Примара життя за чужий рахунок

Примара життя за чужий рахунок

Четвер, 29 вересня 2011, 11:24 -
Японія - третя у світі за обсягом золотовалютних резервів і друга за рівнем доходів на одного жителя. Чому ж країна посеред океану, на краю світу, наодинці із стихією, без жодних природних ресурсів розвивається і багатіє, а найбагатша за людським і природнім потенціалом Україна жебракує по світу?

Розглядаючи українську зовнішньоекономічну модель, треба розуміти, що завдяки чистому імпорту і зовнішнім позикам досягається перевищення споживання населенням, підприємствами і органами влади над внутрішнім виробництвом.

Сукупні річні витрати українських сімей, господарств і держбюджету стають більшими за номінальний ВВП країни. Зрозуміло, що це споживання у борг і за чужий рахунок: хтось працює і заробляє, а Україна накопичує борги.

Якщо ця ситуація стає незмінною, то внутрішнє виробництво вироджується. Політики при владі штучно підвищують доходи громадян і витрати на себе, інформують людей про ці "успіхи", а насправді вони шкодять своїй країні.

Динаміка індексу грошових доходів громадян до ВВП України

Показники

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011*

Номінальний ВВП у фактичних цінах*

267,3

345,1

441,5

544,2

720,7

948,1

913,3

1 094,6

263,6

Фактичні доходи громадян*

215,7

274,2

381,4

472,1

623,3

845,6

894,3

1 101,0

266,8

Доходи громадян у % до ВВП

80,7

79,5

86,4

86,8

86,5

89,2

97,9

100,6

101,2

* - мільярди гривень, ** - перший квартал

В окремі роки через надзвичайно великі міжнародні позички перевищити обсяги ВВП можуть навіть лише доходи громадян - зарплати, прибутки, дивіденди, пенсії, стипендії, соціальні допомоги. Таке явище в Україні спостерігалося у роки, коли держава отримувала найбільші іноземні кредити, - у 2010 році і першому кварталі 2011 року, хоча критична ситуація склалася ще у кризовому 2009 році.

Це свідчить про матеріальне утримання громади за рахунок нарощування зовнішнього боргу і про штучне походження соціальних виплат, не підкріплене результатами національного господарювання.

Окрема тема - щодо частки зарплати і пенсій у цих завищених доходах з одного боку і частки капіталістичних прибутків - з іншого. В Україні прибутки заможної частини за рахунок імпорту ростуть швидше. Імпорт в основному - для багатих.

Звичайно, довго така невідповідність між виробництвом і доходами громадян та штучність нарахувань останніх тривати не можуть.

Невдовзі держава змушена буде згорнути внутрішні бюджетні програми на користь зовнішніх боргів, загальмувати приріст зарплат, зупинити частину соціальних виплат, запустити маховик інфляції цін і девальвувати курс гривні. Падатиме рівень життя і капіталізація підприємств. Вочевидь, по-іншому бути не може.

Згубна модель макроекономічного регулювання у сфері зовнішніх стосунків характерна не лише для України. Шляхом стимулювання імпорту і незаробленого споживання протягом десяти і більше років йде чимало країн ЄС.

На американському континенті отримують додаткові споживчі цінності за рахунок чистого імпорту не тільки Мексика, Аргентина, Уругвай чи Болівія, а й США.

В Азії та Африці до табору прихильників росту споживання з іноземних джерел входять Єгипет, Туреччина, Алжир, Пакистан, Таїланд, Індонезія, більшість субсахарських та екваторіальних африканських держав.

Сальдо платіжного балансу деяких країн світу, мільйони євро

GEO/TIME

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011Q1

Germany

41 229

103 267

111 540

144 741

181 254

154 618

133 819

140 804

36 311

Slovakia

-159

-1 044

-3 252

-3 669

-2 576

-3 215

-1 559

-1 252

198

Japan

116 781

134 747

129 285

132 150

151 074

101 299

98 001

-

-

Norway

25 079

26 376

39 459

46 119

40 006

54 406

35 688

35 318

8 729

Netherlands

23 366

35 622

35 861

48 318

36 884

22 566

24 776

37 919

15 816

Sweden

19 462

19 133

20 439

24 516

30 918

28 814

20 049

21 328

8 014

Austria

3 789

4 568

4 726

6 304

9 821

13 715

8 750

8 113

3 772

Luxembourg

1 977

2 638

4 431

3 225

3 642

1 864

2 354

3 038

1 343

ChR

-5 031

-5 108

-1 187

-2 445

-3 370

249

-2 822

-4 210

822

Denmark

6 493

5 963

9 395

6 521

3 128

6 246

7 893

12 932

2 883

Finland

7 159

9 583

5 535

7 166

7 802

5 439

4 165

5 752

403

Lithuania

-1 056

-1 165

-1 215

-2 271

-3 650

-3 636

2 035

1 245

138

Latvia

-747

-1 321

-1 452

-3 411

-4 297

-2 673

2 047

995

81

Estonia

-923

-1 027

-1 030

-1 764

-2 557

-1 400

1 012

1 121

80

Poland

-4 920

-9 779

-5 076

-8 754

-15 837

-19 748

-7 075

-9 356

-1 731

Malta

-122

-202

-266

-319

-253

-402

-329

-176

-75

Slovenia

-360

-814

-612

-904

-1 698

-2 600

-464

-288

-94

Hungary

-5 966

-6 755

-5 778

-6 142

-6 259

-6 737

1 471

3 816

1 268

Romania

-2 689

-4 590

-6 279

-10 250

-15 932

-15 555

-4 294

-4 736

-580

Iceland

-464

-1 052

-2 172

-3 193

-2 369

-2 856

-931

-780

-304

Belgium

8 510

8 866

5 274

5 597

4 076

-8 250

270

3 880

-423

Bulgaria

-972

-1 146

-2 470

-4 468

-8 343

-7 885

-2 639

-65

223

Turkey

-6 623

-11 542

-17 761

-25 595

-27 915

-28 148

-10 023

-36 596

-16 054

Croatia

-

-1 429

-1 934

-2 843

-3 208

-4 341

-2 378

-521

-1 445

France

-654

10 389

-7 818

-10 543

-17 057

-33 049

-28 067

-33 619

-9 902

Ireland

91

-588

-5 426

-6 081

-10 085

-10 122

-6 105

-1 856

-1 017

Portugal

-6 607

-10 230

-14 203

-15 953

-14 978

-19 050

-16 969

-15 119

-2 720

UK

-24 051

-33 897

-45 828

-62 905

-51 558

-23 130

-23 255

-50 224

-12 842

Greece

-10 026

-8 332

-12 696

-20 706

-28 244

-30 706

-23 798

-21 986

-7 088

Italy

-15 086

-11 331

-22 297

-36 511

-35 455

-46 179

-31 758

-50 865

-22 479

Spain

-19 312

-35 735

-58 682

-82 118

-100 688

-99 202

-50 206

-42 109

-15 594

USA

-462 401

-504 512

-592 825

-640 185

-

-450 818

-270 698

-

-

Cyprus

-233

-527

-729

-980

-1 859

-

-

-1 324

-670

З усієї сукупності країн нетто-імпортерів варто виділити три принципово різні групи.

Перша група - Італія, Англія, Франція, Іспанія. Це малі економіки, які нарощують зовнішні борги, але є привабливими для власників фінансових капіталів, мають можливість пролонгувати зобов'язання з повернення позичок і брати нові кредити.

Зараз ситуація тут гостра. Кредиторів вдається заспокоювати, але будь-який терпець може увірватися. Банківські джерела теж не є невичерпними. Європейці йдуть на рекапіталізацію банків за рахунок державних бюджетів, і це після того, як вони витратили свої фонди на поповнення держбюджетів. Замкнене коло.

Запровадження у більшості країн цієї групи інтегральної європейської валюти є також відповіддю на існуючі загрози.

По-перше, конкуренція на ринку приватних кредитів зростає. Зараз, як відомо, хмари згущаються над відносно конкурентоспроможною Італією.

По-друге, інвестфондів для усіх боржників не вистачить, і капітали стануть надто дорогими. Відтак, у ЄС існує бажання за допомогою перетворення своєї грошової одиниці у світову резервну валюту повторити монетарну модель американського долара, а сам Євросоюз - зробити такою ж, як США, великою економікою.

Тоді ЄС зможе покривати спільний дефіцит платіжного балансу Союзу шляхом емісії своїх єдиних облігацій, які будуть значно надійнішими, ніж сьогоднішні облігації Італії чи Англії. Сполученим Штатам доведеться потіснитися, хоча такий шлях для Європи не буде надто простим і легким.

Зокрема, потрібно буде наздогнати Америку за науково-технологічним рівнем, структурною динамічністю, фінансово-правовими умовами. Першим кроком на цьому шляху може бути виключення Греції із зони обігу євро.

Друга група - США. Це велика економіка, валюта якої є світовою, а її обмінні курси не змінюються залежно від дефіциту чи профіциту зовнішньої торгівлі та платіжного балансу країни. Цей курс формується на світовому ринку, де його паритет відносно інших валют підтримується спільно усіма великими гравцями.

Усій групі цих світових валют невигідна і непотрібна девальвація долара, оскільки це збільшує вартість їх експортної продукції, вираженої у доларах, і зменшує обсяги самого експорту, а отже, приводить до дефіцитів зовнішньої торгівлі і до збільшення державних заборгованостей.

Яскравим прикладом є події літа 2011 року, коли після збільшення ліміту емісії державних облігації США на 2,3 трильйона доларів і рішення ЄЦБ здійснювати незабезпечену емісію євро для допомоги Греції Швейцарія вирішила випустити в обіг додаткові суми свого франка, аби понизити його обмінну ставку на 20%.

Англія понизить курс фунта стерлінга, оскільки вона має зобов'язання у межах європейського монетарного механізму рухати його синхронно з рухом євро. При такому стані речей США можуть постійно збільшувати дефіцит торгівлі і бюджету, фінансуючи їх за рахунок приросту держборгу і не втрачаючи вагомості долара.

Тертя група - інші країни, які не можуть вирватися з боргової залежності, збалансувати міжнародний обмін і періодично потрапляють у фінансові прірви із зниженням соціальних стандартів та конкурентоспроможності.

Ця група країн, до якої входять головним чином перехідні економіки Європи, Азії та Латинської Америки, є для світових інвесторів високоризикованою. Вони надають перевагу нетривалим трансакціям і швидкоплинним облігаціям. У випадках криз чи дефолтів це дозволяє швидко повертати свої кошти до материнських економік.

Про це свідчить низка криз: 1980-х років, коли капітал тікав з Латинської Америки, 1998-1999 років, коли нетривалі інвестиції покидали Індонезію, Південну Корею та Росію, 2007-2008 років, коли шоки на світових ринках викликали масове вилучення капіталів з більшості країн незахідного світу, у тому числі з України.

Поруч з країнами - чистими імпортерами на усіх континентах знаходяться їх антиподи, які використовують принципово іншу макроекономічну модель.

Остання відзначається постійним позитивним сальдо зовнішньої торгівлі і платіжного балансу, інтенсивним залученням іноземних інвестицій, цілеспрямованим накопиченням державних золотовалютних резервів.

Такі нетто-експортери є, як правило, постачальниками нафти і газу - Саудівська Аравія, Іран, ОАЕ, Катар, Росія, Канада, Венесуела - або лідерами використання ринкових, приватно-інвестиційних та експортних стимулів.

Серед останніх - Німеччина, Швейцарія, Швеція, Австрія, Нідерланди, Фінляндія, Данія, Норвегія, Бразилія, Чилі, Японія, Сінгапур, Тайвань, Китай, Індія, Австралія.

У цих країнах - найвищі темпи зростання виробництва і накопичення продуктивного капіталу. Зазвичай вони є головними постачальниками позичок на міжнародних ринках. Їх національні валюти часто мають тенденції до ревальвації обмінного курсу відносно базових світових валют.

Зрозуміло, що країни - чисті експортери виробляють продукції у вартісному вимірі більше, ніж споживає їх населення, фірми і влада. Частину виробленого вони направляють за кордон і не компенсують його імпортним товаром. Так, у Китаї сукупні доходи громадян протягом 2000-х років не перевищували 65% ВВП країни.

Як вже було показано на прикладі України, в економіках протилежного типу - нетто-імпортерах - спостерігається діаметрально інша картина, і додаткові ресурси для внутрішнього споживання надають їм країни - нетто-експортери.

Звичайно, останні не займаються благодійництвом. Вони продають споживчі цінності у борг під реальні проценти. Крім того, зростання курсу національних валют країн - чистих експортерів означає паралельне підвищення купівельної спроможності їх підприємств і громадян на зовнішніх ринках.

Тобто відносно зростає вартісний рівень фінансових статків компаній при купівлі ними товарів за кордоном. Це приріст капіталізації за рахунок зовнішньої торгівлі. Головним же здобутком такого типу економік є постійний приплив міжнародного капіталу, що дозволяє їм динамічно модернізувати національне виробництво.

Отже, при виборі макромоделі регулювання зовнішніх відносин для малих ринкових економік є два варіанти.

Перший - завищувати обсяги поточного споживання нації за допомогою боргової ями без надії вилізти з неї. При цьому влада отримує політичні дивіденди, але кидає країну у темну безодню майбутніх фінансових втрат. Це боргова модель.

Другий - обмежувати поточне споживання, накопичувати прибутки від міжнародного обміну, примножувати капітали і піднімати фінансовий потенціал країни, забезпечуючи прогрес на перспективу. Це накопичувальна модель.

До речі, серед численного кола країн - нетто-експортерів, які досягають результатів завдяки модернізації і високій конкурентоспроможності, є й такі, що не нехтують додатковими зовнішніми державними запозиченнями, хоча мають постійні валютні прибутки і нарощують гігантські суверенні золотовалютні фонди.

Це, перш за все, Японія, Німеччина, Нідерланди, Тайвань, Австралія та Канада. Так, чиста заборгованість Японії сягає 127% ВВП, Німеччини - 50%, Канади - 33,7%. Однак, на відміну від країн - нетто-імпортерів, позичені кошти використовуються не для "проїдання", а для прискорення економічного розвитку.

Ці кошти йдуть на програми промислового розвитку, технологічного оновлення, науково-технічних розробок, купівлі іноземних інновацій, енергозбереження, запровадження альтернативних видів енергії, відновлення довкілля.

Така зовнішньоекономічна позиція дозволила Японії швидко піднятися після нищівного удару цунамі і землетрусу 2011 року, коли було знищено 20% національного виробництва. Уряд зміг за лічені дні направити на відновлювальні роботи більше 360 мільярдів доларів з державних резервних фондів.

Японія - третя у світі за обсягом золотовалютних резервів і друга за рівнем доходів на одного жителя. Чому ж країна посеред океану, на краю світу, наодинці із стихією, без жодних природних ресурсів розвивається і багатіє, а найбагатша за людським і природнім потенціалом Україна жебракує по світу?

У статті використані офіційні данні центральних установ України та Євростату

Далі буде...

Читайте також:

Макроекономіка чи макродефектономіка

На порозі нового фінансового харакірі

Володимир Лановий, доктор економічних наук, професор


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!