів і послуг при їх продажі всередині України. Це буде стимулювати збільшення їх випуску і зниження вартості.

Паралельно треба підвищувати ставки акцизів на товари, які у більшості споживають заможні громадяни.

Дванадцяте. Маємо прийняти в якості закону щорічний випереджаючий приріст продуктивності праці відносно підвищення середньої зарплати в економіці. А от динаміка мінімальної зарплати повинна бути вищою за зростання її середнього рівня. Тоді з часом можна сподіватися на зменшення соціальних диспропорцій в суспільстві.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!