Політик — це не лише учасник інтелектуальної гри, це особиста відповідальність за суспільно-економічне становище країни.

Перемога над опонентом — це лише початок.

Щоб не втратити крихкий баланс та не допустити розвитку негативних економічних наслідків, політикам доведеться домовлятися.

Макроекономічні наслідки за відсутності згоди

Без досягнення згоди між політичними силами одного табору однодумців ми побачимо продовження жорсткої монетарної політики Нацбанку, який через трансмісійні механізми буде намагатися втримати курс та інфляцію, поклавши в жертву сукупний попит протягом усього 2019 року.

Святий грааль НБУ — таргетування інфляції — буде одним з основних інструментів впливу на монетарну стабільність. Хоча давно треба зробити акцент на активізацію кредитування реального сектору економіки та сукупного попиту для зростання ВВП. Проте це не на часі, не дозволяє виборча невизначеність.

Ми ризикуємо побачити заморожування співпраці з МВФ. В умовах відсутності інвестиційного буму до добра це не приведе. Ми маємо недостатньо високий рівень золотовалютних резервів та суттєві поточні зобов'язання за державними та приватними боргами. Без співпраці з іноземними фінансовими партнерами це спричинить девальвацію вище поточного бюджетного рівня 29,4 грн за дол.

Притаманне Україні демонстративне політичне прокрустове ложе з опонентами та їх командами призведе до буксування реформ та втрати часу. У таких умовах нерезиденти вийдуть з портфеля ОВДП ще до кінця року, а це призведе до короткострокової швидкої девальвації, прискореної інфляції та стагнації економіки.

Теорія ігор та виборчі баталії

Якщо ми спостерігаємо ультиматум в процесі переговорів про дебати між кандидатами в президенти, то відштовхнемося в аналізі від теорії ігор, що досліджує такі процеси. Саме теорія ігор вивчає конфлікти між кільками чи багатьма учасниками, коли виграш одного призводить до програшу інших.

Одначе виборець не є раціональним у своїх переконаннях, він не завжди прагматично оцінює факти, оскільки на перемогу впливають суспільні, культурні фактори та вікові зміни. У даному випадку виборець не максимізує свою користь як егоїст, а вимагає справедливості через певний прояв протесту.

Його не цікавлять раціональні факти про поточне соціальне та економічне становище, наприклад, золотовалютні резерви, що виросли з грудня 2014 року до лютого 2019 року майже утричі, реальна зарплата, яка з 2015 року до 2019 року підвищилася на 45,6%,або інфляція, яка сповільнилася до менш ніж 10%.

Виборець також ігнорує стабільність курсу гривні, скорочення держборгу до ВВП, зростання обороноздатності, децентралізацію, успіхи в реформах, томос.

Відповідно до теорії ігор, варіант переговорів з позиції диктатора не принесе більше вигоди. Навпаки, такий тип переговорів інколи може нашкодити самому диктатору.

Теорія ігор через дилему ув'язнених чітко моделює стратегію поведінки двох гравців, у якій недосвідчений гравець веде щодо опонента дві протилежні гри: занадто ліберальну чи занадто агресивну. В обох випадках його обіграє більш досвідчений гравець, який уміє моделювати та прогнозувати наслідки двох типів гри.

Це стосується не лише формату дебатів, а усіх типів переговорів, з якими може стикнутися можливий переможець виборів Володимир Зеленський.

Проблемою переговорів через ультиматум чи диктат є те, що вони не завжди працюють для досягнення подальшої рівноваги. Разом з тим, сама форма дебатів, аналізи, вайни — це PR-фікція політичної кампанії для побудови шоу.

Що далі

В Україні давно сформована неповага до перших осіб держави після обрання чи призначення, і часто заслужено. Категоріями теорії ігор це можна сформулювати як український політичний цугцванг. Через півроку переможцю втримати нинішній рівень прихильників буде складно, а отже, й сформувати більшість в парламенті.

До парламентських виборів у такій матриці координат впливати на управління країною без неформальних та публічних угод з 226 депутатами буде украй важко. У цьому і є делікатне питання, яке усіх турбує при виграші Зеленського: з ким він буде домовлятися та хто буде його тіньовими переговірниками.

У вузьких колах вони вже мають бути відомі і їх прізвища можуть багато чого розповісти про прихильність до політичних та бізнес-бенефіціарів.Від відповідей на ці запитання залежить вектор розвитку України та економічний стан країни.

Як відомо, усі суттєві реформи в Україні за останні п'ять років і не тільки — eHealth, "Прозоро", НАБУ, програми МВФ, реформа судочинства — відбулися завдяки підтримці Вашингтона, тому з ним доведеться домовлятися в першу чергу.

Щодо болючої теми взаємовідносин з Росією краще поставити три крапки. На це питання повинен дати відповідь новий президент.

Політиків та економічних аналітиків цікавлять не лозунги, а конкретні питання.

Якою буде можлива "нова економічна політика"? Які її макроекономічні цілі? Якою буде політика НБУ? Чи є ризики повторення кейсу реприватизації "Криворіжсталі"та "Центренерго"? Чи відбудеться остаточна легітимізація власності?

Чи продовжиться співпраця з МВФ? Чи буде досягнута фіскальна справедливість? Чи відбудеться земельна реформа? Як залучатимуться іноземні приватні інвестиції?

Зеленський, якщо він переможе, без більшості в парламенті може втратити шість-дев'ять місяців своєї каденції. Розраховувати на вітчизняну практику співпраці з політичними перебіжчиками — це короткострокова вигода. На кону стоїть набагато більше — державність, адже країна перебуває у стані війни.

Для збереження досягнутих успіхів політичний та економічний популізм треба замінити конструктивом. Заради добробуту нації слід сідати за стіл переговорів уже 22 квітня. Зустріч із зниженням емоційного забарвлення спілкування може відбутися лише у двох форматах: "передавання влади" або "робота над помилками".

Співпрацювати й домовлятися через довіру завжди складно, але на те вона й політика. Панове кандидати, заради збереження державності та макроекономічної стабільності вам доведеться домовлятися. Чим раніше — тим краще.