Вітер з Онтаріо

Вітер з Онтаріо

В Україні прийняли половинчасте рішення: замість того, щоб доправити гроші всіх інвесторів на розвиток підприємств і створення робочих місць, "місцеву складову" у "зеленому тарифі" використали як засіб обмеження для "чужих".
Вівторок, 5 лютого 2013, 11:12
Данило Нестеров, ЕП

Ми не раз зверталися до теми альтернативної енергетики, і щоразу з'являються нові для цього підстави.

Як відомо, в останні місяці 2012 року в Україні розвернулася інтенсивна дискусія щодо доцільності введення законодавчо закріплених вимог до так званої "місцевої складової".

Простіше кажучи, якщо ви вирішили побудувати вітрову чи сонячну електростанцію, то при проектуванні і будівництві маєте використовувати обладнання, вироблене в Україні.

Якщо цього не станеться, ви не зможете претендувати на отримання вигідного "зеленого тарифу". Іншими словами - просто закопаєте гроші в землю.

Умовно компанії, що займаються проектами в сфері відновлювальної енергетики, можна поділити на два табори.

Перші - звільнені від дотримання цих вимог. Вони вітають введення таких законодавчих норм. За щасливим збігом обставин, більшість з них так чи інакше пов'язані з крупними українськими олігархами і розвивають масштабні проекти.

Другі - незадоволені, менші компанії, в які інвестують іноземні інвестори. Вони у програшному становищі, бо не встигли вскочити у вікно можливостей, зачинене одним з депутатів Партії регіонів для Ахметова та Клюєва.

Заради справедливості слід зазначити, що один з таких інвесторів якось зізнався: вони не розуміли, що в Україні їм буде працювати набагато складніше.

Так от: наприкінці 2012 року обговорювалася можливість досягнення певного компромісу між двома таборами. Наприклад, відтермінування окремих вимог. Але тоді компроміс виявився недосяжним. Зараз же у другого табору є принаймні привід для другої спроби. Причому допомога прийшла з-за кордону.

Світова організація торгівлі постановила, що вимога канадської провінції Онтаріо щодо надання "зеленого тарифу" для вітрових проектів, яка передбачає обов'язкову 50-відсоткову частку місцевих матеріалів, робіт і послуг, є незаконною. Іншими словами, канадським володарям сонця та вітру доведеться відступити.

Японія та ЄС вирішили оскаржити дії провінції, оскільки втрачали там ринки збуту. Перелік країн, які наступні у списку за Онтаріо, був чітко визначений у заяві Європейської асоціації вітрової енергетики (EWEA): Бразилія, ПАР, Туреччина, Україна та Хорватія. Отже, діалог щодо "місцевої складової" може поновитися.

Будівництво прибережної вітрової електростанції у Німеччині. Фото wikipedia.org

Що ж відбувається насправді? Насправді на ринку виробників обладнання для вітрових та сонячних електростанції забагато гравців. Особливо з огляду на Китай.

Після буму цієї індустрії в 1990-х вона переживає не найкращі часи. Заводи закриваються, люди йдуть на вулицю. Особливо кепсько європейцям, які не можуть конкурувати з дешевшою продукцією китайських виробників.

Тому коли в більш-менш цивілізованій країні на кшталт Канади якась з провінцій вважає себе особливо розумною, починаються такі процеси.

Що це значить для України? Наші виробники отримають кращі вимоги щодо "місцевої складової". Більше замовлень, роботи і грошей. Наче все гаразд.

Перша проблема в тому, що існують сумніви щодо можливостей виробників задовольнити всі потреби в обладнанні. Друга - найбільші проекти можуть ввозити обладнання з Європи та Китаю, користуючись пільгами.

Тому заклики "Нащо годувати китайців!" трохи недоречні. Той самий Клюєв з великим задоволенням буде їх годувати. Він довго листуватиметься з Мінекономрозвитку, щоб завезти з Китаю навіть кабелі.

В Україні прийняли половинчасте рішення: замість того, щоб доправити гроші всіх інвесторів на розвиток підприємств і створення робочих місць, "місцеву складову" використали як засіб обмеження для "чужих" гравців.

Однак рішення СОТ про незаконність вимог щодо "місцевої складової" навряд чи допоможе інвесторам, що запізнилися. Адже якщо насправді існує настанова обмежити доступ до цього ринку бажаючим качати гроші через "зелений тариф", то знайдеться багато інструментів, щоб звести навколо ринку великий паркан.

Припустимо, на вимогу СОТ із закону "Про електроенергетику" вилучені норми про "місцеву складову". Але на замовлення Ахметова можна швидко дописати Енергетичну стратегію і сказати, що 1-1,5% відновлюваних джерел достатньо. Можна вибірково скасувати пільги на ввезення обладнання для станцій.

Можна взагалі нічого такого не робити, бо "Укренерго" може просто перестати видавати дозволи на підключення до мережі. Можете генерувати собі енергію вдосталь. Тому навіть якщо Україна дослухається до рекомендацій СОТ, це може і не спричинити реальних змін у галузі. 

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!