Приборкання непокірних фінансів

Приборкання непокірних фінансів

Не дивно, що фінансові ринки пручаються. Їм подобається, як все працює. А чому б і ні? У корумпованих країнах у них є кошти, які допомагають опиратися змінам. На щастя, у громадян Європи і США увірвався терпець.
Вівторок, 13 липня 2010, 17:00
Джозеф Стіґліц - професор Колумбійського університету, лауреат Нобелівської премії з економіки

Недавно ми могли сказати: "Ми всі зараз кейнсіанці". Фінансовий сектор і його ідеологія вільного ринку привели світ на грань катастрофи. Безумовно, ринки не корегували самі себе. Дерегуляція довела, що вона є зловісною помилкою.

"Інновації", вивільнені сучасними фінансами, не привели до вищої довгострокової ефективності, швидшого економічного зростання або загального процвітання.

Вони були створені, щоб обійти стандарти звітності та ухилитися від виплати податків, потрібних для державного інвестування в інфраструктуру і технології на зразок інтернету, де відбувається справжній економічний ріст, а не примарне зростання, розрекламоване фінансовим сектором.

Цей сектор проповідував з розумним виглядом не тільки тоді, коли йшлося про створення динамічної економіки, а й тоді, коли треба було вирішити, що робити з рецесією, яка начебто могла відбутися лише через провал уряду, а не ринку.

Як тільки економіка вступає в рецесію, доходи падають, а витрати, скажімо, на допомогу з безробіття, збільшуються. Тому дефіцит зростає.

Прихильники жорсткого курсу стосовно дефіциту у фінансовому секторі говорили, що урядам слід зосередитися на усуненні дефіцитів шляхом скорочення витрат.

Скорочений дефіцит, мовляв, поверне упевненість, яка відновить інвестиції, а отже - й економічне зростання. Проте, наскільки б пристойно не виглядала ця аргументація, історичні факти не раз її спростовували.

Коли президент США Герберт Гувер спробував випробувати цей рецепт, він допоміг трансформувати крах фондового ринку 1929 року у Велику депресію. Коли Міжнародний валютний фонд застосував ту ж формулу у Східній Азії 1997 року, економічні спади перетворилися у рецесії, а рецесії - у депресії.

Міркування тут ґрунтуються на хибній аналогії. Сім'я, яка винна більше грошей, ніж може легко віддати, потребує скорочення витрат. Однак коли так робить уряд, випуск продукції і доходи знижуються, зростає безробіття, і ймовірність виплати боргів знижується. Те, що правильно для сім'ї, помилково для країни.

Більш витончені прихильники жорсткого курсу попереджають, що витрати уряду підвищать процентну ставку, таким чином "витісняючи" приватні інвестиції.

Коли в економіці повна зайнятість, це цілком розумне занепокоєння, але не зараз. З огляду на екстраординарно низькі довгострокові процентні ставки, сьогодні жоден серйозний економіст не порушує проблему "витіснення".

Оскільки у США і Німеччині зростають державний дефіцит і державний борг, там теж лунають заклики до економії. Якщо до них прислухатися, результати будуть згубними, особливо з огляду на крихкість економічного одужання. Економічне зростання уповільниться, а названі країни знову опиняться у рецесії.

Бюджетне стимулювання, улюблений монстр прихильників жорсткого курсу стосовно дефіциту, не було причиною збільшення дефіциту і боргу. Вони були результатом дії "автоматичних стабілізаторів" зниження податків і збільшення витрат, які автоматично супроводжують економічні коливання. Оскільки економія підриває економічне зростання, зниження боргу буде мінімальним.

Кейнсіанська економіка спрацювала: якби не стимулювання та стабілізатори, рецесія була б глибшою і тривалішою, а безробіття - вищим. Це не означає, що слід ігнорувати рівень боргу, але більше значення має довгостроковий борг.

Існує простий кейнсіанський рецепт. Спочатку треба спрямувати кошти, які використовуються непродуктивно - війна в Афганістані та Іраку або необтяжена умовами допомога банкам, - на високоприбуткові інвестиції.

Потім слід заохочувати витрати, збільшуючи податки для корпорацій, які не реінвестують, і знижуючи їх для фірм, які інвестують, або шляхом збільшення оподаткування спекулятивного доходу від капіталу, скажімо, у сфері нерухомості, при цьому знижуючи податки для платників з більш низькими доходами.

Існують інші дієві заходи. Наприклад, уряди повинні допомагати банкам, які дають позики малим і середнім підприємствам, основному джерелу створення робочих місць, або засновувати нові фінансові установи, які б це робили. Натомість уряди підтримують великі банки, які роблять гроші на вторинних цінних паперах.

Фінансові ринки створили систему, яка нав'язує свої погляди. З відкритими ринками капіталу маленьку країну можуть миттю наводнити фінанси, досить лише встановити високі процентні ставки, або повністю зникнути невдовзі після цього.

У таких умовах маленькі країни мають куций вибір: або диктат фінансових ринків, що закликає до економії, або вони будуть покарані припиненням фінансування.

Однак фінансові ринки - жорсткий і ненадійний наглядач. Наступного дня після оголошення Іспанією інформації про свій пакет заходів суворої економії вартість її облігацій обвалилася. Ніхто не сумнівався у спроможності країни виконати обіцянки. Навпаки, всі були упевнені, що уряд їх таки виконає, і це послабить економічне зростання та збільшить безробіття, яке і так нестерпно велике - 20%.

Загнавши світ в економічний хаос, фінансові ринки говорять Греції та Іспанії: ви будете винні, якщо не скоротите витрати, і будете винні, якщо зробите це.

Фінанси - це засіб підійти до кінця, але ще не сам кінець. Передбачається, що вони служать інтересам решти суспільства, а не навпаки. Приборкати фінансові ринки буде нелегко, але це доведеться зробити через поєднання оподаткування, регулювання і - при потребі - втручання уряду, який заповнить низку прогалин.

Не дивно, що фінансові ринки пручаються. Їм подобається, як все працювало і працює. А чому б і ні? У країнах з корумпованою і недосконалою демократією у них є кошти, які допомагають опиратися змінам. На щастя, у громадян Європи і США увірвався терпець. Приборкання почалося, але ще багато треба зробити.

Авторське право: Project Syndicate, 2010 рік.

Переклад з англійської - Микола Жданович

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!