Макроекономіка чи макродефектономіка

Макроекономіка чи макродефектономіка

П'ятниця, 23 вересня 2011, 16:53 -
"Нафтогаз" заліз у борги і став банкрутом: газ за такими цінами продати було неможливо, і компанія почала працювати у збиток. Уряд сховав голову у пісок: збільшив статутний капітал банкрута за рахунок державних позик, і той ці гроші витрачав на погашення збитків.

Є підсистема державного управління, незначні вдосконалення чи помилки якої прямо відображаються на доходах усіх громадян, рівні цін, процентах за кредитами, кількості безробітних в країні, обсягах валютних резервів, заощадженнях.

Це макроекономіка - сфера впливу держави на рух національного господарства.

Характер, методи і наслідки такого впливу є специфічними для країн, оскільки складалися вони в силу різних реалій - виробничих, фінансових, управлінських, бізнесових, політичних, соціальних.

Наскільки ефективними та доцільними є макроекономічні регуляції в Україні і куди вони нас заведуть - питання не другорядні.

Враховуючи досвід років незалежності, можна сказати, що ця сфера діяльності держави є однією з найбільш непередбачуваних і загрозливих для суб'єктів економіки і громадян. Більше того, саме макроекономічні провали державної політики у новітній історії України залишили гнітючий слід на добробуті сімей і господарській динаміці.

Розглядаючи цей пласт проблем теперішнього капіталізму, виділимо дві частини макроекономіки - внутрішню і зовнішню. Почнемо з другої як найважливішої.

Пріоритетність зовнішньоекономічної сфери у макрорегулюванні пояснюється особливою залежністю невеликих національних економік, до яких належить і українська, від взаємин із світовим господарством у сьогоднішній відкритій міжнародній торгівельно-фінансовій системі.

Малі економіки дуже залежать від можливостей обміну товарами і послугами з іншими країнами, а також від надходження іноземних технологій і капіталів, без яких не вдається вистояти у конкуренції на світових ринках. Валюта та інші монетарні цінності, без яких неможливі національні грошові системи, не виникають самі по собі.

Наскільки вагомими для національного виробництва і споживання є зовнішньоекономічні аспекти, свідчить історія України. Два катастрофічні фіаско вітчизняної економіки у 1992-1996 роках та у 2008 році, коли обсяги ВВП впали відповідно на 57% і на 25%, сталися через зовнішні макроекономічні обставини.

У 1990-х роках, після краху соціалістичної інтеграції, зупинився український експорт, розвалилася система платежів, валютних надходжень не було за визначенням, і в умовах продовження транспортування по трубах газу і нафти з Росії дефіцит зовнішньої торгівлі України став фатальним.

У 2008 році влада теж заплющила очі на розбухання дефіциту експортно-імпортного обороту й міжнародних боргів вітчизняних фінансових і нефінансових підприємств, темпи яких стали надзвичайними. Вартість гривні розвалилася з початком втечі іноземних капіталів, що зумовило другий акт національної економічної драми.

Ці економічні лихоліття за своїми наслідками адекватні руйнівним діям війн та депресій, які називають великими.

Була ще одна криза зовнішньоекономічного регулювання - у 1998-1999 роках, коли через нестачу валюти і відплив міжнародних капіталів після дефолтів у Південній Кореї, Індонезії та Росії курс гривні впав з 1,9 гривні за долар до 5,3 гривні за долар.

Держава розписалася у неспроможності виплачувати зарплати, пенсії, соціальні допомоги, енергетичні субсидії. Ще на 4-5% впало виробництво.

Тоді влада мінімізувала шок, вдавшись до силових методів: арештувала рахунки боржників, підвищила бар'єри імпорту, випросила поставки газу у кредит, поступово і значно глибше потрібного девальвувала обмінний курс.

У всіх трьох випадках фінансові лиха були спричиненими діями влади. Тодішні керівники не змогли ні попередити, ні правильно відреагувати на фінансові вибухи.

У 1992 році уряд прем'єр-міністра Леоніда Кучми ввів квоти і дозволи на вивезення товарів і одночасно стимулював імпорт, надавши Росії державні гарантії оплати будь-яких поставок нафти і газу. При цьому вартість газу зросла з 6-8 доларів у 1992 році до 50 доларів у 1996 році. Купівля відбувалася в борг.

Особливо шкідливим було рішення надрукувати неймовірні обсяги купоно-карбованців і надати їх підприємствам-банкрутам, які досі кредитувалися з Москви.

Ця зухвала емісія пустих грошових знаків грубо порушила хоч якісь паритети між ними і надходженнями доларів та марок, що знищило як явище внутрішню ставку валютного обміну у 1993-1994 роках. Міжнародний фінансовий обмін став неможливим. МВФ відмовив Україні у співпраці.

Іноземні капітали були мізерними і надходили лише у натурі. Не було змоги утворити хоча б мінімальні валютні резерви. Гроші втратили свої властивості, країну охопив бартер. Усі ці обставини створили першооснову масової зупинки підприємств, багатомільйонного звільнення працівників, гнітючого падіння добробуту людей.

У середині 2000-х років нова українська демократія, мабуть, вирішила, що можна дати людям блага без збільшення виробництва. Варто лише відкрити шлюзи для припливу іноземних товарів і попросити товстосумів дати трохи грошей.

Перші закордонні комерційні кредити йшли під чесне слово Віктора Ющенка. Проте пропозиції кредиторів залишалися короткими.

Економіка тоді звернула на хибний шлях нетто-імпортера з карколомним ростом дефіциту зовнішньої торгівлі, навалою споживчих позичок, активним накачуванням в економіку незабезпечених гривень як способом врівноважити інвалютну зливу.

Фінансових можновладців тішило штучне укріплення обмінного курсу з 5,3 гривні за долар до 4,6 гривні за долар, і вони не помічали пастки, в яку потрапляє країна.

Ревальвація курсу суперечила дефіциту зовнішньої торгівлі. Капітали були спекулятивними і тимчасовими, валютна вартість капітальних цінностей - акцій, житла, землі - та прибутків і зарплат - надутими мильними бульбашками.

Тести кредитоспроможності українських банків у 2007-2008 роках показали поганий стан більш ніж двох третин фінустанов.

У ці роки українська влада без будь-яких застережень погоджувалася на кратне підняття цін на імпортний газ - вони стрибнули з 50 доларів за тисячу кубометрів у 2005 році до 240 доларів у 2009 році - і не зменшувала обсягів його закупівлі.

"Нафтогаз" заліз у валютні борги і став фактично банкрутом: газ за такими цінами продати внутрішнім споживачам було неможливо, і державна компанія почала працювати у збиток. Уряд сховав голову у пісок: він збільшив статутний капітал банкрута за рахунок державних позик, і той ці гроші витрачав на погашення збитків.

Неадекватною була й реакція влади на зрив валютного курсу після початку кризи, з жовтня 2008 року. Українська адміністрація розгубилася, втратила контроль за ситуацією, її дії сприяли втечі іноземних капіталів.

Протягом жовтня-грудня 2008 року Нацбанк держави встановив рекорди інфляційної емісії гривні - 105,4 мільярда гривень. Він роздав гроші банкам, які пішли з ними на валютний ринок. Паралельно НБУ розпродавав свої валютні резерви, зменшивши їх за три місяці з 38 мільярдів доларів  до 28 мільярдів доларів.

Втеча міжнародних капіталів була схожа на паніку у перші дні чорнобильської катастрофи. Курс гривні провалився з 4,7 гривні за долар у вересні до 8,1 гривні за долар у кінці грудня. Після цього імпорт товарів і послуг зменшився удвічі, паралельно майже на стільки ж впав експорт.

Тимчасово баланс зовнішньої торгівлі став профіцитним, але не могло втриматися на досягнутому рівні ні виробництво, ні споживання. Інвестиції пікірували у 2,2 разу, будівельні роботи - утричі.

Дефіцит держбюджету 2009 року перевершив третину його видатків. Кабмін вдався до запозичень і за рік збільшив держборг на 90 мільярдів гривень або 10% ВВП. Валюта, отримана від МВФ, пішла на повернення приватних боргів. Натомість чисті прямі іноземні інвестиції та міжнародні кредити наблизилися до нуля.

На жаль, широкі зовнішні позики дозволили швидко відновити імпорт і вже 2010 року повернутися до стану дефіциту торгового і поточного рахунку платіжного балансів.

Залишається питання: що було істинною причиною цих фінансових фіаско - невігластво чиновників чи їх примітивна зажерливість, їх липкі долоні?

У статті використані офіційні данні центральних установ України та Євростату

Далі буде

Володимир Лановий, доктор економічних наук, професор


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!