З початку війни, за даними ООН, з України виїхали близько 5 млн людей: 2,8 млн до Польщі, 743,9 тис. до Румунії, 522,4 тис. до Росії, 461,5 тис. до Угорщини, 423,9 тис. до Молдови. 

Крім того, за оцінками ООН, близько 7,1 млн українців стали внутрішньо переміщеними особами.

Після закінчення війни нагальним завданням для української держави та міжнародної спільноти стане відбудова національної економіки та повернення українців на батьківщину. 

Важливими цілями післявоєнної відбудови мають стати: швидке відновлення економічної діяльності в країні та формування засад для довготривалого стійкого економічного зростання; підтримка процесу повернення біженців, забезпечення їх реінтеграції та зайнятості в українській економіці.

У контексті практичного досвіду підготовки програм післявоєнної реконструкції, включення до їх складу реінтеграційних компонентів для мігрантів і застосування конкретних інструментів політики корисним для нас може бути досвід Західних Балкан. 

Програми післявоєнної реконструкції в цих країнах, крім загального впливу на рівень економічної діяльності та зайнятості, включали також цільові заходи стимулювання повернення біженців і створення можливостей для їх тимчасової чи постійної зайнятості (допомога в пошуку роботи, фінансування громадських робіт на муніципальному рівні, надання мікрокредитів для започаткування власного бізнесу, надання послуг з професійної підготовки і перепідготовки, ін.)

Щодо досвіду конкретних країн, то після підписання Дейтонської мирної угоди в листопаді 1995 року Світовий банк і ЄБРР почали формування Програми реконструкції Боснії та Герцеговини (БіГ). 

Суми офіційної допомоги розвитку БіГ у період 1996-2004 років досягли 6,8 млрд дол. США, що майже вдвічі перевищувало річний ВВП країни в 1996 році. 

В БіГ функціонувало кілька реінтеграційних програм для мігрантів, які підтримувалися міжнародними донорами. 

Зокрема, громадянам, що поверталися до країни, надавалася допомога на відновлення зруйнованого житла, кредити на заснування власного бізнесу, гуманітарна і фінансова допомога на поточні потреби, медичні послуги і соціальна допомога.

Програма реконструкції БіГ складалася з 27 секторальних проєктів, серед яких цільові проєкти підтримки біженців і забезпечення їх зайнятості. 

Перший проєкт "Екстрена демобілізація та реінтеграція військовослужбовців і біженців" мав бюджет 20 млн доларів і був націлений на реінтеграцію демобілізованих військовослужбовців, біженців, які повертаються, жертв війни, людей з інвалідністю до продуктивної діяльності в економіці та зменшення їх залежності від соціальних допомог. 

До проєкту включалися такі компоненти: а) освіта та перепідготовка — фінансування створення на місцях установ, які надають освітні послуги та послуги з перепідготовки; б) створення електронної бази даних щодо показників ринку праці, яка управлялася муніципальними службами зайнятості та використовувалася для пошуку вакансій і консультування з питань зайнятості.

Проєкт "Екстрені громадські роботи і зайнятість" з бюджетом 45 млн доларів був призначений для швидкого відновлення зайнятості, реабілітації невеликих об’єктів громадської інфраструктури та посилення спроможності муніципалітетів приймати рішення і управляти місцевою інфраструктурою. 

У рамках проєкту фінансувалися трудомісткі громадські роботи на місцевому рівні, які стосувалися відновлення чи будівництва муніципальної інфраструктури та забезпечували роботою 60 тис. людино-місяців. 

Проєкт "Рятівний мікробізнес, місцева ініціатива" з бюджетом 18 млн доларів мав на меті економічно допомогти вразливим групам осіб і мікро-підприємцям, що не мають доступу до позик комерційних банків, включаючи біженців, демобілізованих, дрібних фермерів і сільських безробітних таким чином, щоб вони могли запустити економічну активність через використання мікропозик і покінчити із залежністю від соціальних допомог, а також сформувати стійку систему з надання послуг мікро-кредитування. 

Проєкт передбачав надання 10 тис. дрібних кредитів для мікробізнесу і діяльності з постійного генерування доходів. 

Поряд із досвідом БіГ корисним для вивчення може бути і досвід Косово.

Європейська комісія і Світовий банк відігравали провідну роль у мобілізації допомоги для відбудови країни. Першу конференцію донорів провели в Брюсселі в липні 1999 року з акцентом на проблемах покриття короткострокових потреб, пов’язаних з поверненням біженців і наданням гуманітарної допомоги. 

Представники 50 країн, які були присутніми на конференції, зобов’язалися надати на відбудову Косово 2,1 млрд доларів.

Друга конференція донорів у листопаді 1999 року орієнтувалася на потреби реконструкції та розвитку і мала своїм наслідком 1 млрд доларів фінансових зобов’язань донорів. 

У перші 6 місяців після закінчення війни донори надавали значні обсяги гуманітарної допомоги, що покривала елементарні потреби людей й сприяла поверненню біженців. 

Економічна допомога міжнародного співтовариства, особливо – ЄС, дозволила відбудувати більше 100 тис. громадських будівель, шкіл, приватних будинків та об’єктів інфраструктури, які були зруйновані сербськими військовими формуваннями.

Програма розвитку ООН з 2003 року реалізувала в Косово проєкт SPARK, у рамках якого біженцям, що поверталися додому, надавалася цільова допомога. 

Склад цієї допомоги визначався на основі оцінки професійних навиків реципієнтів, інтересів і попиту місцевого ринку праці. Людям надавали гранти на запуск бізнесу в сільському господарстві, кредити для малого бізнесу на основі ручної праці, навчальні курси і курси перепідготовки. 

Для муніципалітетів, до яких масово поверталися біженці, підпрограма SPARK IR покривала витрати на надання публічних послуг у громадських центрах, медичних закладах і школах. 

Для цього кожний мігрант при поверненні отримував два ваучери по 500 євро з цільовим призначенням на оплату публічних послуг (UNMIC, Revised Manual for Sustainable Return).

Агенція із сприяння зайнятості в Косово проводила спеціальні навчальні курси для мігрантів, які зазвичай тривали 3 місяці й були орієнтовані на потреби ринку праці (за спеціальностями програмування, бухгалтерський облік, офіс менеджмент, догляд за дітьми та ін.). 

Після закінчення курсів їх слухачі отримували також допомогу в пошуку роботи. Участь у таких програмах дозволяла особам, що повертаються, вдосконалювати/ оновлювати свої професійні навички і збільшувала шанси на успішну економічну реінтеграцію. 

Якщо ж мігранти, які поверталися, не мали впевненості щодо своїх професійних уподобань, їм пропонувалися курси професійної орієнтації для визначення найкращих варіантів майбутньої зайнятості. 

Для осіб, які мали наміри розпочати власний бізнес, пропонувалися спеціальні бізнес-курси, на яких викладалися основи маркетингу, оподаткування, менеджменту, юриспруденції. Ці ж особи мали право на отримання позик для започаткування бізнесу. 

За організацію бізнес-курсів і надання бізнес-позик відповідала Державна служба зайнятості Косово.

Програми міжнародних донорів і адміністрації Косово сприяли успішній реінтеграції мігрантів, що поверталися на батьківщину, та збільшували кількість повернень до Косово завдяки вбудованим стимулам. 

Але в цілому такі програми виявилися не в змозі радикально покращити ситуацію із зайнятістю: у 2006 р. близько 40% економічно активного населення в Косово залишалося безробітним. 

Головні причини такого стану полягали не в самих гуманітарних чи реінтеграційних програмах, а в системних вадах планів післявоєнної реконструкції, які не передбачали дієвих заходів для відновлення промисловості та ре-старту виробничого сектора.

Крім програм підтримки мігрантів, які реалізуються в рамках планів післявоєнної реконструкції на території країн, постраждалих від військових дій, аналогічні програми діяли і в деяких країнах прийому біженців, але з наголосом на заохоченні повернення біженців на батьківщину.

Зокрема, Уряд Великобританії з 1999 року має низку програм стимулювання добровільного повернення під егідою Міжнародної організації з питань міграції. 

Одна з них – програма допомоги добровільному поверненню та реінтеграції (VARRP). Програма пропонує інформаційно-консультаційні послуги з питань повернення, допомогу з отриманням проїзних документів і оплатою вартості транспортних послуг (авіаквитків та проїзду до кінцевого місця призначення), а також надання грошової допомоги в сумі 500 фунтів на члена сім’ї для облаштування після повернення. 

Додатково може надаватися реінтеграційна допомога, яка включає покриття витрат на тимчасове житло терміном до 3-х місяців і виплату допомоги на малолітніх дітей. 

Кожна особа, що повертається, за програмою може також отримати допомогу на заснування власного бізнесу, оплату шкільного навчання для дітей і курсів професійної підготовки для дорослих.

Данська Рада з питань біженців (Danish Refugee Council) після закінчення війни в Косово започаткувала в Данії програму з підтримки процесу повернення і надання реінтеграційної допомоги особам, які поверталися в Косово. 

Першим компонентом цієї програми було широке розповсюдження інформаційних матеріалів для потенційних реіммігрантів щодо наповнення і переваг програми. 

Другим компонентом стало юридичне консультування щодо правових аспектів повернення мігрантів на батьківщину. 

В рамках третього компоненту мігрантам надавалася гуманітарна допомога на основі врахування їх специфічних потреб і ступеня вразливості. 

За четвертим напрямком Данська Рада в партнерстві з установами Косово надавала реіммігрантам освітні послуги та послуги з професійної перепідготовки на основі деталізованої інформації щодо ситуації в країні повернення. 

Данська програма поширювалася на біженців із Косово так інших країн, і будувалася на засадах співробітництва з відповідальними установами у країнах повернення для уникнення дублювання подібних послуг.

Данська Рада з питань біженців всім шукачам притулку з Косово, які були зобов’язані повернутися додому після закінчення війни, надавала пакет натуральної допомоги, що складався з продовольчих товарів, кухонних предметів, дрібних меблів і т.п. 

Склад пакету залежав від потреб конкретної сім’ї й мав середню вартість 615 євро на одну особу. Бізнес-курси і курси професійної підготовки для мігрантів проводилися вже після повернення до Косово Агенцією із сприяння зайнятості. 

Отже, досвід Балканських країн та їх донорів у післявоєнний період свідчить на користь упровадження в Україні комплексу заходів для стимулювання повернення українців на батьківщину та їх переходу до активної зайнятості в Україні як важливих компонентів програми післявоєнного відновлення економіки. 

Ефективна реінтеграція українців, що повертаються, до економічного життя передбачає надання мікрокредитів на створення бізнесу, розширення діяльності служби зайнятості у площині професійної підготовки і перепідготовки, організацію навчальних програм із управління власним бізнесом, проведення громадських робіт на місцевому рівні для відбудови інфраструктури та забезпечення тимчасового працевлаштування мігрантів. 

Такі програми можуть частково фінансуватися міжнародними донорами у рамках плану післявоєнного відновлення країни та повинні координуватися з урядами приймаючих країн, які будуть готові підтримувати процес повернення українців на батьківщину після закінчення війни.