In vino veritas: чому локальне виноробство важко пробивається на мапі України

In vino veritas: чому локальне виноробство важко пробивається на мапі України

За 4 роки, відколи в Україні лібералізували мале виноробство, з’явилося лише 26 виробників. Що заважає розвитку галузі і як це змінити?
Вівторок, 1 червня 2021, 08:05
винороб-аматор, голова Всеукраїнського конгресу фермерів, голова об'єднання "Агро-Продовольча Рада"

Є на італійській Тосканщині маленьке смт, зветься Монтепульчано. Знамените пейзажами, історією, погребами і вином — Vino Nobile de Montepulciano. 

І туди їдуть туристи з усього світу, щоб випити саме того вина, милуючись заходом сонця. 

Ви не повірите, але в Україні повно своїх Монтепульчано. Не таких древніх звісно, але з не менш смачним вином. Чому ж тоді пересічний українець в крамницях шукає чилійське-іспанське-німецьке-французьке вино, а не локальне? 

Що не так з малим локальним виноробством?

Мале місцеве виноробство в Україні на законодавчому рівні — молоде, всього 4 роки. І за цей час таких виробників нараховується усього 26. Для порівняння — у Чилі їх 300, в Німеччині — 10 тис, в Іспанії 14 тис, а у Франції 27 тис. Отже щось держава робить не так. 

  1. Забагато регуляції. Малі виробники скаржаться на надто бюрократизовану процедуру отримання ліцензії і щомісячну подачу звітності. 

Це той випадок, коли бізнес відкрити непросто, а вести ще важче. Хоча ліцензія і недорога (780 грн на рік), але для її отримання слід пройти 9 кіл пекла. Додайте до цього ще необхідність у щомісячній звітності і відчуєте, як наміри виробляти своє вино тануть.  

  1. Акцизні марки. Абсолютно радянський рудимент. Акцизна марка сама по собі не несе жодного навантаження на бюджет, оскільки коштує кілька копійок, а от вже поклейка цього папірця на пляшку тягне від 1 грн до 6 грн за одну марку. 

Оці гроші в бюджет не йдуть, але впливають на кінцеву вартість продукту. І до цього додається ще дуже складна форма звітування за це акцизування.

  1. Використання для виготовлення вина лише винограду власного виробництва.

Українське законодавство дозволяє малим виноробам виробляти вино виключно з власно-вирощеного винограду, плодів чи ягід. Але проблема в тому, що майже усі фермери, хто вирощують виноград, вино робити не збираються. 

Вони продають врожай на переробку. Купувати його можуть тільки великі виробники, вони, відповідно, і ціни диктують. Конкуренції немає. Доходить до того, що фермеру вигідніше винищити виноградники, ніж вирощувати, а потім за безцінь збувати виноград. 

  1. Застарілі національні стандарти розливу продукції виключно у скляну тару. Скло це — добре, але США, Велика Британія і навіть Франція дозволяють розливати вина і в банки з харчового алюмінію, і в кеги. 

Додаємо до цього ще й нульові мита на імпорт вина з ЄС, які почали діяти з цього року, і давайте визнаємо, що за таких умов в українських малих локальних виноробів шансів немає. Так не має бути. 

Як врятувати локальне виноробство? 

У Верховній Раді зареєстровано законопроєкти №5306, і №5307, розроблені Національною радою реформ і галузевими асоціаціями. Малі винороби дуже розраховують на їх ухвалення. Документи без перебільшення дають чималий інструментарій виробнику.

  1. Скасовують ліцензування малих виробників вина, замінивши ліцензії повідомленням контролюючого органу про початок здійснення діяльності. 
  2. Скасовують акцизні марки для неігристих вин і зброджених напоїв, міцністю до 15% (за умови що етиловий спирт у готовому продукті має повністю ферментне походження). При чому, скасовується виключно необхідність нанесення марки, сам акцизний податок платиться. Такий принцип вже діє в Україні з пивною продукцією.
  3. Дозволяють малому виноробу виготовляти вино з придбаного винограду (плодів і ягід), але виключно українського походження. 
  4. Щомісячна звітність про обсяги діяльності замінюється щорічною. За несвоєчасне подання такого звіту передбачено штраф.
  5. Дозволяють розливати вино і зброджені напої не тільки в скляну тару, а й в алюмінієві банки, а також кеги від 50-ти до 600 л.
  6. Знімають обмеження на садіння виноградників для виноробства лише у виноробних місцевостях.
  7. Дають доступ малим локальним виноробам до державної підтримки. 

Зараз обидва законопроєкти проходять парламентські комітети. Але вони потрібні не лише малим локальним виноробам, і навіть не всім, хто любить вино. 

Після їх ухвалення, а відповідно і дерегуляції галузі, ми об’єктивно очікуємо на бум локального виноробства в Україні, що призведе до доданої вартості, нових робочих місць і сплачених податків. Держава виграє, виробник виграє, споживач виграє.

Цей бум своєю чергою створить додаткову індустрію у вигляді винного, зеленого чи сільського туризму в різних куточках України. Бо в кожній українській області можна знайти своє Монтепульчано, якщо дати йому можливість і інструменти розвитку.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!