Як запровадження 10% збору на купівлю валюти вплине на бізнес і ціни
Питання про запровадження додаткового збору на купівлю іноземної валюти імпортерами є важливим як для вітчизняного бізнесу, так й влади.
Для бізнесу – це додаткове навантаження, для влади – можливість забезпечити наповнення державного бюджету.
Незважаючи на воєнний стан, продовження бойових дій, бізнес за минулі майже пів року багато в чому адаптуватися до нових вкрай важких реалій.
Введення додаткового збору на купівлю іноземної валюти імпортерами в розмірі 10% призведе до порушення крихкої рівноваги та матиме низку негативних наслідків для бізнесу у найближчій перспективі:
- збільшення собівартості вітчизняної продукції;
- зростанні споживчих цін в Україні;
- зменшення обсягів реалізації продукції;
- звільнення "надлишкового" персоналу;
- зменшення замовлень у підрядників та субпідрядників;
- зниження глобальної конкурентоспроможності експортерів, у яких значна частка імпортної сировини у собівартості, через збільшення цієї собівартості та цін реалізації експортної продукції;
- зменшення експорту і відповідно зменшення валютної виручки;
- зменшення обігових коштів імпортерів іноземної продукції, що призведе до зростання ризиків банкрутства цих підприємств;
Також можна прогнозувати, що позитивний ефект з позицій наповнення бюджету України буде короткостроковим.
Збільшення вартості кінцевої продукції за законом "попиту і пропозиції" призведе до зменшення обсягів реалізації.
Це в свою чергу призведе до зменшення імпорту. Відповідно буде зменшено й обсяги закупівлі валюти, і відповідно не будуть отримані заплановані надходження до бюджету від запровадження додаткового збору на купівлю іноземної валюти імпортерами.
Цю ситуацію можна розглянути на прикладі виробництва кондитерської продукції. Так згідно з даними Асоціації „УКРКОНДПРОМ" частка імпортної сировини у собівартості кондитерських виробів становить в середньому 45% (при цьому в шоколадній продукції ця частка близько 70%).
Тому лише за рахунок подорожчання сировини собівартість кондитерських виробів зросте в середньому на 4,5% (шоколадних на 7%).
1% зростання ціни на кондитерську продукцію призводить до падіння попиту в середньому на 2% (для шоколадної продукції, яка найбільше здорожчає через додатковий збір, цей коефіцієнт еластичності попиту навіть вище, тому падіння виробництва в цій групі буде найбільшим).
Виходячи з цих даних, можна зробити такі розрахунки. Збільшення вартості валюти на 10% призводить до збільшення вартості продукції на 5%, що в свою чергу обумовить падіння попиту на 10%.
Як наслідок, пропорційно зменшиться купівля іноземної валюти. Таким чином, через один виробничий цикл, економічна корисність для наповнення державного бюджету буде дорівнювати нулю. А перелічені негативні ефекти у своїй більшості залишаться.
Враховуючи вказані вище ризики стає зрозумілим, що ініціатива є несистемною, а користь від її впровадження викликає сумніви через те, що плюси навряд чи перекривають мінуси.
В певному сенсі компромісним може бути варіант, за яким додатковий збір на купівлю іноземної валюти стягується лише з тих компаній, які імпортують товари аналогічні тим, що виробляють вітчизняні підприємства. Прикладом такого імпорту може слугувати молочна продукція.
Але такий "локальний" захід не в змозі вирішити комплексні проблеми економіки України, які вже прямо відображаються на міжнародних кредитних рейтингах від S&P 500 та Fitch.
Тому постає завдання пошуку альтернативних шляхів, які можна знайти через поєднання логіки ліберальної та кейнсіанської економічної політики.
Лібералізм доцільно використовувати для стимулювання виробництва, а кейнсіанство для стимулювання попиту (через перерозподіл грошей від більш заможних до менш заможних верства населення). На практиці це означає рух за такими напрямами:
- максимальна дерегуляція ведення бізнесу;
- оподаткування за прогресивною шкалою доходів фізичних осіб;
- оподаткування за прогресивною шкалою спадщини;
- оподаткування за прогресивною шкалою предметів розкоші.
Перехід на прогресивну шкалу оподаткування, в умовах домінування протягом багатьох років плоскої шкали оподаткування не проста задача.
Розмір максимальних значень може буту досить високий. Так Т. Пікетті в своєму дослідженні "Капітал у ХХІ столітті" вказує, що "Сполучені штати стали першою країною, яка ввела ставки понад 70% як для доходів (у 1919-1922 роках), а так й для спадщин (у 1937-1939 роках)".
Ці заходи забезпечать не лише наповнення бюджету, а також поглиблення соціальної справедливості (за умовами прогресивної шкали оподаткування "виписувати" собі премії у сотні мільйонів гривень, як це робили топ-менеджери НАК "Нафтогаз України", буде недоцільно).
Але на скільки ці податки здатні покрити наявний багатомільярдний дефіцит бюджету, це велике питання.
Прогресивна ставка оподаткування доходів це суспільно правильний крок в умовах воєнного стану та економічної кризи, але його не варто розглядати як економічну панацею.
Для комплексного вирішення наявних проблем треба на них подивитися з висоти економічної думки. Як писав відомий американський економіст П. Самуельсон "будь-яке суспільство має тим чи іншим шляхом вирішити три докорінні взаємопов’язані економи проблеми": (1) "Що і в якому обсязі має вироблятися?", (2) "Як (за якою технологією) має вироблятися?", (3) "Як має розподілятися?".
У питанні запровадження додаткового збору на купівлю іноземної валюти імпортерами представники влади акцентують увагу на тому, як розподілити наявні блага у бік бюджету, бізнес – як зберегти обсяги виробництва.
У той самий час як питання технології (організації) виробництва залишається поза увагою. Зараз ми бачимо як великі підприємства фізично зникають (наприклад, ПрАТ "ММК ім. Ілліча", ПрАТ "Металургійний комбінат „Азовсталь"") і вирішення цих проблем через змінення системи оподаткування не можливо.
Тому необхідною є модернізація самої економічної моделі України. Україні зараз потрібен не тільки План повоєнного відновлення та різноманітні податкові ініціативи, а також План трансформації економіки України від чинної моделі, базисом якої є великі маломобільні підприємства, до максимально мобільної, модульної економіки, яка здатна швидко адаптуватися не лише до вимог ринку, а також воєнно-політичних реалій та викликів.
І це має бути у фокусі уваги і влади, і бізнес-спільноти, і спільноти експертів-економістів.