Чи може Україна дозволити собі амбітні кліматичні цілі?

Чи може Україна дозволити собі амбітні кліматичні цілі?

Для виконання зобов'язань із зменшення викидів парникових газів Україні на наступні десять років потрібно понад 100 млрд дол. Де брати ці гроші і чи зможе бюджет витримати таке навантаження?
П'ятниця, 14 травня 2021, 08:12
директор Центру економічного відновлення

У листопаді 2021 року у британському місті Глазго відбудеться конференція ООН з питань зміни клімату, під час якої країни-учасники мають подати нові цілі із зменшення викидів парникових газів (ПГ).

Зусиль, витрачених на реалізацію цілей 2015 року, виявилося недостатньо: якщо поточна динаміка збережеться, температура у світі зросте приблизно на 3°C за 80 років, що призведе до катастрофічних наслідків.

Боротьба з кліматичними змінами стоїть на світовому порядку денному і Україна не залишається осторонь. Для нас кліматичне питання доволі гостре: країна вже відчуває наслідки висихання річок та аномальної кількості опадів, а збитки від лісових пожеж та паводків у 2020 році перевищили 25 млрд грн.

На початку квітня Міністерство довкілля презентувало проєкт "Другого національно визначеного внеску" (НВВ-2), який передбачає досягнення цілей із зменшення викидів парникових газів на 65% від рівня 1990 року.

Це доволі амбітна цифра. Орієнтовна сума інвестицій для виконання цього завдання, згідно з розрахунками міністерства, становить 102 млрд дол за десять років. Чіткі джерела таких інвестицій у моделюванні не вказані.

Євросоюз ставить собі не таку амбітну ціль: зменшення ПГ на 55%. Водночас він закладає на реалізацію цілей "зеленого" курсу 503 млрд євро.

Іронія ще й у тому, що Україна вже перебуває в переліку країн-лідерів із скорочення викидів, адже вона давно знизила викиди порівняно з 1990 роком більш ніж на 55%. На жаль, ми досягли цього не шляхом екологічної модернізації, а через значне падіння ВВП та, відповідно, добробуту населення.

Коли йдеться про державні зобов'язання, слід розуміти, як буде фінансуватися їх виконання. Ми вже маємо прецедент, коли ухвалений у 2017 році амбітний національний план скорочення викидів від великих спалювальних установок (НПСВ) не виконується вчасно, що негативно позначилося на довірі партнерів.

Саме тому навколо моделювання "Другого національно визначеного внеску" точиться багато дискусій. Зокрема, такий діалог відбувся на платформі Мінекономіки за участю представників галузевих асоціацій.

Серед учасників – представники Української асоціації бізнесу і торгівлі, Європейської бізнес-асоціації, об'єднання підприємств "Укрметалургпром", Федерації роботодавців транспорту України, ГМК "Центр", Професійної асоціації екологів України, асоціації виробників "Укрцемент".

Більшість присутніх висловилися критично: проєкт НВВ-2 не варто схвалювати в поточному вигляді, його потрібно доопрацювати, адже під будь-якою кліматичною ціллю має бути чітка "дорожня карта" щодо її досягнення.

Спиратися на думку, що міжнародні організації візьмуть на себе левову частину допомоги, недалекоглядно. За даними Мінфіну, найбільші міжнародні фінансові організації (МФО) – Світовий банк, ЄБРР, Європейський інвестиційний банк – вклали в Україну за роки незалежності близько 40 млрд дол.

Ідеться про всі проєкти (соціальні, інфраструктурні), а не тільки про екологічні. Тож на основі досвіду не можна стверджувати, що МФО візьмуть на себе велику частину фінансування реалізації НВВ-2 в Україні.

Звісно, є низка знакових державних проєктів, які фінансують "зелені" заходи, наприклад, урядова програма "теплих" кредитів. Протягом 2014-2020 років 850 тис українських родин залучили 8,5 млрд грн таких позик. Однак державних ресурсів недостатньо для реалізації всіх необхідних екологічних ініціатив.

Як зазначають у Voxukraine, урядові інвестиції у 2020 році на охорону природи становили близько 8 млрд грн – це лише 0,2% ВВП України.

Наприклад, інвестиційна потреба підвищення енергоефективності житлових та громадських будівель в Україні оцінюється 51 млрд дол. Водночас, за підрахунками Мінрегіону, у державі діють програми на близько 200 млн дол.

Своєю чергою, інвестиційна потреба на енергетичну модернізацію систем теплопостачання становить 6 млрд дол. Водночас, за підрахунками Мінрегіону, в Україні діють програми лише на близько 700 млн дол.

Одним із ключових факторів у досягненні амбітних цілей НВВ-2 є реформування енергетичного сектору, але замість вільного ринку та стимулів для модернізації ми спостерігаємо глибоку кризу.

Державі складно фінансово й технічно забезпечити ефективну роботу навіть наявного обсягу ВДЕ (відновлюваних джерел енергії), не говорячи про його збільшення в кілька разів, як це пропонує чинне моделювання НВВ-2.

Сформувалася заборгованість понад 17 млрд грн перед виробниками ВДЕ. Це вже негативно позначилося на інвестиційному кліматі і продовжить визначати вартість капіталу та інтерес з боку інвесторів у наступні роки.

Не затверджена концепція трансформації вугільних регіонів, хоча це питання не лише декарбонізації, а й втрати робочих місць десятками тисяч людей.

Тож першочергово нам потрібна дорожня карта розвитку сектору, оновлена енергетична стратегія: як ми будемо запроваджувати довгострокові стимули в енергетиці, розвивати балансуючий ринок, інтегруватися з європейською мережею ENTSO-E, імплементувати норми регламенту REMIT.

Без чіткого розуміння, у який спосіб та в які строки ми це будемо робити, говорити про будь-які надмірно амбітні цифри НВВ-2 безвідповідально.

У цьому процесі також украй важливо враховувати рівень доходів громадян, адже ми живемо в країні з високим рівнем енергетичної бідності. Більшість українців не можуть купувати електроенергію за ринковими тарифами. Водночас одним із джерел фінансування НВВ-2 стануть доходи громадян.

Трансформація енергетичного сектору прямо впливатиме на зростання цифр у квитанціях. Виходячи з цього, необхідно принаймні визначити, як будуть змінюватися витрати українців, якою буде частка комунальних платежів у їхніх бюджетах та чи зможуть вони "потягнути" такі кліматичні амбіції.

Оскільки відповідні розрахунки в поточному моделюванні НВВ-2 відсутні, ми не можемо стверджувати, наскільки більше людей потребуватимуть субсидій і чи зможе витримати таке навантаження державний бюджет.

Цікаво й те, що проєкт НВВ-2, за оцінками Українського клубу аграрного бізнесу, не передбачає збільшення продуктивності сільського господарства. Це непокоїть аграріїв, адже розходиться з позицією профільного міністерства, що Україна побореться за статус світового центру продовольчої безпеки.

Схожа ситуація з електротранспортом. Потрібно запроваджувати довгострокові стимули для ринку електричної мобільності, а не обговорювати одне й те саме: чи продовжувати режим звільнення від сплати ПДВ при імпорті електромобілів. Про план заходів з переходу держави на електротранспорт досі не йдеться.

Звісно, перед нашою державою не стоїть питання, чи ставати на європейський "зелений" курс. Ми йдемо цим шляхом і маємо активно заохочувати будь-які екологічні тренди та долучатися до боротьби із зміною клімату.

Водночас чи потрібно нам брати на себе амбітні цілі, які ми не зможемо виконати? Це гостре питання потребує якомога скорішого вирішення, адже потенційна втрата довіри наших європейських партнерів та зниження рівня добробуту громадян – зависокий ризик для України в ці нестабільні часи.

Що ж робити?

Багато країн сформували дві цілі (conditional та unconditional) щодо НВВ-2: є те, що держава може виконати, а є амбітні кліматичні цілі, які можна реалізувати лише завдяки різкому стрибку економіки і допомозі міжнародних партнерів.

Причому не тільки країни, що розвиваються, а й розвинуті держави оголосили про діапазон значень. Наприклад, США подали коридор цілей 50-52% від 2005 року, Канада визначила коридор 40-45% у 2030 році від 2005 року.

Бразилія, Індонезія, В'єтнам та Казахстан теж зазначали conditional-цілі під час подання своїх НВВ у 2015 році. Тож варіант з поданням двох цілей у рамках Паризької кліматичної угоди є одним з рішень у цьому складному питанні.

102 млрд інвестицій, необхідних для досягнення 35% викидів від 1990 року, є викликом і для влади, і для бізнесу. Ми маємо чітко визначити джерела фінансування та підготувати відповідні дорожні карти щодо реалізації НВВ-2.

Аби активніше залучати міжнародні кошти, потрібно розробляти якісні інвестиційні проєкти. Це справа і приватних компаній, і державної та місцевої влади, що зараз не дуже активно робиться, особливо на місцевому рівні.

На жаль, економічне зростання в Україні завжди було пов'язане з нарощування обсягів викидів. Чинна національна економічна стратегія ставить за мету подвоєння реального ВВП в наступні десять років. Документ передбачає модернізацію енергосистеми, зниження втрат в енергомережах, реалізацію принципів циркулярної економіки в промисловості та модернізацію будівель.

Водночас пріоритети України – зростання промислового виробництва і видобутку газу, збільшення споживання енергії, розвиток агросектору. Наразі сценарій, що розглядається в проєкті оновленого НВВ, передбачає зростання економіки на 3,5% щорічно замість 7% в економічній стратегії.

На мою думку, це не те зростання, на яке очікують українські громадяни. Різниця в тому, що стратегія – це амбітна ціль, а НВВ-2 – це міжнародні зобов'язання та відповідні обмеження. Плутати їх небезпечно.

Наостанок нагадаю, що в Паризьку кліматичну угоду закладений принцип забезпечення економічного розвитку та скорочення бідності.  Відповідно, угода не передбачає рівної відповідальності багатих, висхідних і бідних країн.

Чи повинні ми навчитися зростати економічно, суттєво не нарощуючи викиди? Однозначно так! Чи можемо ми взяти на себе надмірно амбітну кліматичну ціль без чіткої дорожньої карти та джерел фінансування, жертвуючи при цьому добробутом українців? Думаю, відповідь очевидна: ні.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!