Силіконової долини в Україні не буде

Силіконової долини в Україні не буде

У Силіконовій долині працює багато програмістів-українців, і почувають вони себе там упевнено. Це потенціал, на який міг би опертися і наш уряд. Намагатися ж побудувати в Україні локальні технопарки - заняття безперспективне.
Вівторок, 19 квітня 2011, 11:59
Едуард Рубін, директор Telesens International ltd., голова правління харківської філії Європейської бізнес-асоціації

Створення особливих умов для розвитку української IT-індустрії - тема, яка останнім часом перебуває в центрі уваги громадськості. Нічого дивного: галузь на очах перетворюється на один з головних інструментів залучення валюти в економіку.

Серед іншого пропонуються і варіанти створення "точкових" технопарків, аналогів знаменитої Силіконової долини.

Однак після недавньої поїздки у саму Силіконову долину можу з повною упевненістю сказати: повторити цей досвід не тільки в Україні, але й у будь-якому іншому місці у світі, неможливо. Багато держав це зрозуміли і, не витрачаючи даремно ресурси, почали відкривати власні представництва у цій кузні світового "хай-тек".

Чому ж все це стало можливим в Америці і ніде більше?

Реклама:

По-перше, у США - найсучасніші закони в сфері захисту інтелектуальної власності. Це цілий конгломерат правових актів і норм. Він влаштований так, що інвестори не бояться вкладати в нові проекти, а автори не бояться, що їхні ідеї будуть вкрадені.

Саме тому в Америці такий бурхливий розвиток отримали венчурні фонди. Там компанії з грошима не бояться вкладати в перспективні проекти "старт-ап", оскільки мають залізні гарантії захисту своїх інвестицій.

По-друге, Силіконова долина - це ідеальна "екосистема" у сфері високих технологій, яка складалася десятиліттями. Тут все знаходиться на відстані "витягнутої руки".

Тут - знаменитий Стендфордський університет, викладачі якого свого часу виступили ініціаторами проекту, а випускники - головними його двигунами.

До речі, річний бюджет закладу - 3,5 мільярда доларів, з яких 1,5 мільярда доларів припадає на приватні інвестиції. Між іншим, при прийомі на навчання тут звертають увагу не тільки на знання абітурієнта, але й на його особистісну "гармонійність": захоплення спортом чи вміння грати на музичних інструментах.

Тут - головні офіси або представництва найбільших IT-розробників світу: Apple Inc., Google, Hewlett-Packard, Intel, Cisco, eBay, Oracle Corporation, Yahoo!, Xerox. Тут же - офіси інвестиційних фондів та венчурних компаній, для яких раз на тиждень проводяться презентації нових проектів.

Так вибудовується ланцюжок бізнесів, які, конкуруючи один з одним, зайняті пошуком найбільш цікавих ідей.

Тут є так звані інвестори-ангели: ті, хто готові ризикнути відносно невеликими грошима і підтримати невідомого автора, вклавши у його ідею 50-100 тисяч доларів. Далі, якщо витрати себе виправдали, ідея перепродається на інший рівень - венчурному фонду, який готовий вкласти у її розвиток мільйони доларів.

Якщо розробка виявилася корисною, її підхоплюють інвестиційні фонди або великі компанії, готові викласти десятки мільйонів доларів. Це цілий ланцюжок - від університету з його викладачами та студентами до глобальних корпорацій, у якому всі зчеплене так, що неможливо без шкоди для результату викинути жодну з ланок.

Тут всі чудово знають свої права, розуміють, як працює цей гігантський механізм, і всі знаходяться унікально близько один до одного.

Сьогодні найпотужніші постачальники інвестиційних грошей в Силіконову долину - соціальні мережі, тому 70-80% "старт-апів" націлені саме на інтернет.

Фокус у тому, що рекламодавці саме в соціальних мережах побачили ефективну можливість достукатися до кожного клієнта. А щоб збільшувати тривалість часу, який людина проводить у соціальній мережі, потрібно розширювати перелік інструментів, додавати функції, які можуть бути цікавими та корисними користувачеві.

Компанії, які заробляють гроші на рекламному ринку, з усіх сил прагнуть першими одержати доступ до нових функцій і нишпорять у пошуках перспективних проектів. Людина, яка проводить презентацію біля дошки, може отримати ділову пропозицію прямо в аудиторії, а через півгодини - підписувати папери в офісі венчурної компанії.

Не дивно, що навіть серед дуже молодих людей, які працюють у Силіконовій долині, трапляються справжні мільйонери.

Багато держав давно усвідомили, що марно намагатися відтворити у себе щось подібне, тому відкривають свої представництва у Силіконовій долині. Таким шляхом пішли, наприклад, Канада, Чехія, Естонія, Португалія.

Ірландія навіть відкрила при консульстві власний бізнес-інкубатор для національних компаній, які таким чином отримують доступ до цієї гігантської інфраструктури. Таким же шляхом ідуть і світові фірми, відкриваючи в "долині" представництва. Шукати інвестиції треба там, де вони є, а розробляти продукт можна і вдома.

У Силіконовій долині працює багато програмістів-українців, і почувають вони себе там упевнено. Це потенціал, на який міг би опертися і наш уряд. Намагатися ж побудувати в Україні локальні технопарки - заняття безперспективне.

Слід іти "екстериторіальним" шляхом. Так роблять більшість країн, які розвивають високотехнологічну індустрію. Треба прийняти закони, дія яких поширюється на всю IT-галузь, і вдивитися у Силіконову долину як джерело інвестицій для IT-бізнесу.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
Реклама: