Мічені Нобелем: критик ринку Джозеф Стіґліц

Мічені Нобелем: критик ринку Джозеф Стіґліц

П'ятниця, 4 лютого 2011, 17:10 -
Вчений дивувався, чому в країнах СРСР спочатку відпустили ціни, спровокувавши гіперінфляцію, а потім провели масову "народну" приватизацію, яку використала у власних цілях адміністративно-кланова верхівка. Логічніше було б спочатку розділити державну власність, а вже згодом - приступати до ліберальних реформ.

кономічна правда" продовжує рухатися до 1969 року, коли був названий перший лауреат Нобелівської премії з економіки - найпрестижнішої галузевої відзнаки, заснованої на честь 300-річчя Банку Швеції.

У грудні 2010 року "ЕП" написала про першого володаря нагороди 2001 року. Сьогодні - розповідь про його колегу.

Джозеф Стіґліц разом із Джорджем Акерлофом та Майклом Спенсом у 2001 році був удостоєний премії пам'яті Альфреда Нобеля за розвиток теорії ринків з асиметричною інформацією.

Американський вчений зумів довести, що розуміння асиметричної інформації дозволяє краще розібратися у багатьох економічних явищах, включаючи безробіття та обмеження доступу до кредитів.

Сфера наукових інтересів Стіґліца сягає значно ширших горизонтів порівняно із зафіксованими Нобелівським комітетом, а за рівнем громадської і публіцистичної активності серед сучасних вчених з ним можуть змагатися хіба що Пол Кругман чи Нуріель Рубіні.

Під час кризи він нещадно критикує як прихильників фінансової лібералізації, так і недолугих адептів державного регулювання, відстоюючи "третій шлях" економічного розвитку як альтернативу вільному конкурентному ринку та соціалізму.

Сфера наукових інтересів

Головні цілі, на досягнення яких Стіґліц спрямував усю силу своїх досліджень, сформувалися ще в юнацькі роки під впливом проблем рідного промислового містечка Гері в штаті Індіана.

Бідність, періодичні хвилі безробіття, расова дискримінація, які спостерігав майбутній нобелівський лауреат у своєму депресивному регіоні, не вписувалися у тогочасні моделі ефективного ринку.

Ігнорування цих явищ традиційною економічною теорією опиралося на віру в "невидиму руку" і прозорість ринку праці, які роблять неможливим бідність і масове безробіття у США. А мотив отримання прибутку за умов конкуренції мав би нівелювати усі прояви дискримінації.

Навчаючись в аспірантурі, Стігліц намагався створити нові економічні моделі з такими припущеннями і висновками, які можна було б наблизити до недосконалого світу.

У 23 роки молодий вчений отримав ступінь доктора філософії в Массачусетському технологічному інституті. Після цього викладав у багатьох провідних вузах світу і став одним із засновників інформаційної економіки - нового напрямку економічної думки.

Джозеф Стіґліц вніс значний вклад у розвиток макроекономіки та монетарної теорії, теорії торгівлі, теорії розподілу доходів та багатства, публічних і корпоративних фінансів, а також детально вивчав економічні проблеми країн, що розвиваються.

Його роботи виявили обставини, за яких падає ефективність ринків, а також пояснити, як вибіркове державне втручання може покращити роботу ринкового механізму.

"Ринки є осердям кожної успішної економіки, однак самі по собі вони не завжди працюють добре. Економіки потребують балансу між ринками та державою з вагомим значенням неринкових та неурядових організацій. За останні чверть століття Америка втратила цей баланс і нав'язала таку незбалансованість багатьом країнам світу", - писав Стіґліц у своїй нобелівській лекції.

Цю думку учений просуває й донині.

Суть економічного вчення

Свою інформаційну економічну теорію Стіґліц будує на твердженні, що ринок - найкращий з відомих, втім, досить недосконалий механізм справедливого розподілу економічних благ. Головною причиною недосконалості ринку, за Стіґліцем, є асиметрія інформації, тобто наявність інформованих і не дуже обізнаних сторін в економічній грі.

Вчений активно критикує припущення неокласиків про рівномірний розподіл інформації між учасниками ринку. У ранніх роботах Стіґліц методично доводить, що гіпотеза про рівномірність розподілу інформації не спрощує, а спотворює економічну реальність.

Асиметрія інформації призводить не лише до трансакційних витрат на пошук даних, а є структурною проблемою, яка здатна змінювати самі ринки у гіршу сторону і навіть призводити до їх занепаду.

Стіґліц пояснює, чому в умовах жорстокої конкуренції фірми встановлюють націнки на товари, які значно перевищують граничні витрати на виробництво, а також доплачують працівникам понад суму договірної зарплати.

У своїх роботах вчений проаналізував вплив асиметричної інформації на страхові, кредитні і фондові ринки, ринки праці та різні за рівнями економічного розвитку країни.

Страховий ринок

У ранніх роботах, написаних у співавторстві з Майклом Ротшильдом у 1970-х роках, Стіґліц розглянув страховий ринок, де страхові компанії часто не володіють повною інформацією про індивідуальні ризики власних клієнтів.

Як наслідок, страховики піднімають тарифи на поліси до такого рівня, який відлякує усіх хороших клієнтів і притягує недобросовісних. В результаті, це призводить до небажаного зростання страхових виплат і падіння рентабельності самих страховиків.

Продовжуючи логіку Акерлофа, Стіґліц не лише довів шкоду інформаційної асиметрії у страховому секторі, а й запропонував свій спосіб боротьби з нею - техніку скринінгу.

Метод полягає у стимулюванні клієнтів до надання глибшої інформації про себе і наступному їх поділі на групи, різні за рівнями ризику. Відповідно до виявлених даних клієнтам пропонуються на вибір поліси з різними комбінаціями тарифу і франшизи.

Кредитний ринок

У 1981 році Стіґліц у спільній статті з Ендрю Вейсом "Раціонування кредитів на ринках з недосконалою інформацією" ставить, здавалося б, просте питання: чому банки обмежують обсяг кредиту для одного позичальника? Відповідь ніби очевидна: існує надлишковий попит на кредити, тому банківських ресурсів не вистачає для усіх.

Проте, якщо кредитні ринки працюють так, як це описують ринкові фундаменталісти, при надлишковому попиті на позики повинен діяти вбудований регулятор - кредитна ставка. Банкам вигідно просто підвищити ставку та отримати додаткові прибутки.

В такому разі відпадає необхідність у раціонуванні кредитів, що може виявлятися у двох формах: лімітуванні розміру позики або ж відхиленні заявки на кредит.

Втім, банки надають перевагу обмеженню доступу до грошей, оскільки знають, що просте підвищення кредитної ставки зробить позику недоступною для добросовісних позичальників і притягне шахраїв, які і не збиралися повертати борг.

Відтак, раціонування - обмеження обсягу наданих кредитів - виступає інструментом, який зменшує банківські втрати від проблемних позик. Отже, асиметрія інформації - банки наперед не знають хто шахрай, а хто ні - знову призводить до заміщення принципу ринкового ціноутворення неринковим принципом раціонування кредитів.

Внесок Стіґліца полягав у створені більш реалістичної моделі кредитного ринку, яка враховувала раціонування кредитів і обмеженість ролі кредитної ставки для встановлення рівноваги між попитом і пропозицією грошей.

Фондовий ринок

Вивчаючи асиметрію інформації на фондовому ринку, Стіґліц намагається спростувати гіпотезу ефективних ринків. За цією неокласичною гіпотезою, ціни на фондовому ринку повністю відображають усю існуючу інформацію.

Наприклад, якщо фірма втрачає у вартості через дію певного негативного фактора, про це відразу дізнаються усі торговці завдяки падінню котирувань на акції фірми.

Стіґліц з колегою Гроссманом зауважує: якби ринкову інформацію було можливо так легко дістати за допомогою аналізу цін на акції, у торговців відпала б потреба витрачати гроші на збір інформації, яка впливає на ціни.

Ця теза закріпилася в економічній науці як "парадокс Стіґліца-Гроссмана", що доводить обмеженість інформації, яку відображають ціни на фондовому ринку.

Цінова система, що розглядається неокласиками як досконалий механізм передачі інформації про вартість цінних паперів, за Стіґліцем, є дефективною. Відтак, в учасників фондового ринку виникає бажання знаходити переоцінені та недооцінені активи, що часто сприяє наближенню ринкових цін до так званих "рівноважних".

З іншого боку, існують торговці, які, розкрутивши курси певних активів, заробляють на штучному ажіотажі, максимально використовуючи інформаційну недосконалість цінової системи та віру частини торговців у гіпотезу ефективності ринку.

У підсумку, спад цін на "перегріті" активи стає неминучим, хоча для цього може знадобитися немало часу. Момент краху залежатиме не стільки від реальної динаміки вартості активу, скільки від інформаційних "проривів", коли те, що відоме обраним, пошириться серед мас.

Ринок праці та безробіття

Дію асиметричної інформації на ринку праці Стіґліц пов'язує з випадками, коли фірми переплачують працівникам, пропонуючи зарплату більшу, ніж того вимагає ринок. Стіґліц і Шапіро запропонували однойменну модель безробіття з двома постулатами.

1. На відміну від інших форм капіталу, людський капітал може самостійно регулювати рівень своєї ефективності.

2. Для фірми занадто витратно визначати рівень зусиль працівників.

Як наслідок, фірми готові переплатити, аби не знизити мотивацію персоналу, а відтак - і його ефективність. Така політика призводить до безробіття, бо фонду зарплати не вистачає на всіх. Під час кризи ситуація з безробіттям погіршується внаслідок масових звільнень, на які йдуть фірми, лиш би втримати існуючі рівні зарплат.

Економічна модель Стіґліца-Шапіро зуміла точніше, ніж попередні, пояснити відомі усім ринкові парадокси: за ідентичну працю можна отримати різну винагороду, розподіл заробітних плат не відповідає розподілу вмінь та навичок між людьми.

Ринки розвинутих країн

Однією з ключових проблем розвинутих країн світу Стіґліц вважає агентську проблему. Сучасні західні корпорації з безліччю дрібних акціонерів суттєво відрізняються від класичних фірм сімейного типу. Агентська проблема полягає у тому, що в сучасних корпораціях власники передають контроль над фірмою найманим директорам.

Відтак, управлінські рішення стають ризикованими, довгострокові цілі розвитку заміщуються короткостроковими, що відображається у сумі річних бонусів директорів. Замість поступового зростання вартості фірми - погоня за швидкими прибутками.

Схожа проблема виникає у пенсійних та інвестиційних фондах: рішення про розміщення ресурсів приймають управляючі портфелями, а ризики несуть численні власники капіталу. Важливою також є роль асиметрії інформації у політичному процесі: між тими, хто керує, і тими, ким керують.

Ринки країн, що розвиваються

Стіґліц велику увагу приділяє дослідженням країн, що розвиваються. На стажуванні у Кенії учений зрозумів, що бідні країни мають більше проблем з асиметричною інформацією. Як приклад Стіґліц наводить систему відносин між землевласниками та орендаторами, за якою, орендар має віддати половину врожаю власнику поля.

Спочатку вчений критично оцінює таку практику, порівнюючи її з 50-відсотковим податком на дохід. Втім, згодом, дослідивши суть проблеми, відзначає що вона має сенс в умовах низького рівня довіри між людьми. Інформаційна асиметрія полягає у тому, що власники не знають, наскільки добросовісно працюватимуть орендарі.

Завищена частка доходу землевласника призначена покривати його ризик не отримати жодного врожаю, якщо орендар виявиться лінивим і не докладатиме зусиль для підвищення продуктивності праці. Занижена частка орендаря стимулює його ефективніше працювати на землі, щоб отримати хоч якийсь дохід.

Впровадження результатів досліджень

Джозеф Стіґліц, створивши теоретичну платформу інформаційної економіки, з 1990-х років бере активну участь у використанні її плодів на практиці. Економіст займав високі посади в адміністрації президента Клінтона та у Світовому банку.

У цей період кристалізується його економічна філософія "третього шляху", направлена на усунення шкідливих наслідків асиметрії інформації державними важелями впливу. Одночасно Стіґліц засуджував непродумані політичні рішення щодо швидкої лібералізації, приватизації і шокової терапії у постсоціалістичних країнах.

Наприклад, вчений дивувався, чому в колишніх країнах СРСР спочатку відпустили ціни у вільне плавання, спровокувавши гіперінфляцію, а потім провели масову "народну" приватизацію, яку використала у власних цілях адміністративно-кланова верхівка.

Логічніше було б, писав Стіґліц, у першу чергу, поки не "згоріли" заощадження, розділити державну власність залежно від сум на рахунках громадян. А вже згодом - приступати до ліберальних реформ, які зазвичай супроводжуються ростом цін.

Наприкінці 1990-х років Стіґліц різко засуджував політику МВФ і Світового банку, що пропагувала рецепти шокової терапії і повної лібералізації економік молодих держав.

Учений вказував на системні помилки світових фінансових інституцій, які допустили перетворення постсоціалістичних держав на "Дикий Схід" з неконтрольованими ринками, катастрофічним спадом ВВП та зубожінням населення.

Під тиском мінфіну США та МВФ у 1999 році Стіґліц подав у відставку. Після цього вчений заснував "Ініціативу для політичного діалогу" за підтримки урядів Канади та Швеції, фондів Форда, Рокфеллера і МакАртура для сприяння демократичним процесам у країнах, що розвиваються.

У 2009 році нобелівський лауреат очолив комісію експертів з реформ міжнародної монетарної та фінансової системи, більш відому як "Комісія Стіґліца", скликану президентом асамблеї ООН для перегляду діяльності глобальної фінансової системи з метою утвердження її стійкого розвитку в інтересах усіх країн-учасниць.

Стіґліц виступив за контроль над рухом короткострокового капіталу в країнах, що розвиваються, для кращого управління спекулятивними грошовими потоками на фоні м'якої монетарної політики у США. Разом з тим, він відзначив позитивну роль довгострокових іноземних інвестицій, направлених на створення робочих місць.

У численних публікаціях професор жорстко критикує рішення влади США щодо розподілу бюджетних коштів та напрямів використання антикризових пакетів. Учений закликає владу припинити державні вливання в американський фінансовий сектор і стимулювати списання проблемних іпотечних кредитів з балансів банків.

Необхідними заходами Стіґліц вважає зниження бюджетних витрат на військово-промисловий комплекс, припинення субсидування агросектора та енергетичних корпорацій, наведення порядку у сфері державних закупівель ліків, збільшення податків на спекулятивні операції та використання неекологічної енергії.

Вивільнені кошти він пропонує спрямувати на зниження оподаткування компаній, що реінвестують прибуток, формування портфеля високодохідних державних інвестицій, рефінансування лише тих банків, які кредитують малий і середній бізнес.

"Існує лише одна проблема: цей пакет заходів не принесе вигоди владній верхівці, а також корпоративним та іншим особливим інтересам, які почали домінувати в американській політиці. Беззаперечна логіка цього пакета якраз і є причиною того, що шанси на прийняття даної раціональної пропозиції досить малі", - пише Стіґліц.

Досьє лауреата

Джозеф Стіґліц народився 1943 року в Гері, штат Індіана, США. Після здобуття наукового ступеня PhD у Массачусетському технологічному інституті працював професором у Єлі, Прінстоні, Оксфорді, Стендфорді та Колумбійському університеті.

Був головою комітету економічних радників в адміністрації Білла Клінтона, віце-президентом Світового банку. Фахівець з інформаційної економічної теорії, поведінкових фінансів, теорії економічного зростання, міжнародної економіки.

Нобелівська лекція

Сайт

Статті на Project Syndicate

Економісти про Стіґліца: Михайло Довбенко, Юрій Воронов

Статті Стіґліца на "Економічній правді":

Стимулюй або загинь

Приборкання непокірних фінансів

Правосуддя для обраних

Надія на новорічні побажання