За останні тижні в різних кінця світу, включно з Україною, сталося кілька різнопланових, проте пов’язаних між собою одними й тими ж глобальними тенденціями, подій.

Перша з них - страйк проти супермаркетів в Індії.

"Працівники багатьох маленьких крамниць побоюються за своє майбутнє. Торговець Діпак Сеті з Делі каже, що якщо іноземним супермаркетам дозволять працювати в Індії, власники магазинів втратять свій бізнес.

"Багатонаціональні компанії знищать економічну і соціальну структуру країни і несприятливо вплинуть на торговців, перевізників, фермерів та інші сфери роздрібної торгівлі", - сказав представник страйкарів Правін Кханделвал".

Друга - страйк робітників платинових копалень у ПАР.

"В Південній Африці британська компанія Anglo American ltd звільнила 12 тисяч шахтарів на своїх дочірніх підприємствах з виробітку платини. Роботодавці вдалися до такого кроку через те, що страйкарі начебто не з‘явилися на спеціальну зустріч дисциплінарного комітету.

Нині в ПАР страйкують 80 тисяч гірників - близько 20% робітників галузі".

Третя - запуск в Україні першого збудованого за роки незалежності металургійного комбінату.

"Президент Віктор Янукович відкрив у Дніпропетровську надсучасний та найбільший у Східній Європі електросталеплавильний комплекс "Інтерпайп сталь". Це перший за останні 40 років збудований на території України металургійний завод.

Загальна вартість проекту - понад 700 млн дол. Реалізація проекту дозволить створити понад 600 робочих місць із середньою зарплатою одного працівника заводу близько 5,5 тис грн на місяць. Завдяки сучасному обладнанню, яким оснащений завод, у чотири рази буде збільшено продуктивність праці".

Нарешті, четверта подія, про яку вже, здається, стали забувати, - парламентські вибори у Грузії. Чому команда президента настільки явно їх програла?

Звичайно, можна говорити і про вплив Росії чи кримінальних авторитетів, про підступи звільнених Саакашвілі чиновників, про тугу людей за радянським життям.

Однак ці ж люди раніше впевнено голосували за нього. Напевно, якби все було добре, ніякі зовнішні впливи не змогли б похитнути їх відданості, забезпечивши грузинській опозиції виграш з таким переконливим результатом.

На думку авторки статті "Не плачте за Саакашвілі!" одна з можливих причин - ігнорування президентом інтересів сільських жителів країни. Може й так.

Фото УП

Але не в тому біда. Ніби це так важко - реформувати село. Річ в іншому. Хто пам'ятає, скільки людей працювало в радянських колгоспах в Україні? По кілька тисяч або більше. А зараз?

Села зруйновані, ферми розвалені, молодь масово виїжджає у міста та за кордон. А на колгоспних землях замість тисяч колгоспників тепер орудують всього по два-три фермери, що примудряються ще й платити за оренду паїв.

При цьому Україна долає колишні рекорди зі збору врожаю. Що говорити про великі агрохолдинги, які завдяки новим технологіям зможуть вивільнити ще більшу кількість людей?

Так, зараз майже нема тваринницьких ферм, на яких колись була зайнята добра частина цих колгоспників. Але й тваринництво тепер уже не вимагає такої великої кількості працівників.

Сучасне виробництво не потребує стількох працюючих навіть на селі. Те саме стосується і південноафриканських копалень. Поки робітники отримували мінімальну зарплату, доти було вигідно їх тримати.

Коли ж вони почали вимагати більшого, вигідніше стало звільняти їх тисячами, просто автоматизувавши видобуток. Не потребує такої кількості працюючих і робота на металургійних комбінатах, і в роздрібній торгівлі.

Нові технології збільшили ефективність праці і ефективність економіки, а заодно - прибутки великих корпорацій. Але разом з тим вони породили нову проблему - звільнення великої кількості робітників і селян.

В перспективі це створює проблеми і для самої економіки, бо, втрачаючи роботу, ці люди позбуваються джерел надходження грошей. Відтак вони втрачають здатність споживати продукцію цієї більш ефективної, але тепер вже менш їм потрібної економіки.

Отож, не слід винити в недовершеності грузинських реформ одного тільки президента - це загальносвітова тенденція. Не в тому річ, що він обділив своєю увагою село, а в тому, що проведення подібних реформ вимагало від нього ще гіршого збіднення і без того бідних людей.

Сільське господарство і в розвиненіших країнах переважно дотаційне, і не стільки через його збитковість. Його завдання - зберігати високу зайнятість населення.

Фото УП

Можна було б, звичайно, налагодити нове високоефективне виробництво баранини і вина і в Грузії, але яку роботу дати тим людям, які завдяки своєму кустарному виробництву зараз мають хоч якийсь дохід?

Звичайно, технологічно відставши від світу, українці ще довго можуть тішитися, що подібних проблем для них не існує - як це і роблять усі вітчизняні уряди.

Однак те, що ми відстали від цивілізованого світу, ще не означає, що світ не прийде до нас. Побудова Віктором Пінчуком меткомбінату - тому доказ.

В повідомленні компанії "Інтерпайп" говориться, що продуктивність праці на ньому вчетверо перевищує продуктивність праці на інших меткомбінатах України.

Але чи так це насправді? Новий завод виплавлятиме 1,32 млн тонн сталі на рік - в кілька разів менше, ніж Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча - 7 млн тонн. "Ілліч", до того ж, випускає й іншу продукцію - 6 млн тонн чавуну, 5,3 млн тонн прокату, 13,5 млн тонн агломерату.

Однак на останньому у 2010 році працювало 49,3 тис працівників, а на новозбудованому заводі їх всього 600! І навіть не робітників - їх там просто нема. Всім технологічним процесом управляють оператори комп'ютерів.

То чи справді ефективність праці на новозбудованому заводі вища тільки в чотири рази? Може, все-таки в десятки разів? От і виникає запитання: якою стане українська економіка, якщо хоча б в одній тільки металургійній промисловості всі застарілі комбінати будуть модернізовані?

Якщо в сільському господарстві стануть використовувати ще ефективніші засоби ведення господарства? Якщо, як в Індії, на зміну роздрібним торговцям прийдуть - і вже приходять - великі супермаркети?

Якщо в результаті залишаться без роботи ще сотні й мільйони працюючих - хай навіть за рахунок зростання ефективності виробництва? Чи й справді настільки вигідною для нас є модернізація країни, як це твердить Тоні Блер?

Так, ВНП країни зросте, пропорційно зростуть й надходження до бюджету, але в рази зросте й безробіття.

Так, за отримані державою кошти можна буде дати якіснішу освіту випускникам шкіл, набрати нових, освічених і чесних людей в міліцію, реформувати суди і побудувати євро-тюрми.

Фото УП

От тільки чи не залишаться тоді за бортом подібних реформ вже не 6-7 млн працездатного населення України - саме стільки виїхало з неї за роки незалежності, - а половина працюючих?

І тепер ключове запитання: чи не сталося щось подібне в Грузії? Так, ми у своїх реформах залишилися далеко позаду цієї невеличкої країни, але чи не вказав нам її досвід на ті проблеми, перед якими ми могли опинитися, пішовши її шляхом?

Це не означає, що нам взагалі не слід проводити ніяких реформ, консервуючи ледь жевріючу економіку в її теперішньому напівфеодальну стані. Це значить, що ми повинні усвідомити ті небезпеки, які чекають нас на шляху її трансформації.