Чи заплатить держава за нерозкриті рейдерські справи?

Чи заплатить держава за нерозкриті рейдерські справи?

Хто повинен відповідати за бездіяльність слідства у рейдерських справах і чи можна претендувати на відшкодування від держави.
П'ятниця, 26 червня 2020, 13:31
партнер юридичної фірми "Салком"

На початку червня цього року був створений новий колегіальний орган Верховної Ради — Тимчасова спеціальна комісія з питань захисту прав інвесторів. 

До складу Комісії увійшли 13 народних депутатів. Строк роботи Комісії – один рік. Комісія працюватиме над покращенням інвестиційного клімату в Україні і реагуватиме на найгостріші виклики у цій сфері. 

Минулого тижня відбулося перше засідання Комісії, яке було присвячене подоланню рейдерства.

Коротко про рейдерство

Хвиля рейдерських атак, яка накрила Україну у 2014-2018 роках, завдала нищівного удару бізнесу та репутації нашої країни в очах закордонних інвесторів.

У лютому цього року Міністр юстиції України відзвітував про подолання системного рейдерства в Україні. І дійсно, нині "чорні" рейдерські схеми практично не зустрічаються, а з "сірими" та "сіро-білими" схемами можна боротися при належній юридичній та діловій обачності.

Як же тепер бути власникам активів, які потрапили під удар рейдерського молота до 2019 року.

Відповідь на те, чи повинна держава відшкодовувати збитки за нерозкриті злочини  є у тексті Постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі №916/1423/17.

Згідно з цим судовим рішенням, шкода відшкодовується особою, яка її завдала, а тому, за відсутності прямого зв’язку між шкодою і бездіяльністю слідчого органу, відповідальність держави не наступає. 

Іншими словами, держава не буде відповідати за всі нерозкриті кримінальні справи, а якщо потерпілий хоче стягнути збитки, то таку вимогу варто пред’являти до осіб, які вчинили злочин, а не до держави, яка цей злочин не розкрила.

Але поговорімо не про всі справи, а лише про деякі. Судячи з усього, це судове рішення може застосовуватися не до всіх справ і у деяких з них є надія стягнути збитки з держави. 

Кримінальні справи по рейдерству, як правило, відкривалися по ст.191 КК (шахрайство), яка насправді має дуже віддалений стосунок до "чорних" рейдерських схем. 

Що вже казати, якщо в законодавстві у нас досі відсутнє визначення поняття "рейдерства".

В результаті ці справи не розслідувалися роками або проводилися формальні слідчі дії (надсилалися якісь запити, готувалися відписки тощо). Цим кримінальним справам були притаманні такі ознаки:

  • Слідчий не проводить допитів ключових фігурантів справи, хоча вони відомі.
  • Слідчий не приходить на судові засідання, де розглядається клопотання рейдерів про зняття арешту з майна.
  • Слідчий не вживає заходів реагування на клопотання потерпілого.
  • Кримінальні справи закриваються після спливу декількох років з причини відсутності слідчих дій.

Як всі боролися з рейдерством

Не дивно, що з таким станом розслідування рейдерських злочинів власники бізнесу вдавались до інших способів захисту: адміністративного та судового.

Адміністративний спосіб передбачає оскарження незаконних реєстраційних дій в Офісі протидії рейдерству (колишня так звана Антирейдерська комісія). 

Проте алгоритм роботи цього органу був побудований так, що його ефективність з легкістю зводилася до нуля шляхом подачі рейдерами фіктивних позовів проти самих себе і це автоматично унеможливлювало подальший розгляд справи.

Найбільш ефективним виявився судовий спосіб. Варто визнати, що більшість судів власники вигравали. Судді встановлювали, що рейдерські реєстраційні дії були незаконними, скасовували їх та повертали майно законному власникові.

Єдина негативна особливість судового захисту – тривалість розгляду справи. Часто від подачі позову до набуття рішенням законної сили могло пройти 2 роки та більше.

Як отримати компенсацію за викрадене майно

Поки йдуть судові баталії майном користуються рейдери, а законний власник несе катастрофічні збитки не тільки за простій майна, а й витрачаючи час і кошти на юридичний захист. 

Часто в процесі довготривалого судового захисту майно взагалі втрачає свою цінність.

У зв’язку з цим у власника, який виграв всі судові справи та повернув собі майно, виникає закономірне запитання, з кого конкретно можна стягнути збитки за період, коли він не міг користуватися майном.

Судді Великої Палати Верховного суду вказали, що такі збитки слід стягувати з особи, яка їх завдала, тобто з рейдерів. 

Однак у багатьох випадках власник майна не може самостійно встановити, хто конкретно виконав рейдерську атаку.

Річ у тім, що для організації рейдерської атаки використовуються новостворені підприємства, зареєстровані на підставних осіб, часто іноземців, чиї паспорти були з необережності "злиті" у мережу. 

Іноді використовуються взагалі дані вигаданих персонажів. Іншими словами, продумана рейдерська схема організована на кшталт замкнутого кільця, коли неможливо встановити кінцевого вигодонабувача всього цього дійства. 

Звичайно у власника, як правило, є підозри, хто саме замовив атаку на його бізнес, однак на одній лише підозрі побудувати правову позицію по відшкодуванню збитків неможливо.

З вищезгаданої Постанови Великої Палати Верховного Суду виходить, що збитки треба стягнути з якогось "Містера Сміта", який не має ні адреси, ні телефону і, скоріше за все, є взагалі вигаданим персонажем.

Ми, адвокати, в багатьох випадках самі розслідуємо такі справи, встановлюємо зв’язки, осіб, факти. Усе це ми ретельно документуємо та передаємо слідству. 

У відповідь ми очікуємо офіційних слідчих дій та встановлення конкретних (а не вигаданих) осіб, які стоять за рейдерською атакою. 

Але натомість отримуємо тотальну багаторічну бездіяльність слідства. Результат — власник не має офіційної інформації до кого пред’явити матеріальні вимоги про компенсацію збитків внаслідок рейдерської атаки.

Якщо слідство не змогло впродовж років встановити конкретну особу, яка винна у рейдерській атаці та до якої власник може пред’явити майнові вимоги, то виходить, що такий власник фактично позбавлений правової можливості стягнути компенсацію взагалі з будь-кого.

Отже маємо ситуацію, коли шкода не відшкодована (і не може бути відшкодована) рейдерами з об’єктивних причин, оскільки винні особи не встановлені слідством.

Якщо держава не виконала свою функцію і не встановила через слідчі органи, хто конкретно здійснив рейдерську атаку і до кого власник може пред’явити вимогу про компенсацію збитків, то власник повинен мати справедливу можливість покласти тягар майнової відповідальності за злочини на державу. 

Для цього потрібна ретельна підготовка та грамотно обраний спосіб захисту.

Як не дивно, підказки як це зробити містяться у згаданій вище Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі №916/1423/17, зокрема:

  • Оскаржувати бездіяльність слідства якомога частіше, але розумно і по суті.
  • Оскаржувати слідчі дії, які є беззмістовними.
  • Довести зв'язок між неможливістю встановлення винного та бездіяльністю слідства.
  • Правильно оцінити суму завданих збитків.

Думаю, при грамотній підготовці така справа в окремих випадках має непогані шанси бути виграною. Але чи вигідно це бізнесу і державі? Думаю ні. 

Набагато вигідніше ефективно довести слідство до логічного завершення та стягувати збитки з рейдерів, а не з держави. 

Тому покладаємо великі надії на координаційну роботу Тимчасової спеціальної комісії з питань захисту прав інвесторів на інституційному рівні.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!