"Нафтогазмережі" - проект для "Газпрому"?

"Нафтогазмережі" - проект для "Газпрому"?

Понеділок, 14 грудня 2009, 12:30 -
У разі форсованої заміни облгазів філіями "Нафтогазмережі" рівень оплати за газ може різко впасти. Фінансове становище "Нафтогазу" ускладниться ще більше, що змусить Україну знову просити "Газпром" про поступки. У підсумку, Москва отримає нову нагоду переглянути газові контракти з Києвом на свою користь, а українці побачать блакитний вогник тільки по телевізору.

"Нафтогаз України" йде на дно. Про фактичне банкрутство державної газової монополії країни говорять не лише експерти - минулого тижня такий вердикт виніс їй і президент Віктор Ющенко.

Хоча ціна на імпортний газ зросла, Кабмін з політичних міркувань заморозив вартість багатьох послуг, плата за які формує доходи обласних і міських газорозподільних компаній і, в кінцевому рахунку, НАКу.

Так, почала зростати заборгованість великих споживачів перед облгазами та міськгазами. Ті, у свою чергу, не здатні розрахуватися з "Нафтогазом" за поставлене паливо.

У листопаді 2009 року виконуючий обов'язки міністра фінансів Ігор Уманський повідомив, що "Нафтогаз" відчуває труднощі з розрахунками з Росією через неплатежі внутрішніх споживачів.

Реклама:

Як повідомили в дочірній компанії НАК - "Газ України", борги підприємств ТКЕ перед ДК за газ, спожитий протягом минулого опалювального сезону, перевищують 2,22 мільярда гривень - оплата склала 75%. У поточному сезоні борги вже перевищили 1 мільярд гривень - оплачено лише 25% вартості газу.

Інтереси Тимошенко

Для фінансування потреб уряду НАК за останні два роки залучив великі кредити і припинив фінансування амортизації ГТС, видобуток і розвідку вуглеводнів. Хоча тільки за десять місяців 2009 року НАК перерахував у вигляді податків 34,7 мільярда гривень, що на 10 мільярдів більше, ніж за весь 2008 рік.

Джерела грошей на оплату імпортного газу у державному фінплані, місцевих бюджетах і у приватних споживачів міліють.

У цій ситуації уряду необхідно шукати шляхи вирішення проблеми. Прем'єр має пояснити, чому немає грошей для оплати російського газу, приховати неплатоспроможність центрального та місцевих бюджетів.

Цього разу мішенню уряду стали міські та обласні газорозподільні компанії. Про необхідність розібратися з цими підприємствами прем'єр заявляла давно. Головним аргументом була участь у їх власності Дмитра Фірташа - "злого генія" українського газового ринку.

У результаті в серпні 2009 року уряд вирішив створити держпідприємство "Нафтогазмережі" і передати на його баланс всі локальні газорозподільні мережі країни. Присутність приватного капіталу в розподільних компаніях незручна уряду.

По-перше, приватні акціонери - Дмитро Фірташ, Олег Бахматюк, Віктор Попов і російський олігарх Віктор Вексельберг - не хочуть брати участь у латанні фінансових дір Кабміну. Вони явно не готові кредитувати уряд для компенсації неплатежів комунальних і бюджетних організацій.

По-друге, у серпні-вересні 2009 року профспілки газорозподільних компаній на мітингах вимагали від уряду підвищити тарифи на локальне транспортування газу і вартість палива для споживачів.

Тоді прем'єр пообіцяла піти назустріч колективам облгазів, проте майбутні президентські вибори не дозволили прийняти непопулярні рішення. А нові протести некерованих профспілок прем'єру не потрібні.

У цих умовах ідея керівника групи радників прем'єра і співвласника корпорації ІСД Віталія Гайдука про концентрацію розподільних мереж під управлінням "Нафтогазмереж" виявилася дуже доречною.

Інтереси Гайдука

Формування нової газової монополії дозволило б Гайдуку зберегти бізнес і вплив у БЮТ, кажуть експерти.

За їхніми словами, керівник групи радників відіграв важливу роль в організації взаємодії уряду з "Нафтогазом". Саме завдяки Гайдуку політика НАКу повністю відповідала вимогам Кабміну.

Проте, вирішуючи завдання з наповнення доходів Кабміну, з крісла голови групи радників прем'єра Гайдук змушений був спостерігати за фінансовою кризою і проблемами, з якими зіткнулися підприємства його бізнес-імперії.

Про те, як ІСД виходить з кризи, і з якими проблемами зіткнулася його ФПГ, читайте незабаром на "Економічній правді".

Втім, мобілізуючи кошти для Тимошенко, Гайдук не забував і про себе: за спожитий у лютому-травні 2009 року газ ІСД не заплатила. Борги корпорації за цей період досягли 400 мільйонів гривень. Ці кошти НАК не отримав в умовах хронічної нестачі грошей для розрахунків з "Газпромом".

Закон забороняє "Нафтогазу" продавати газ для промисловості до отримання передоплати. Договір поставки палива зобов'язує споживачів здійснювати повну попередню оплату на наступний місяць до 25-го числа попереднього.

 
 

Безкоштовне постачання державного газу ІСД протягом чотирьох місяців - кричуще порушення для галузі, яка страждає від низької дисципліни розрахунків.

Яким же чином ІСД мала намір погасити борг? За словами джерела "ЕП", корпорація планувала придбати у Держрезерву борг НАК за постачання газу в 1990 роках на суму близько 1 мільярда гривень за ціною 10-15% від номіналу.

З цією метою у червні-серпні фахівці ІСД, "Нафтогазу" і Держрезерву опрацьовували механізм проведення Держрезервом аукціону, який надав би угоді ознак законності.

У разі успіху, за 150 мільйонів гривень ІСД змогла б не тільки погасити 400 мільйонів боргу, але й вимагати нових поставок газу ще на 600 мільйонів гривень.

І хоча ця угода досі не реалізована, "Нафтогаз" часто використовує в роботі схожі "дисконтні схеми".

Наприклад, у липні 2008 року начальник департаменту ДК ''Укртрансгаз" Анатолій Олексієнко звинуватив керівника НАК Олега Дубину і його заступника Віталія Гнатушенка у придбанні на свої структури векселів ДК "Укртрансгаз" із знижкою у 50-95% і їх подальше пред'явлення до оплати на повну суму.

Висока посада в уряді і наближеність до прем'єра дозволяють Гайдуку творчо підійти до формування нових бізнес-перспектив.

Створення монополіста, який постачатиме газ усій країні, дозволить централізувати величезні фінансові потоки. Керуючи такою компанією, для отримання прибутку не обов'язково бути її акціонером.

Цілком очевидно, що без волі Гайдука НКРЕ на початку опалювального сезону навряд чи стала би міняти постачальників газу.

Якщо ліцензії облгазів все ж будуть анульовані, виникає ряд питань. Хто повинен акумулювати оплату за газ? На кому повиснуть борги споживачів перед облгазами? Хто, нарешті, буде відповідати за можливі аварії?

Інтереси Дубини

Звісно, менеджмент "Нафтогазу" зацікавлений відволікти увагу громадськості та правоохоронних органів від наслідків свого управління галуззю.

Одним з предметів розслідування може виявитися контракт з "Газпромом", який уклав голова "Нафтогазу" Олег Дубина на початку 2009 року. В результаті Україна отримала один з найвищих тарифів на газ в Європі і зобов'язалася купувати за цією ціною великі фіксовані обсяги блакитного палива.

Незважаючи на зроблені відразу після підписання угоди заяви про вартість газу у 179 доларів за тисячу кубометрів і його здешевлення восени 2009 року, вартість палива для української економіки зараз становить 315 доларів за тисячу кубометрів.

Більше того, НАК допускає підвищення середньорічної ціни палива у 2010 році до 337 доларів за тисячу кубометрів, а не до заявлених раніше 280 доларів. Такі цифри компанія надіслала Мінекономіки та Мінпаливенерго для підготовки макроекономічних прогнозних показників на 2010 рік.

Умовами цього договору не задоволені народні депутати. Тимчасова слідча комісія українського парламенту вже розглядає цей документ, про що свідчить лист, надісланий головою комісії Інною Богословською на ім'я Генпрокурора Олександра Медведька.

Свого часу, як вказується у зверненні, перевірками КРУ були встановлені факти фіктивних заліків та безпідставних платежів, здійснених за вказівкою заступника голови "Нафтогазу" Ігоря Діденка ряду російських компаній.

Керівникам "Нафтогазу" також доведеться пояснити, чому НАК припинив інвестиції в оновлення і ремонт системи магістральних газопроводів. Кабмін, визнавши високу зношеність і низьку ефективність роботи ГТС, оцінив вартість її модернізації у 2,57 мільярда доларів.

Як сказано в Концепції розвитку, модернізації і переоснащення ГТС України на 2009-2015 роки, затвердженій розпорядженням Кабміну, 70% загальної довжини газопроводів і близько 80% газоперекачувальних агрегатів (ГПА) компресорних станцій відпрацювали понад двадцять років.

Технічний стан підземних сховищ газу (ПСГ), що відпрацювали 20-40 років, не відповідають вимогам їх експлуатації. 85% обладнання, 62% свердловин і 84% спеціальних машин і механізмів відпрацювали половину свого ресурсу.

Тим часом, внутрішні резерви "Нафтогазу" повністю вичерпані. Тільки за 2009 рік кредиторська заборгованість компанії зросла з 52 до 76 мільярдів гривень і продовжує збільшуватися.

Компанія виживає за рахунок фінансування емісійною гривнею. Створення нового дочірнього підприємства може стати відволікаючим маневром, але чи врятує він менеджерів НАКу від відповідальності за розвал нафтогазової галузі?

Можливо, створення "Нафтогазмереж" -  той випадок, коли сам процес не менш привабливий, ніж його мета. Його учасників цікавлять не тільки гроші, які можуть бути спрямовані на рахунки ДП, але й кошти, які виділяються для заснування самого держпідприємства.

Оголошена націоналізація газорозподільних мереж - складний організаційний і правовий процес. Газорозподільні мережі формально знаходяться на балансі облгазів - відкритих акціонерних товариств. Жоден закон не говорить, що ці мережі, на відміну від ГТС, належать державі.

Все, що було побудовано до 1991 року, можна вважати надбанням народу. Після проголошення незалежності у фінансуванні газових мереж брали участь кілька суб'єктів: приватний капітал, місцева влада і уряд.

Також під питанням опиняється доцільність існування торгового дому "Газ України". Як будуть розведені функції двох держпідприємств, поки не зрозуміло.

Безліч складнощів навколо передачі розподільних мереж в управління "Нафтогазмереж" дають привід сумніватися у використанні виділених 1,6 мільярда гривень до статутного фонду ДП за призначенням.

Інтереси Кремля

Кожну кризу в українській внутрішній політиці керівництво "Газпрому" і Росії використовувало для одержання більш вигідних умов постачання палива в Україну і його транзиту територією держави.

Як тільки Віктор Ющенко став президентом, і газові чиновники уряду Юлії Тимошенко взялися за нові переговори з "Газпромом", ціна палива для України виросла з 50 до 90 доларів за тисячу кубометрів.

Наступні переговори, які відбулися після витіснення з ринку компанії "РосУкрЕнерго", проходили на тлі новин про замерзання Європи і призвели до вкрай вигідного для "Газпрому" контракту з "Нафтогазом" та різкого зростання вартості палива для українських споживачів.

У підсумку, промисловість Росії має істотну перевагу порівняно з українськими підприємствами у собівартості промислової продукції. Крім того, державні компанії РФ отримують додатковий фінансовий ресурс для участі у приватизації українських підприємств.

У разі форсованої заміни облгазів філіями "Нафтогазмереж" рівень оплати за спожитий газ через відсутність відомостей про абонентів може різко знизитися. Фінансове становище НАКу ускладниться ще більше, що змусить його знову просити "Газпром" про поступки у питаннях розрахунків.

У результаті, Москва отримає нову нагоду переглянути газові контракти з Києвом на свою користь, а українці будуть бачити блакитний вогник тільки по телевізору.

Практика показує, що на тлі усіх цих великих газових війн і глобальних пертурбацій, що відбулися за останні три роки на газовому ринку України, в НАК були і продовжують залишатися чиновники середньої ланки та наближені до них олігархи, які вміють знаходити власний інтерес у кожній новій зміні на газовому ринку.

Реклама: