Податківці: апетит приходить під час їди

Податківці: апетит приходить під час їди

Середа, 17 листопада 2010, 12:44 -
Навряд чи автори розраховували, що їхній кодекс буде проголосований. Не виключено, що перший варіант проекту взагалі не збиралися приймати, і його використали як "страшилку" для бізнесу. Тепер, знімаючи найбільш одіозні норми, уряд начебто робить поступки.

Розширення повноважень контролюючих органів у проекті податкового кодексу стало одним із найбільш дискусійних аспектів податкової реформи.

В окремих випадках незадоволення бізнесу викликане можливим перекриттям схем мінімізації оподаткування, але у багатьох питаннях критика є обґрунтованою: повноваження податківців відчутно розширюються, а відповідальність зменшується.

Складається враження, що контролюючі органи з самого початку налаштовані розмовляти з платниками податків винятково з позиції сили. В таких умовах декларація про намір розбудовувати партнерські відносини між податковою та бізнесом виглядає порожніми словами.

Як результат, замість ефективної співпраці перші і далі "труситимуть" підприємства, а другі - з чистою совістю використовуватимуть прогалини законодавства для мінімізації оподаткування.

Доцільність розширення своїх повноважень податкова служба пояснює необхідністю боротьби з колосальними обсягами мінімізації оподаткування та ухиляння від сплати податків. Для України це справді масштабна проблема.

Найбільш корумпованим у даному аспекті є ПДВ. Розрахунки експертів Національного інституту стратегічних досліджень показують, що лише 57,6% потенційно можливих доходів податку сплачується до держбюджету, 16,8% - втрачається через податкові пільги.

Натомість 25,6% потенційних надходжень, а це майже 30 мільярдів гривень, зникає - очевидно, через мінімізацію оподаткування. До слова, за даними податкової адміністрації, у 2009 році було попереджене незаконне відшкодування ПДВ на 7,4 мільярда гривень, а за десять місяців 2010 року - вже на 9,8 мільярда гривень.

Очевидно, що податкова служба може виявляти такі факти лише локально, тому загальний обсяг ПДВ, втраченого через схеми мінімізації, значно більший.

Найбільш поширеними способами мінімізації податкових зобов'язань з ПДВ є штучне формування податкового кредиту за допомогою використання фіктивних банкрутів, фальшивих накладних діючих підприємств та накладних попередніх податкових періодів, здійснення віртуальних фінансово-господарських операцій, продаж продукції через спрощену систему оподаткування, фіктивний експорт.

Втрати бюджету через оптимізацію оподаткування податком з прибутку підприємств порахувати неможливо, проте окремі факти свідчать, що вони не менш масштабні.

Так, за даними голови Держкомпідприємництва Михайла Бродського, за останні три роки з України тільки у вигляді роялті було виведено капіталу на 8 мільярдів гривень, що звузило базу оподаткування податку на прибуток.

Крім цієї схеми, база оподаткування штучно звужується через роздування ліцензійних платежів, витрат на послуги маркетингу, консалтингу та інжинірингу, які відносяться на валові витрати і зменшують прибуток. Також використовується трансферне ціноутворення, яке переносить прибуток у лояльні податкові режими.

Ще одна популярна схема оптимізації оподаткування податком на прибуток - страхування. Її суть у тому, що прибуток або частина прибутку - залежно від совісті підприємця - йде на страхування малоймовірних ризиків, наприклад, повені у степу.

Фактично база оподаткування підприємства зміщується на оподаткування діяльності страхових компаній, які несуть менше податкове навантаження - 3% на брутто-дохід, або через схеми перестрахування взагалі виводять кошти за кордон.

Масштаби мінімізації оподаткування доходів фізичних осіб - хоча тут в більшій мірі йдеться про ухиляння від сплати податку - найкраще ілюструють податкові декларації українських бізнесменів, політиків та вищих чиновників. Їх офіційні доходи просто непристойні на фоні найдорожчих авто та будинків у Конча-Заспі.

Активно займається мінімізацією оподаткування частина фізичних осіб - підприємців, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.

Одна із схем - перенесення прибутку, який є джерелом сплати податку на прибуток, та об'єкта оподаткування ПДВ на платників єдиного податку, які не сплачують ці податки. Оборот потужної компанії розбивається між кількома платниками єдиного податку, що звільняє бізнес від сплати ПДВ і податку на прибуток.

Інша схема - коли у великих торговельних комплексах працює кілька платників єдиного податку, кожен з яких контролює певний павільйон. Сума єдиних податків значно нижча, ніж сума податку з прибутку та ПДВ, які би довелося сплатити компанії, якби вона вела діяльність на загальних умовах оподаткування.

Ще одна схема - мінімізація оподаткування доходів населення. Для оптимізації оподаткування роботодавець змушує робітника зареєструватися платником єдиного податку і переводить стосунки з ним на контрактну форму співробітництва.

У даному випадку роботодавець уникає сплати внесків до пенсійного та соціальних фондів, а фізособа - податку на доходи, внесків до пенсійного та соціальних фондів.

Крім того, за реєстрації платником єдиного податку суттєво мінімізують свої податкові зобов'язання особи, які займаються професійною діяльністю - адвокати, лікарі, консультанти. Гонорари таких осіб є високими, проте податок на доходи вони сплачують як наймані робітники із зарплатою 1 333 гривні на місяць.

Загалом втрати від оптимізації оподаткування, не рахуючи ухиляння від сплати податків, становлять колосальні суми. З точки зору уряду, боротьба з цим явищем - чи не єдине джерело зростання бюджетних надходжень, які можна оперативно мобілізувати, не підвищуючи номінальний фіскальний тиск на економіку.

Закономірно і коректно, що завдання перекрити такі схеми - ключовий пріоритет нинішньої податкової реформи. Зовсім інше питання, що для його вирішення уряд обрав далеко не найефективніші інструменти.

Замість того, щоб законодавчо перекривати схеми оптимізації, чиновники намагаються вирішити проблеми за рахунок розширення повноважень контролюючих органів, іншими словами, намагаються "вручну" побороти такі явища.

Тимчасом європейські заходи у питаннях підвищення ефективності фіскальної системи, навпаки, сприяють максимальному розведенню інспектора та платника податку і мінімізації суб'єктивного впливу на питання оподаткування.

Український уряд обирав інший шлях. Очевидно, це обумовлено надмірним впливом на розробку проекту кодексу податківців. ДПА, як і варто було очікувати, діє як класична бюрократична структура, керуючись лише власними інтересами.

Теорія бюрократії стверджує, що будь-яка бюрократична установа безкінечно прагне до розширення: більше повноважень, більше сфер впливу, більше фінансування. Не дивно, що перший варіант податкового кодексу, який розроблявся фіскальним блоком, надавав контролюючим органам просто фантастичні повноваження.

Серед іншого він скасовував презумпцію правомірності рішень платника податків, надавав податківцям можливість безакцептного списання коштів платників податків - без рішення суду, вилучати оригінали первинних документів, збільшував терміни та розширював види перевірок, надавав право отримувати банківську інформацію.

Крім того, податківці отримували право обстежувати будь-які приміщення платників, включаючи житло, зобов'язував їх безумовно сплачувати нараховану суму податків навіть за умови її апеляційного оскарження. Якби перший варіант проекту був прийнятий, податкова служба і далі проштовхувала би нові схожі ініціативи.

Водночас, навряд чи податківці розраховували, що розроблений ними кодекс буде прийнятий. Не виключено, що перший варіант проекту взагалі не збиралися приймати, і він був використаний як "страшилка" для бізнесу. Тепер, знімаючи найбільш одіозні норми, уряд начебто робить поступки.

Справді, порівняно з першим варіантом, ситуація апріорі буде здаватися не такою жахливою. Проте якщо порівнювати останній проект кодексу з діючим податковим законодавством, то про поступки для підприємців говорити не доводиться.

В ході роботи над проектом кодексу порівняно з першим варіантом документа було зроблено такі "послаблення" бізнесу у питаннях звуження повноважень податківців.

1. Відновлено презумпцію правомірності рішень платника, зміст якої полягає у тому, що платник вважається правим у випадку, коли законодавство дає можливість трактувати норми неоднозначно, тобто кожна сторін вважає, що саме на її користь.

2. Запроваджено лояльнішу процедуру апеляційного узгодження податкових зобов'язань, згідно з якою, доки зобов'язання не буде остаточно підтверджено в адміністративному або судовому порядку, платник не зобов'язаний виконувати його.

4. Скасоване право контролюючих органів вилучати оригінали документів. Це можна робити лише за рішенням суду.

5. Виключена можливість безакцептного списання за рішенням податківців коштів платника податку для погашення його заборгованості.

6. Анульоване право податківців вимагати від платників, установ НБУ та комерційних банків надання довідки про фінансові операції, які підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу і можуть бути пов'язані з легалізацією доходів.

7. Скасовано намір запровадити "звітний сегмент" як відокремлений підрозділ компанії, який би оподатковувався як окрема одиниця, незважаючи на його статус.

Оскільки увага громадськості була прикута до найбільш одіозних норм, які, скоріш за все, були штучно створеними предметами торгу, податківцям вдалося нишком просунути не менш дискусійні додаткові повноваження. Порівняно з діючим законодавством, податкова отримала значні додаткові права.

1. Надано право тлумачити податкове законодавство. Якщо за податковою консультацією збережено статус індивідуальних рекомендацій, то податкові роз'яснення стають своєрідними нормативними документами.

Кодекс визначає, що податкове роз'яснення - оприлюднення узагальненої позиції контролюючого органу щодо практичного використання конкретних норм законів або нормативно-правових актів з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Податкове роз'яснення має бути затверджене наказом Мінфіну та зареєстроване Мінюстом. За таких обставин податкова легітимно може нівелювати дію презумпції правомірності рішень платника, видавши власне тлумачення спірного положення, яке, як видається, навряд чи буде на користь платників податків.

2. Запровадження нового виду перевірок - фактичних. З самого початку податкова просувала ідею запровадження контрольних перевірок розрахункових операцій.

Цей вид перевірок - єдино можливий інструмент контролю за повнотою відображення руху готівкових коштів. Проте ідея розширення видів перевірок не знайшла підтримки серед багатьох впливових персон уряду, особливо тих, які є вихідцями з бізнесу.

Під тиском критики розробники виключили контрольні перевірки розрахункових операцій з документа, але записали новий вид - фактичні перевірки, який не тільки включає попередній вид, а й запроваджує ряд додаткових перевірок.

Фактичною вважається перевірка, яка здійснюється за місцем провадження діяльності платником щодо дотримання ним порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, обігу підакцизних товарів, дотримання трудового законодавства, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Фактична перевірка здійснюється за наказом керівника органа державної податкової служби без попередження платника. Підставами можуть бути такі випадки.

Виявлення за результатами перевірок інших платників податків фактів, які свідчать про можливі порушення платником законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, свідоцтв.

Отримання у законній спосіб інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства щодо перерахованих у попередньому пункті питань.

Звернення покупця про порушення платником порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування.

Неподання суб'єктом господарювання в установлений законом строк обов'язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку, подання їх з нульовими показниками або з показниками, що не відповідають відомостям, зазначеним в обов'язковій звітності.

Виявлення за результатами попередньої перевірки порушення податкового законодавства із зазначеного кола питань.

Отримання у законному порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді зарплати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Особливо варто звернути увагу на останній пункт. У такий спосіб податкова служба фактично отримує право нараховувати податок на доходи фізичних осіб, внески у пенсійний і страхові фонди за непрямими методами визначення бази оподаткування.

За результатами фактичної перевірки, ДПА може прирівняти будь-яку людину, якій підприємство виплатило кошти за надання послуг чи поставку товарів, до штатного працівника підприємства і нарахувати податок з прибутку та соціальні внески.

3. Під час проведення перевірки може проводитися хронометраж господарських операцій. Дане поняття для України нове. Хронометраж - це спостереження за бізнесом платника, яке застосовується для встановлення реальних показників роботи платника. Іншими словами, запроваджується податкове шпигунство.

4. Запровадження непрямих методів. Власне, інститут звичайних цін і зараз прописаний у законі про оподаткування прибутку підприємств, проте він не реалізований. У проекті кодексу пропонується більш дієвий механізм.

Документ містить чіткий перелік обставин, за яких контролюючі органи можуть його застосовувати для визначення бази оподаткування та донарахування податків.

Звичайна ціна може застосовуватися у випадках здійснення платником будь-яких операцій за зовнішньоекономічними контрактами, бартерних операцій, операцій з пов'язаними особами, операцій з платниками податків, що застосовують інші правила оподаткування, а також для обґрунтування визначення трансфертної ціни.

Саме у таких типах операцій зазвичай застосовуються схеми мінімізації оподаткування через зниження бази оподаткування податком на прибуток підприємств і "роздування" податкового кредиту.

Інститут звичайних цін поширюється на операції з суб'єктами господарювання, які працюють за спрощеною системою оподаткування. Часто вони використовуються для виписки податкових накладних з ПДВ, які потім пред'являються іншими учасниками ланцюжка з метою формування податкового кредиту.

Для того, щоб "роздути" величину податкового кредиту, такі суб'єкти реалізують своїм "партнерам" продукцію за цінами, вищими за ринкові. Водночас, видається несправедливим, що через окремі СПД під тиск податкової потрапляють усі підприємці, які співпрацюють з платниками єдиного податку.

Ще одним опосередкованим методом є розумна економічна причина - причина, яка може бути лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Даний інструмент дає можливість податківцям оскаржувати операції не за формальними ознаками, а по суті.

Ці інструменти використовуються у західних країнах та Росії, і якщо вони будуть збережені у кодексі, це буде певний прогрес в питанні боротьби з мінімізацією оподаткування. Правда, є загроза, що вони будуть використані не за призначенням.

5. Запровадження податкових постів на підприємствах, які виготовляють і збувають спирт і горілку, взагалі наближає податкову службу до військової організації.

Проект кодексу містить також численні локальні зміни, які розширюють права і повноваження контролюючих органів та їх посадових осіб.

А от норми стосовно підвищення відповідальності за такі кричущі порушення, як відмова від прийняття податкових декларацій, неповернення підтвердженої суми відшкодування ПДВ, вимагання "відкатів" за відшкодування податку, розстрочення, відстрочення та списання боргу окремим компаніям, видача свідоцтв платників єдиного податку тим СПД, що не мають на це права, у кодексі знайти складно.

Загалом розширення прав податкової служби у кодексі видається надмірним і не завжди обґрунтованим. Значну частину актуальних проблем можна усунути за допомогою "вбудовування" відповідних механізмів у законодавче поле, а не через надання безмежних повноважень контролюючим органам.

Головне завдання податківців - мобілізація якомога більшого обсягу коштів до бюджету, тому чим ширші у них будуть повноваження, тим більше зростатиме фіскальний тиск на економіку навіть при зниженні номінальних ставок.

Читайте також:

Податки і збори: менше не завжди краще

Олексій Молдован, завідувач сектора грошово-фінансової стратегії Національного інституту стратегічних досліджень