Україна 2050: кліматично нейтральна чи вугільно оптимальна?

Україна 2050: кліматично нейтральна чи вугільно оптимальна?

Чому бездіяльність обійдеться Україні дорожче, ніж кліматична нейтральність.
Середа, 10 березня 2021, 08:23
фахівчиня з кліматичної політики та енергоефективності, ГО "Екодія"

На початку березня Кабінет Міністрів України затвердив Національну економічну стратегію на наступне десятиліття. 

У цьому документі уряд вперше офіційно визначив довгострокову кліматичну мету країни: "... економічне зростання з урахуванням Цілей сталого розвитку та необхідності досягнення кліматичної нейтральності до 2060-го року".

Кліматичної нейтральності можна досягти тоді, коли викиди парникових газів в атмосферу в результаті людської діяльності врівноважуються тотожною кількістю цих газів, вилучених з атмосфери різними методами.

Вже більш ніж 100 країн світу, включно зі світовими економічними гігантами — Японією, Європейським Союзом та Південною Кореєю, заявили про намір досягти кліматичної нейтральності вже до 2050 року. 

Очікується, що до цього списку незабаром приєднається і найбільша економіка світу — Сполучені Штати Америки, які нещодавно відновили свій підпис під Паризькою кліматичною угодою.

Китай також поставив таку мету, але на дещо віддаленіший 2060 рік. Таке його рішення стало сюрпризом для багатьох і воно може бути важливим стимулом для інших країн та бізнесу врешті поставитися всерйоз до проблеми зміни клімату. Саме до Китаю з точки зору довгострокової кліматичної мети тепер приєдналася і Україна.

Ще донедавна український уряд обговорював іншу дату — аж 2070 рік. А відмовитися від вугілля в галузі енергетики пропонувалося до середини століття, або й пізніше

Офіційні обґрунтування таким планам вже десятиліттями однакові: економіка України недостатньо розвинута, нам потрібен час і гроші, щоб взятися за кліматичні амбіції. 

Загалом, можна констатувати, що зниження викидів завжди сприймалося скоріше як тягар, аніж як можливості. 

Тим часом громадські організації Української кліматичної мережі закликали уряд прийняти довгостроковий план з амбітними цілями по впровадженню сучасних чистих технологій та затвердження цілі вуглецевої нейтральності економіки до 2050 року, не пізніше.

Якщо спробувати уявити себе у 2060 чи 2070-му, то скоріш за все, спаде на думку одне: мабуть, мене вже не буде на світі. 

Так само, як і тих, хто просуває такі рішення на державному рівні. Тому можна відверто сказати, що таке планування перекладає проблеми на наступні покоління.

Але навіщо взагалі потрібно прямувати до кліматичної нейтральності якомога скоріше, хто все ж таки за це заплатить і чи виграють від цього українці? Давайте розбиратися.

Що таке кліматична нейтральність і навіщо вона потрібна?

Вуглецева нейтральність — це виклик для усього світу, за вирішення якого готові взятися багато країн та компаній. Головною причиною є глобальна кліматична криза, яка сьогодні стоїть на порядку денному поруч із кризою пандемії коронавірусу. 

Незважаючи на сповільнення світової економіки у 2020-му році та певне скорочення викидів парникових газів, їхня концентрація в атмосфері досягла нового історичного максимуму. 

2020-й зрівнявся з 2016-м за температурними показниками та став найтеплішим роком за всю історію спостережень. 

Екстремальні погодні явища, посухи чи масштабні лісові пожежі зачепили майже кожну країну світу. Через посухи та несприятливі погодні явища, Україна втратила катастрофічні об’єми врожаю, сезонна водна криза знову загострилася.

Саме для того, щоб уникнути ще гіршого розгортання таких подій та подальшого підняття глобальної температури, і йде мова про якомога швидше скороченню викидів парникових газів та декарбонізацію світової економіки.

Варто відразу зазначити, що кліматична нейтральність не означає знизити усі викиди парникових газів до абсолютного нуля. У деяких секторах економіки, таких як промисловість, навіть застосування найсучасніших технологій не дасть змогу настільки зменшити викиди.

Мова йде про "нетто-нуль викидів", тобто будь-які викиди парникових газів в атмосферу в результаті людської діяльності мають врівноважуватися тотожною кількістю цих газів, вилучених з атмосфери. 

Розглянемо простий приклад. Вуглецевий слід від подорожі літаком "Київ — Стамбул — Київ" складає приблизно 200 кг СО2-еквіваленту на одного пасажира економ-класу. 

Таку кількість вуглецю можуть поглинути 10 дорослих дерев за один рік. Тож сумарно переліт плюс поглинутий деревами вуглекислий газ дає "нетто-нуль". 

Але це зовсім не означає, що питання надлишкових викидів можна вирішити посадкою нових дерев. Доступні для нових лісів землі є обмеженими. Інші ж технології по вловлюванню та зберіганню вуглецю знаходяться на ранніх стадіях розробки і їхній потенціал також обмежений. 

Тому міжнародні експерти радять першочергово фокусуватися на максимальному зниженні викидів, а не їхній компенсації. Зокрема, через перехід на відновлювані джерела енергії та екологічні види транспорту.

Але хіба це дорого для України?

Для того, щоб відповісти на це запитання, варто спочатку розібратися, а скільки ж ми сплачуємо зараз за ту вуглецеву економіку, яку маємо:

  • Якими є економічні наслідки забруднення водойм та підземних вод від діяльності підприємств, що видобувають чи спалюють викопне паливо?
  • Які маємо витрати на лікування громадян, чиї захворювання пов’язані з забрудненням повітря та викидами від згоряння викопних палив?
  • Скільки ми сплачуємо за імпорт викопних палив: нафти, газу та вугілля у різних формах (прямий імпорт сировини та непрямий імпорт, наприклад у вигляді спожитої електроенергії)?
  • Які втрати для сільського господарства, інфраструктури та інших галузей економіки від щорічних екстремальних погодних явищ?
  • Які економічні наслідки від забруднення, пов’язаного з неналежною системою поводження з побутовими відходами?
  • Скільки енергії та коштів в(и)трачається через низьку енергоефективність обладнання, мереж та будівель?

Це далеко не повний перелік запитань, на які потрібно дати відповідь. На превеликий жаль, досліджень чи аналітичних документів, які би намагалися прорахувати зазначені цифри — обмаль. А лише склавши повну картину, ми зможемо зрозуміти повну вартість "до" та "після". 

Таку картину поки що не намагався побудувати жоден уряд за усі роки незалежності країни. 

Причин на те може бути кілька, серед них: страх непопулярності рішень та будь-яких великих змін; потужний вплив вугільно-газового лобі та промислових груп, які зацікавлені у збереженні поточної ситуації. 

Видобування вугілля субсидується з державного бюджету мільярдами гривень щороку, а спроби реформування галузі не призвели до позитивних зрушень. 

Можна загалом констатувати, що міжнародно відомий принцип "забруднювач платить", навіть після майже 30 років незалежності, все ще погано прижився на території України. 

Разом з тим, кожен другий українець вважає, що захисту навколишнього середовища і економічному зростанню треба надавати однакового значення. А більшість (86%) громадян погоджуються, що влада робить недостатньо для вирішення екологічних проблем. 

Українці все більше переймаються питанням охорони довкілля, а отже, і запит на вирішення проблем постійно зростає. Це не дивно, адже екологічні проблеми лише поглиблюються, а з ними й щорічні витрати на збереження статусу-кво.

Вигоди від декарбонізації

Декарбонізація економіки дає змогу відповісти не лише на виклик кліматичних змін, але й вирішити багато інших екологічних та соціальних проблем, забезпечити здорове економічне відновлення після пандемії. 

Винирнути з прірви марнотратства ресурсів та енергії — саме це має стати головною вигодою протягом наступного десятиліття, якщо Україна все ж таки прийме рішення стати на шлях кліматичної нейтральності до 2050 року.

Україна має одну з найбільш енергоємних економік в Європі та світі. Близько половини виробленої та імпортованої енергії втрачається при її перетворенні та транспортуванні до кінцевого споживача, що на 12% вище, ніж в країнах ЄС. 

Найбільшими споживачами енергії в Україні є побутовий сектор та промисловість, які мають колосальний потенціал до впровадження енергозберігаючих заходів та технологій.

Зокрема, надмірне споживання енергії на опалення житлових та громадських будинків має постійні негативні наслідки. 

Але за рахунок впровадження енергоефективних заходів у секторах виробництва, транспортування та споживання тепла будівлями, можна втричі скоротити імпорт природного газу (на 11 млрд м3): споживати менше та ефективніше, платити менше, і врешті знизити викиди парникових газів.

Окрім того, потенціал зайнятості на виконанні робіт із термомодернізації будівель в Україні оцінюється у сотні тисяч робочих місць. Це здебільшого локальні робочі місця, які сприяють розвитку місцевої економіки по всій країні. 

Декарбонізація секторів енергетики, транспорту та промисловості є наступними важливими кроками. Саме вони відповідають за найбільшу частку викидів парникових газів і є найбільшими джерелами забруднення повітря. 

Але й тут важливим аспектом є енергоефективність. Це головна передумова можливості переходу України на чисті джерела енергії в усіх секторах економіки.

Саме сьогодні Україна має унікальний шанс стати на шлях сталого розвитку на благо власного суспільства, а не окремих фінансово-промислових груп. Для цього необхідно чесно відповісти на запитання: скільки реально коштує громадянам така "вугільно-оптимальна" економіка? 

Зрозумівши це, ми зможемо розпочати важливий і давно необхідний діалог про справедливий перехід до чистішого довкілля, яким мали би змогу насолодитися і сучасні покоління.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!