Як не повторити помилки сусідів у зеленій трансформації?

Як не повторити помилки сусідів у зеленій трансформації?

Чому система торгівлі викидами не є досконалим механізмом та як більш ефективно залучати фінансування на декарбонізацію економіки.
Понеділок, 15 березня 2021, 08:09
голова Української Асоціації енергосервісних компаній

Почну із кінця. Міндовкілля озвучило на нещодавньому круглому столі за сприянням Фонду Г.Бьолля оцінку потреб для тотальної екомодернізації країни. Близько 250 млрд євро. 

Пошук нових сталих джерел фінансування могло б бути другорядним питанням, навіть враховуючи зобов’язання перед ЄС. Ми так вміємо. Імітувати діяльність, потім вмовляти про зміщення дедлайнів, потім взагалі прибрати з порядку денного. 

Але тут прийшла звістка про CBAM. Спрощено — карбонове мито, яке всі "брудні" виробництва мають сплатити на кордоні з ЄС, найвірогідніше із 2023 року. Втрата конкурентоздатності для 40% експорту країни вже не жарт.

Наші дії передбачувані. Модна назва в експертних колах "зелена дипломатія". Сутність тривіальна. Із одного боку ми намагаємося занизити кінцеву амбітність наших зелених цілей та відстрочити їх виконання. 

Із іншого — обіцяємо запровадити дієвий, в розумінні ЄС, інструмент — систему торгівлі викидами.

За європейською практикою ця система має створити одразу 2 дієвих стимули. Примус до скорочення викидів двоокису вуглецю та джерело для впровадження заходів із декарбонізації.

Спробуємо зрозуміти, чи приживеться ця складна система довгострокової співпраці держави і бізнесу в Україні із врахуванням інституційної та політичної спроможності.

Національна кліматична гра — "всі програли"

На пострадянському просторі немає жодної успішно працюючої внутрішньої системи торгівлі викидами. Але є країна, що пройшла процес створення такого інструменту глибше за інші — Казахстан. 

Почали створювати у 2009 році, виходячи із зобов’язань за Кіотським протоколом. 2012 рік ознаменувався прийняттям всіх необхідних нормативних актів.  

Вже 9 років система працює в пілотному режимі без суттєвого розвитку. Є уповноважені органи, державний контроль. Підприємства рахують викиди, відбувається аудит, облік, беруть зобов’язання, отримують квоти. 

Деякі збираються торгувати ними, скорочувати викиди. Успішність процесу псує можливість отримати додаткові квоти безкоштовно. Всі чекають на халяву. 

Присутність держави у власності багатьох промислових підприємств створює конфлікт інтересів, тому безкоштовні квоти надаються. Результат, за оцінкою казахських кліматичних експертів, нульовий.

Нібито Україна має суттєві відмінності від східного сусіда. Частка держави в енергетиці та промисловості вже невелика. Є інша особливість — вплив олігархії на державну енергетичну політику та популістичні дії держави відносно тарифної політики.

Пільгова електроенергія для "зелених металургів", закупівля дешевої електроенергії з-за кордону із розбалансуванням внутрішньої системи, дискредитація зеленої енергетики із накопиченням боргів перед інвесторами, штучне обмеження цін на газ та тепло для населення. 

Цей ланцюжок не кращий за системні недоліки Казахстану. Це не просто набір державних помилок, а ознака інституційної неспроможності України на довгострокове кліматичне партнерство. 

Система торгівлі викидами — передбачає партнерство, де усі сторони ведуть прозору та гарантовану політику. Держава має моніторити, верифікувати обсяги викидів, штрафувати за перевищення, адмініструвати торгівлю квотами. Адміністрування відбуватиметься для понад тисячі установок із 9 галузей промисловості та енергетики. 

Чи є успішні кейси держави такого масштабного партнерства? Наприклад, укладених контрактів публічно-приватного партнерства за профільним законом України, що діє вже 10 років — одиниці. Перевірених часом, що довели свою бізнес-результативність та ефект для держави — нуль. 

Спробуємо спрогнозувати. До 2026 піднімаємо податок на викиди СО2, як наполегливо радить Енергетичне співтовариство. 30-40 євро за тонну, тобто у 90-120 разів. 2027 рік — звітуємо про пілотний запуск системи торгівлі викидами. 

Виявляється — обсяги викидів зникли. Раптом скоротилися у 10-20 разів. Звичайно на папері. Таке вже було, 3 роки тому, коли податок на емісію двоокису вуглецю підняли у 25 разів. 

Отже, продавців квот безліч, покупців немає. Енергоефективні заходи ніхто не впроваджує. Розуміючи штучність ситуації, починається боротьба верифікаторів із забруднювачами: перевірки, штрафи, судові позови. Боротьба закінчується корупцією на рівні верифікаторів або судової ланки. 

  1. ЄС, дивлячись не сумний перебіг подій, застосовує батіг. Карбонове мито, що руйнує український експорт. 

Власники підприємств починають рекомендувати владі увімкнути "зелену дипломатію": пообіцяти виправити картину до 2040 року. Нам ніхто не вірить. Виробник, що втримав конкурентоспроможність на європейському ринку навіть із додатковим тягарем CBAM — сплачує "зелене мито" на користь екомодернізації європейських конкурентів. 2050. 

Україна остаточно втратила імідж та можливість скористатися співфінансуванням цільовими програмами Європейської Зеленої Угоди. Вітчизняне виробництво залишилося із основними засобами у 2-3 рази енергоємнішими за сусідів. Конкурентноздатність втрачена безповоротно. Населення — один на один із поганою екологією та безповоротним трендом скорочення робочих місць. Така собі національна кліматична гра "lose-lose".

Інший європейський шлях

Ми намагаємося запровадити систему Cap&Trade ("Обмеження і торгівля"). В деяких країнах діє інший інструмент — Cap&Tax ("Обмеження і податок"). Фонд декарбонізації є складовою такої системи. 

Основна відмінність — держава позбавляється функцій адміністрування торгівлі викидами. Лише збирає податок до цільового Фонду, з якого співфінансуються усі проекти з декарбонізаціі із контролем цільового використання.

Як позбавитися спільного недоліку обох систем — ризиків "зникнення" обсягів викидів двоокису вуглецю, тобто бази оподаткування? Напевно, найбільш логічно перейти на рівень вище. Не заглядати в кожну трубу. 

Оподатковувати на рівні "виникнення вуглеводів" в економіці: видобутку або імпорту паливно-енергетичних ресурсів. Це прозоріше та дешевше з точки зору адміністрування.

Які податки мають "озеленитися"?

Важливий момент: достатність надходжень до Фонду декарбонізації. Навіть за умов поступового приведення податку на СО2 до вимог ЄС, коштів бракуватиме, щоб вирішити всі питання зеленої трансформації до 2050 року. 

Якщо врахувати, що державне співфінансування має обмежуватися 20-30% від вартості проектів з декарбонізації, інші 70-80%: власники підприємств, місцеві бюджети, європейські кредити та гранти. 

За таких умов фонд декарбонізації зобов’язаний закумулювати 50-75 млрд євро за 30 років. За рахунок тільки податку на емісію двоокису вуглецю — не реалістично.

Держава має дотримуватися золотого правила зеленого переходу — за створення безвуглецевої економіки має заплатити вуглецева.

2 додаткових державних надходження, точніше їхня частина, що мають фінансувати процес декарбонізації. Рентна плата за користування надрами для видобування нафти, природного газу та акциз на паливо. 

Теза щодо першого — не можна одночасно стимулювати вуглецеву та безвуглецеву економіки. Прогресивні країни відмовляються від інвестицій у видобуток газу, вугілля, нафти. 

Рента має піти на співфінансування виключно проектів альтернативної енергетики. Власники транспорту через акциз на паливо мають заплатити за масштабний національний проект із здешевлення електромобілів для населення, електробусів для громадського транспорту та підтримку створення інфраструктури швидкої електрозарядки.

Отже Фонд декарбонізації має наповнюватися із різних джерел, що нівелює ризики недофінансування, та мати кроссекторальні інструменти підтримки, бенефіціарами яких будуть: бізнес, громади та населення.

Головне, керманичам країни не довести справжність прогнозу цієї публікації та обрати правильну модель зеленої трансформації. Дуже хочеться дожити до щасливого кінця. А Вам?

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!