Реформаторський рух. Час просвітлення молодих урядовців і політиків ще попереду

Реформаторський рух. Час просвітлення молодих урядовців і політиків ще попереду

Молоді політики та урядовці оприлюднили маніфест реформ. Проте його економічні пункти потребують суттєвого вдосконалення.
Понеділок, 28 березня 2016, 13:44
Олександр Вальчишен, керівник аналітичного підрозділу групи ICU

Молоде покоління політиків та урядовців, що втілюють реформи, продовжує самостверджуватись.

Днями вони надали для широкого суспільного обговорення ініціативу, що стисло викладена у маніфесті про бачення змін в країні у наступні кілька років.

Цей крок слід вітати. Він свідчить, що запал цих людей не згасає після майже двох років діяльності у владі в ролі інсайдерів від суспільства.

На їх боці суспільна симпатія та підтримка.

Проте в економічних пунктах маніфесту є певні нюанси, які наштовхують на думку про невідворотність його удосконалення у майбутньому.

Ці нюанси походять від макроекономічної механіки.

Візьмімо пункт 3 "Мінімізація ролі держави", де заявленою метою є досягнення "ролі держави" не більше 40% від ВПП за "консолідованим державним бюджетом", а після 2019 року ця мета перенацілюється на 35%.

Формулювання цього пункту розмите. Не вказано, який саме показник мається на увазі - доходи бюджету держави чи витрати.

Якщо дотримуватися міжнародної практики, то, очевидно, маються на увазі витрати державного управління, тобто консолідований бюджет, пенсійний фонд, інші соціальні фонди. У 2015 році цей показник трохи перевищував 45%.

Отже, прибрати 5% до 2019 року, а після того - ще 5% за наступні п'ять років начебто нескладно. Проте це не так! Щонайменше - з трьох причин.

Сформований в українському реформаторському русі консенсус, що економічні кризи в країні виникають через велику роль держави або, за словами консенсусу, через "високий рівень розподілення ВВП через бюджет", помилковий.

Цей показник є наслідком кризи, а не її причиною. Викорінення корупції не обов'язково означає зменшення витрат держави. Збережені кошти варто витратити розумно, особливо, коли економіка у стані рецесії. Такі державні витрати слід розглядати як доходи інших суб'єктів економіки.

Свіжий досвід деяких країн ЄС свідчить, що економія державних витрат призводить до невтішних наслідків. Наприклад, у Бельгії урізали витрати на служби безпеки. Можливо, це не остання причина, чому дані служби в останні кілька років послабили пильність щодо терористичної загрози.

В економіці є певні процеси, які природно відбуваються поза державою. Крім державного сектора економіку розділяють на внутрішній недержавний сектор і зовнішній сектор. Вони доповнюють один одного - їх нетто-витрати є в балансі.

Проведення економічної політики без порівняння фактів, прогнозів та ризиків щодо взаємозв'язку між цими трьома секторами економіки є короткозорим підходом. Якщо ж до цього прикладають політику з мінімізації державного сектора та ще шляхом зменшення витрат державного бюджету, тоді така політика шкодить.

З огляду на поточну ситуацію в економіці країни маємо незаперечні підтвердження того, що зовнішній сектор і внутрішній недержавний сектор у рецесії. Експорт у 2015 році впав на 29% у постійних цінах порівняно з 2013 роком, інвестиції в основний капітал скоротилися на 31% за той же проміжок часу.

Задля виходу з тривалої кризи економічна політика мусить бути більш креативною, ніж суто сфокусованою на зменшення державних витрат. Досягнення мети - 40% від ВВП - можливе протягом 2016-2019 років за таких двох протилежних сценаріїв.

Перший, комфортний сценарій, - це коли бюджетна політика принаймні не погіршує стан "маленького" українця. Тобто соціальні, поточні та капітальні витрати відновлюватимуться у реальному вимірі, скажімо, на 3-5% щороку.

Це буде скромним відновленням, яке означає, що державні витрати в постійних цінах у 2019 році на 17-22% відстають від рівня 2013 року. Для цього потрібен середньорічний реальний приріст ВВП у 2016-2019 роках хоча би на рівні 3-4%.

Такий сценарій є оптимістичним щодо темпів зростання реального ВВП порівняно з очікуваннями, що превалюють серед економістів з міжнародних банків. Тому слід звернутися до більш реалістичних прогнозів щодо економічного зростання.

Поточний прогноз від МВФ - застарілий: середній приріст ВВП у 2016-2019 роках становить 3,5%. Є висока ймовірність, що за місяць він буде переглянутий донизу. Тому слід брати консенсус-погляд від Bloomberg та FocusEconomics, де цей показник поки що тримається на рівні 2,4-2,6%.

Найбільш імовірним стає другий сценарій, за яким досягнення мети із скорочення рівня витрат навіть у віддаленому 2019 році можливе завдяки стриманій фіскальній політиці протягом 2016-2019 років. Це значитиме стагнацію так званої соціальної частини бюджету.

Отже, цей сценарій буде для суспільства продовженням того стресу, який відбувся у 2014-2015 роках. Він є небажаним у демократичній політичній системі.

Слід також звернути увагу на пункт 4 маніфесту - "Ефективне державне управління". Серед заявлених цілей - скорочення кількості державних службовців на 50%. Якщо ці люди корупціонери, тоді питань нема. Однак деякі держустанови вже скоротилися майже наполовину, тож такий захід занадто масштабний.

На рівні мікроекономіки досягнення більшої ефективності через мінімізацію витрат є логічною справою.

Наразі це те, чим займається переважна більшість суб'єктів економіки: НБУ скоротив штат на 4 600 осіб або 39%, Мінекономіки - на 800 осіб або 53%, приватне підприємство "Укравто" - на 1 104 осіб або 51%, а приватна компанія "Метінвест" скоротила платню адміністративному персоналу.

Таких прикладів набагато більше. Якщо їх скласти, то виглядає невтішна картина: економіка стикається з тотальними урізанням витрат.

Якщо зважити, що на макрорівні витрати одних є доходами інших, то єдиний висновок такий: внаслідок такої політики економіка буде у затяжній рецесії. Її відновлення до рівня 2013 року буде десь там, після 2020 року.

Державне управління повинне націлюватися на максимізацію рівня зайнятості, досягнення низької та стабільної інфляції, що вже є офіційною метою НБУ.

Також потребує уваги питання, як економіка працює з грошима. Воно опосередковано згадується ще й у пункті 7, але лише в сенсі вільного руху капіталів. Це питання складніше і вимагатиме окремого пояснення.

Виходить, ми маємо маніфест з формулюваннями, що віддзеркалюють неідеальний ідеологічний хребет стосовно реформ, який потребує удосконалення.

Суспільство має право чекати від реформаторського руху, що його бажання тиснути на усталену систему не підмінить його здатність до інтелектуального прогресу. Це вимагатиме критичного ставлення до речей, що навіть зараз здаються незаперечними.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!