Аграрий из 90-х Александр Поворознюк: Я готов стрелять, если придется защищать хозяйство

Аграрий из 90-х Александр Поворознюк: Я готов стрелять, если придется защищать хозяйство

Как водитель бензовоза построил аграрный бизнес стоимостью 2 миллиарда и почему до сих пор ездит с автоматом. (укр)
Вторник, 23 ноября 2021, 09:30 -
facebook Александра Поворознюка

Земельний фонд групи "П’ятихатська" з Кіровоградщини становить 20 тис га. Це в десятки разів менше, ніж у лідерів-латифундистів на зразок Олега Бахматюка. Однак від того власник господарства Олександр Поворознюк не стає менш цікавим. Він є своєрідним "збірним обличчям" аграріїв середньої ланки.

"По земельному банку некоректно себе ставити на якесь місце. Я взагалі не цікавлюсь, хто як живе. Саме головне, щоб до мене не лізли, бо голову відіб’ю", – попереджає Поворознюк.

Звучить агресивно, та біографія автора цього висловлювання не дає приводу думати, що він жартує: у 1990-х роках герой інтерв'ю мав проблеми із законом, які не раз закінчувалися ув’язненням.

При першій зустрічі з Поворознюком складається враження, що він недалеко відійшов від тих часів: масивний перстень на пальці, автомат в автомобілі. Проте власник агрофірми "П’ятихатська" розумніший, ніж здається: у бізнесових колах він відомий як один з найсильніших гравців у шахи.

Чому ж тоді Поворознюк воліє експлуатувати брутальний образ і навіть не намагається публічно користуватися інструментами бізнесмена-інтелектуала?

Можливо, відповіддю на це питання є специфіка бізнесу, який він веде: левова частка земельного банку, яким оперує герой інтерв’ю, розпорошена серед сотень пайовиків. Аби зберегти їх, останнім потрібна не лише вчасна платня за оренду, а й відчуття сильної руки. Така собі модель ринкового комунізму.

У найближчі роки гра за цими правилами буде затребувана ще більше. Після переведення операцій із землею в легальне русло армія українців-землевласників опинилася перед спокусою продати свої ділянки, а враз задовольнити цю потребу не здатен жоден латифундист-орендар.

Як Поворознюк перетворився з водія бензовоза на власника аграрного господарства, чому потребує охорони, що його поєднує з оточенням опального депутата Миколи Мартиненка, та чому він ніколи не продасть свій бізнес?

В тексті ЕП зберегла стилітику висловлювань героя інтервʼю 

Про перший мільйон, судимості та крадіжки "соляри"

— У вашій біографії вказано: "Працював на бензовозі в "Сільгоспхімії", постачальником в колгоспі, який надалі очолив". Як перекваліфікуватися з водія на керівника аграрного підприємства?

— Це повинна бути жилка. Навіть коли я був водієм, то жодного колеса не бортірував (зняття шини з диска – ЕП), коли пробив. Ти розумієш, про що я говорю?

— Про здатність організовувати труд.

— Абсолютно правильно: тому дав бутилу горілки, тому ще щось, мені відремонтували все, що треба, я сів і поїхав.

— Якщо повернутися до питання, то як стати керівником підприємства?

— Коли я працював на бензовозі, були кризові часи: був дефіцит всього, включаючи бензин. Я вдень працював водієм, а вночі – підприємцем: їздив у Кременчук і скупляв по заправках бензин, потім привозив сюди і продавав.

Систематичне недосипання довело до того, що я вночі заснув за кермом і перевернувся в машині. Мене викинуло вибуховою хвилею, бо в машині було пів тонни бензину.

 
"Крали солярку з кар’єру. Тоді тільки лінивий її не крав"
фото дмитра рясного

— Тобто коли ви зайнялися цим бізнесом, то взяли на себе фінансову частину колгоспу, який згодом очолили?

— Ні. Колгосп був взагалі не при ділах. До нього ще було далеко. Це я вам розповідаю про 93-й рік.

— Чи правда, що за постачання пального колгоспам останні сформували перед вами борги і для їх врегулювання ви почали брати з боржників їхню продукцію, включившись таким чином в аграрну історію?

— Абсолютно правильно.

— Ваше перше особисте фермерське господарство називається "Авіл". Це абревіатура імен членів вашої родини.

— Александр, Віталій, Ілона, Людмила. Спочатку компанія управляла паями батьків і сусіда.

— Наразі найвідоміше ваше підприємство – "Агрофірма "П’ятихатська". Раніше воно належало місцевим пайовикам. Як ви його очолили?

— Коли я прийшов у "П’ятихатську", на "Авілі" вже було 1 100 гектарів. Я попав у "П’ятихатську" абсолютно випадково. Ніколи не був у конторі, просто знав, що там занепадає господарство.

Тут приходе до мене одна людина і каже: "Мені треба по Ганівській сільраді вирішити питання по землі під магазин". Я питаю: "Хто там голова сільради?". Відповідає: "Він подав у відставку". Я: "А хто там секретар?". "Той-то".

Набираю сільську раду, попадаю на якусь "бабушку", яка виявилась головою ветеранської організації. Кажу їй: "Вибачте, не туди попав". Набираю знову. Вона знову бере трубку. Я представився, а вона питає: "Це ви той фермер, що в Новоселівці? У нас така проблема, голову шукаємо, може, ми б зустрілися?".

Я приїхав просто зустрітись, а в результаті отримав пропозицію очолили хазяйство.

— Скільки на той момент в агрофірми "П’ятихатська" було землі?

— 5 800 гектарів.

— Ваша цитата: "Свій капітал я сколотив сам, сам заробив ці гроші. Хоча, я вам скажу чесно, ці руки дуже багато крали. Але я ніколи не крав у людей, я крав у держави". Наведіть, будь ласка, приклади крадіжок.

— Крали солярку з кар’єру. Тоді тільки лінивий її не крав.

— Це були промислові масштаби? Тонни ?

— Крали каністрами, а за ніч були тонни.

— Чи крали ви підприємства або їх активи? Наприклад, землю.

— Це "брєд". Ну як можна підприємство украсти? Це рейдери забирають, а не крадуть.

— Чи правда, що у вас є судимість?

— У мене їх чотири.

— Усі "економічні"?

— Три за "драки", а четверта виходить "економічна", по статті 86, яка потім була перейменована на статтю 81 ("Розкрадання державного або колективного майна шляхом крадіжки. Таємне викрадення державного або колективного майна" – ЕП). Це було за "соляру".

— Чи підтримуєте зв’язки з кимось з тих часів?

— Зв’язки які? Із судом?

— Маються на увазі засуджені, з якими ви тоді могли познайомитися. Серед них багато людей, які нині є бізнесменами.

— Розумієш, ти маєш цим жити. Якщо ти цим не хочеш жити, то ти від цього "уходиш". Я від цього відійшов і все.

 
"Я дав два рази по 1,5 мільйона гривень, а паливо не отримав. Я почав на нього давить, а він каже: "Хочеш, я в якості розрахунку дам тобі футбольний клуб?".
фото дмитра рясного

— Як ви заробили перший мільйон?

— У 98-му році я взяв кредит 200 тисяч гривень у державному банку ні під що.

— Як це?

— Ну отак. Прийшов і сказав: "Мені треба гроші". Управляюча банком каже: "А що у вас є в залог?". Я кажу: "Немає нічого, крім совісті". Вона каже: "Я ще таких наглих людей не зустрічала у своїй "жизні". Пішла до начальника безпеки. Прийшов той начальник безпеки. Я їм двом повторив те саме.

Чим я їх узяв, не знаю, можливо, своєю простотою, як завжди. Посиділи, побалакали, кажуть: "Приїдеш завтра". Приходжу на другий день, і вони вже по-другому зі мною розмовляють. Дали мені 200 тисяч, написали, що в мене є якась там техніка і будівлі в "залог", хоча в мене не було нічого.

Гроші я взяв на рік. Приходе час розраховуватися, і якраз пішло різке подорожчання насіння. Я продав весь соняшник і погасив кредит.

Заходжу в банк з чистою совістю, а керуюча каже: "Саша, а ти бачив, яка ціна вже на соняшник? Ти втратив половину зароблених грошей. Міг же почекати два дні, продати і в половину мати більше". Я говорю: "Да, але ж уже строки. Я ж вам казав, що в мене є совість і я слово своє тримаю".

Слідуючий кредит вони мені вже дали на 800 тисяч. Так же само, кстаті, без залогу. От на цих грошах я піднявся.

— У що ви інвестували кредитні кошти?

— Посадив 400 гектарів соняшнику, витрачав на обробіток, на гербіциди. Це було ще до "Авілу".

Про особливості чернігівського футболу, виведені в банк Порошенка мільйони та "Папу"

— Приблизно в ті ж роки у вас було підприємство "Центрнафтотрейд".

— Я майже відразу його продав. Воно створювалось під оптову торгівлю нафтопродуктами. Але у нас не зрослось з "поставщиками" – вже час трохи помінявся.

— На початку 2000-х ви стали співвласником ФК "Десна" з Чернігова. Як це сталося?

— Випадково. На той момент я вже очолював "П’ятихатську". Якось до мене приїжджає Коротков (Валерій Коротков, бізнесмен з Рівного, який помер у 2021 році – ЕП) і пропонує надзвичайно низьку ціну солярки.

Каже: "Щоб ти зрозумів, що я нормальний чоловік, я тобі привезу наперед солярку, а потім розрахуємось". І дійсно, він кілька разів привозив паливо, а я розраховувався пізніше. А потім він каже: "Дай мені гроші наперед, а я тобі привезу ще по дешевшій ціні".

Я дав два рази по 1,5 мільйона гривень, а паливо не отримав. Я почав на нього давить, а він каже: "Хочеш, я в якості розрахунку дам тобі футбольний клуб?".

— ФК "Десна".

— Так. Футбол – це мрія всього мого життя. Коли він переписав на мене цей клуб, я летів на Чернігів, як на крилах.

— Вас не турбувало, що купили актив на іншому краю держави?

— Про це навіть не думав. Прилетів у Чернігів, заходжу до мера і кажу: "Ось я купив клуб, покажи мені як мер де мій стадіон, де моя база".

А він каже: "Синок, опустися на землю. Це все муніципальне, а клуб ти купив на папері. Якщо будеш дружити з нами, значить, будеш грати на "Гагаріна" (центральний міський стадіон – ЕП), а якщо ні, то шукай інше місце.

 
"Всі мої гроші вивели за вихідні в "Міжнародний інвестиційний банк" Порошенка. Це я знаю точно".
фото дмитра рясного

— На якому етапі ви вирішили вийти з ФК "Десна"?

— Спочатку в мене було 100% клубу, потім 50% я переписав на Олексія Савченка (голова Миколаївської облдержадміністрації за часів президента Петра Порошенка – ЕП). У нього були плани чи то стати мером Чернігова, чи то когось свого поставити.

Але тодішній мер Соколов (Олександр Соколов, міський голова Чернігова – ЕП) почав (Савченка – ЕП) задавлювати, і Олексій передумав йти мером. Я йому кажу: "Льоша, перепиши на мене 50% "Десни" і я вже буду далі якось сам займатись". Але до концепції ми з ним не дійшли, я розвернувся і поїхав.

— Скільки загалом ви були власником футбольного клубу?

— Десь пів року. Ми навіть сезон не дограли.

— Чи правда, що у вас згоріло 30 мільйонів гривень у банку "Хрещатик"?

— 32.

— Цей банк належав Василю Хмельницькому та Андрію Іванову.

— Я не знаю, чий це банк. Але знаю, що всі мої гроші вивели за вихідні в "Міжнародний інвестиційний банк" Порошенка. Це я знаю точно.

— З Хмельницьким та Івановим не намагалися врегулювати це питання?

— Ні. Я пройшов всі "ади" українських судів і зараз будемо подавати у Європейський суд з прав людини, щоб мені вертала гроші держава Україна.

— У 2010-2011 роках ви купили кілька підприємств: "Яблуко 1", "Беліз", підприємство пайовиків "Лан", "Долинку", "Йосипівку". Чи можна сказати, що ці роки стали для вас найбільш динамічними з точки зору розвитку?

— З перерахованого оптимальний "Лан", все інше незначне. У фермерського господарства "Яблуко 1" всього 130 гектарів землі, я виміняв його на турбазу. "Беліз" я отримав, бо людина заборгувала мені гроші. Вона переоформила на мене підприємство, а коли розрахувалася, забрала підприємство назад.

— У 2011 році у вас було ТОВ "Пульс народу" (напрям діяльності – видання газет – ЕП) і благодійний фонд "З людьми і для людей". Це класичні інструменти бізнесмена, що готується до політичної кар’єри.

— Ні. Просто в мене була мрія зробить свою газету. Прийшли до мене дівчата-журналісти, які не раз брали в мене інтерв’ю, і говорять: "Олександре Григоровичу, чому б вам не зробити своє, воно вам знадобиться". І я рішив зробить, але газета з певних причин так і не запрацювала.

Так само і благодійний фонд. Я хотів об’єднати всіх "сільхозників" району, щоб робити щось для людей і з цього фонду фінансувати допомогу. Та подивися, що кожен дбає тільки про себе і готовий вдавитись за ті копійки. Тут знову не зрослося і так воно й зупинилось.

— Попереднє питання було пов’язано з тим, що ви у 2011 році були головою кіровоградської філії партії "Відродження села". Можливо, газета та благодійний фонд були потрібні для результативної участі у виборах.

— Ні. Звідки народилося "Відродження села"? Значить, рішили йти на вибори. Кожен почав виставляти свої умови: ми підемо, але ти повинен робити те-то.

Враховуючи, що Поворознюк ні під кого не лягав і ніколи не ляже, я сказав: "У такому випадку ми візьмемо щось своє і вся моя команда піде за мною". І ми пішли. Подивились, яка була "лежача" партія, і хто тут на місці був готовий на нас її переоформити. Я завжди кажу правду, як воно є. От і все.

 
"Я готовий стріляти, якщо прийдеться захищатися..."
facebook Олександра Поворознюка

— У 2019 році ви балотувалися до Верховної Ради, але програли. Якби виграли, то яким би були депутатом? Політику недоцільно казати правду.

— Давайте зараз підемо від зворотного. Я дуже щаслива людина, що я їх програв. Мене б або посадили, або убили б. Бо я точно не робив би те, що зараз робить багато депутатів.

— Чи коректно пов’язувати балотування з подіями 2018 року? Тоді на ваше підприємство була здійснена атака, яку ви називали рейдерською.

— Послухай: я знаю, як себе вберегти. Повір мені: депутатство ніяк не було пов’язано з тим, що я думав, як захищати бізнес.

— У вас є підприємство "Папа-роснафта", державний знак вашого автомобіля — "Папа". Це означає ваш статус?

— Коли всі судимості були погашені, я рішив зареєструвати автомат "Сайга". Потрібна була відповідна довідка з УБОЗу (Управління боротьби з організованою злочинністю – ЕП).

Ну от я приходжу і після того, як у комп’ютері ввели мої дані, висвічується красним: "Поворознюк Олександр, петровський авторитет, кличка "Папа", контролює район. І нібито ПАПА розшифровується як Поворознюк Александр Петровский Авторитет. Ну це просто "брєд".

Знаєте, звідки народились номери "Папа"? Мені їх подарували на день народження люди – 2,5 тисячі пайовиків. Вони складались по 20-30 гривень, хто скільки міг. Хотіли купити мені номер "Батько", але на всі літери в них не хватило і вони замовили номери "Папа".

— І ви не жартуєте.

— Та про це всі знають. Тому мені по...ю, хто про мене що говоре. Для мене повага людей – більше, ніж життя. Думаєте, що я рисуюся, що я тут папа?

Знаєте, що таке авторитет?

— Людина, чиї дії відповідають сказаним словам.

— А я вам скажу по-народному, як люди про це говорять. Сказати? Зробив Поворознюк хороше діло – йому дали одну квітку. Зробив Поворознюк ще одне хороше діло – дали ще квітку. Він зробив хороше третє діло – провів газ і воду в село безплатно – мені дали третю квітку. А три квітки, синок, це букет.

Букет – оце і є авторитет. І я горджусь тим, що я їжджу з номерами "Папа", і мені по...й, хто про мене що думає.

Про замахи на вбивство, витрати на "Інгулець" та продаж бізнесу

— Ви майже на відмінно закінчили школу і водночас маєте досвід ув’язнення. Тобто ви відмінник-авторитет. Як це може поєднуватися?

— А чого не має поєднуватися? Я тобі скажу, що мене до восьмого класу дівчата били. Ти ж не повіриш в це? А я тобі кажу, що приходжу зі школи і плачу. Тому що виховання в мене в сім’ї було таке. Мати мені казала: "Синок, не дай бог ти на людину руку піднімеш".

Я перші сто грамів горілки випив у 22 роки, бо на тиждень три дні ходив на бокс, а інші три – на футбол. Для мене спорт – це було все.

А потім, коли я вчився в криворізькому технікумі, мати купила мені за 180 рублів джинси "Монтана". Якраз тоді в Кривому Розі були "бігуни". Якось вони мене оточили і хотіли з мене їх зняти. Я кажу: "Я не вкрав ці штани, це мені мати купила". Вони говорять: "Ти що – не зрозумів?".

Один з них дістав ножик-"бабочку", і вони втрьох прижали мене на задньому дворі гастроному. Я "отходю", "отходю", хотів тікати, але перечепився через пляшки і як по замовленню одна з них падає мені на плече. Я хватаю її за горличко, вдарив нею двох, а після цього втік.

З того часу я в технікумі не вчився: мене понесло, бо я зрозумів свою силу. Як я заходив у ресторан – всі виходили.

— Ви постійно демонструєте, що маєте зброю. Але, судячи з ваших фінансових досягнень, ви точно розумніші за той імідж, який створюєте.

— А в чому імідж, скажи? Я готовий стріляти, якщо прийдеться захищатися. Повір, ти не був у ситуаціях, коли їдеш, а в тебе з гранатомета стріляють. Або коли їдеш, а потім нараховуєш 18 куль у броньованій машині. Як не може бути під рукою автомат? Синок, та він завжди в мене під рукою. Життя таке.

 
"Як не може бути під рукою автомату? Синок, він завжди в мене під рукою. Життя таке"
фото дмитра рясного

— Досі в цьому є необхідність?

— Звичайно. Чим більше ти маєш, тим більше до тебе появляється цікавість. Хіба ти не розумієш?

— Так, але ваш рівень уже вищий за середній клас. Люди цього рівня давно перейшли від силового з’ясування стосунків до інших інструментів.

— Та яке? Навпаки. Чим більше виростаєш, тим більше тебе хочуть "втіхаря" йоб...ти, щоб ти нікому тут не маячив. Ти прав, зараз я, може, трошечки переріс середній клас, але раніше в мене було дві людини охорони, а зараз 12 людей "Титану". От і вся різниця.

— Ви кажете про фізичну охорону, але чим більший бізнес, тим більше він потребує юридичного і нормативного захисту. Який у вас адміністративний захист?

— Зараз у бізнесі потрібен хороший бухгалтер, мозок директора і, враховуючи наш нестабільний час, проникливий юрист. От і все.

— Один з класичних інструментів захисту – офшор. Використовуєте його?

— Навіть не знаю, що воно таке. Я плачу податки лише в Україні.

— Місцеву владу використовуєте як адмінресурс? Кажуть, вашим автомобілем користується начальник управління захисту економіки в Кіровоградській області Володимир Духно. Це авто, що донедавна належало вам, було перереєстроване на сестру Духна Олену Журило.

— Як було насправді? Я продавав старий джип, і до мене приїхав перекупщик. Ми домовились. Я дав йому довіреність, щоб він поїхав переоформляти машину. На кого він її переоформив, мені взагалі не цікаво.

Духна я бачив два рази. Перший раз – коли він мене викликав на допит за те, що моє господарство не подало декларації. А другий раз він викликав мене на допит через когось іншого.

— Природа фізичних атак на вас пов’язана з конфліктами за землю?

— Колись мені один мій кум, який був дуже високо в "органах", сказав золоті слова: "Якщо ти досягаєш якогось певного рівня і не йдеш в політику, то політика прийде до тебе". Кожен же хоче заволодіти твоїм бізнесом.

Якось я сиджу в себе в ресторані і бачу: сидять молоді люди за столом. Думаю: посиджу, поп’ю каву, послухаю, про що молодь розмовляє. Сиджу, слухаю і мене в жар кинуло. Сидять і розмовляють, як вкрасти грошей, як обдурити.

— Навесні у вашому кабінеті була підірвана граната. Хто це зробив і чому?

— Це людина, яку я знаю з дитинства, ми дружили. Я багато йому допомагав, викупив його з боргів. У березні цього року він до мене прийшов, позичив 10 тисяч доларів, а 20 квітня він кидає гранату. Це був відчай.

Він просто кинув гранату на стіл і усміхнувся: він уже себе бачив "там". Один з тих, хто був у кабінеті, сказав: "Не спрацювала". Цей, що кинув гранату, повірив і почав класти собі гранату в кишеню. Якраз в цей момент вона зірвалась, і так вийшло, що він закрив собою всіх.

— Скільки на вас було загалом замахів протягом життя?

— Жорстких – три: розстріляна машина, підірвана машина і ця граната.

— Ви знаєте хоч одного замовника?

— А як ти можеш знати? Догадуватися можеш, а знати як? Я догадуюсь, але намагаюсь обмежувати себе від спілкування з цими людьми.

— Зараз ви відомі як власник футбольного клубу "Інгулець". Спонсором цього клубу є енергетичний трейдер ETG, якого пов’язують з Русланом Журилом – одним з найближчих соратників колишнього народного депутата Миколи Мартиненка. З якого року ви знайомі з Журилом?

— З дитинства. Він з Жовтих Вод. Скільки пам’ятаю Жовті Води – стільки і його.

 
"Утримання "Інгульця" обходиться десь у 3 мільйони доларів на рік".
фото ФК "інгулець"

— Якщо ETG – спонсор "Інгульця", то ви з Журилом – бізнес-партнери?

— Вони приїхали, кажуть: "Інгулець" – народний клуб, він на слуху. Можна розрекламувати своє підприємство по енергетиці?". Я відповів: "Без проблем. Що будете платити?". Вони озвучили і ми домовились.

— Журило також співвласник великої кількості сонячних електростанцій. Ви власник великого земельного фонду. Чи є у вас спільні проєкти?

— Спільного в нас немає нічого абсолютно. Про цю енергетику я взнаю тільки через те, що їду кругом Жовтих Вод і дивлюся: стоять сонячні батареї. Дзвоню йому: "Русік, не знаєш, хто це будує?". Він відповідає: "Я". Оце й все.

— Чи отримували ви пропозиції щодо продажу бізнесу?

— Звичайно. Якось у 2014 році приїжджали забирати господарство. Знову пішло "тра-та-та" (збройне протистояння – ЕП) і все пішло-поїхало спочатку.

— Розглядаєте можливість повного або часткового продажу бізнесу?

— Це виключено. Не хочу навіть розмовляти.

— Чому у виробничому процесі не переходите на ланку вище, тобто не будуєте потужності з переробки власної продукції?

— Хто тобі це сказав? Ми робимо всі види круп, муку, олію, напівфабрикати з м’яса.

— Опишіть, будь ласка, обсяг виробництва в цифрах.

— Нічого не скажу, тому що половина цієї продукції роздається. Якщо коротко, то на кінцеву продукцію ми переробляємо близько 30% від загального обсягу.

— Що відбувається з іншими 70%?

— Продаються трейдерам.

— Експортом не займетеся?

— Якби я експортував, у мене були б офшори. Не хочу. Я патріот свого краю і хочу податки платити в Україні.

— Який у вас земельний фонд?

— У межах 20 тисяч гектарів.

— Який загальний річний дохід вашої групи?

— Якщо це сказати, люди будуть вираховувати, скільки виходить з гектара. Тому зараз говорить про це не буду. Сільськогосподарський рік закінчується в лютому. От коли буде річний звіт, то можна буде по чомусь дивитися.

Я цього року пшеницю починав продавати по 7 800 гривень (за тонну – ЕП), а зараз продаю по 8 760. Ось сьогодні заключив контракт по 8 850.

— Можна сказати, що доходи групи перевищують мільярд гривень на рік?

— Кілька сотень мільйонів.

— Як ви ставитеся до старту земельної реформи?

— Чудово.

— Чи купували вже землю за новим законом?

— Звичайно, і багато.

— Скільки?

— Знову ви мене тягнете на цифри. Ну багато. Люди продають багато.

— З озвучених вами 20 тисяч гектарів – понад 10%?

— Послухай, багато хто про це не хоче говорити.

Зрозумійте одну істину: Зеленський зробив не закон про куплю-продажу землі. Він узаконив ці відносини. Земля вже давно продана. Просто по інших схемах: емфітевзис (довгострокове, відчужуване та успадковане речове право на чуже майно, яке полягає в наданні особі права користування ділянкою – ЕП), заповіти, генеральна довіреність.

— Плануєте розширювати земельний банк?

— Тільки в Петрівському районі. Мети такої нема, але якщо в районі щось буде продаватися, і в мене будуть на це гроші, ми будемо це купляти.

— Чи правда, що якщо земельний фонд господарства перевищує 30 тисяч гектарів, то його вже неможливо якісно адмініструвати?

— Якщо ти маєш понад 30 тисяч гектарів, то просто втрачаєш контроль над обліком. Я звик контролювати все сам, тому кажу зі своєї "колокольні".

— На якому місці ви серед латифундистів за розміром земельного банку?

— По земельному банку некоректно себе ставити на якесь місце. Я взагалі не цікавлюсь, хто як живе. Саме головне – щоб до мене не лізли, бо голову відіб’ю.

— Світ іде шляхом глобалізації. Навіть великий український бізнес нерідко погоджується стати частиною міжнародних корпорацій. Ви не замислювалися про об’єднання з якимось великим бізнесом? Наприклад, стати молодшим партнером умовного Олексія Вадатурського.

— Ти не пройнявся цією схемою, що тобі люди дарують номери "Папа". Ти не розумієш, що цей бізнес залежить від людей. Це людська земля. Поки вони з тобою укладають договори, доти ти працюєш. Як тільки вони пішли до когось – все, ти ніхто в цьому житті.

Щоб люди вірили в тебе, треба робити для людей, а не думати про Вадатурського чи про когось там ще. На...й вони взагалі потрібні.

— Чи залучаєте банківське фінансування?

— Частково.

 
"Я, може, трішечки переріс середній клас – раніше в мене було дві людини охорони, а зараз 12"
фото дмитра рясного

— Можете озвучити приблизну суму кредитів вашої групи?

— Це ж не коректно. Не скажу.

— Скільки вартує ваш бізнес? Яка його капіталізація?

— Я не задумувався над цим питанням. Активів у межах 2 мільярдів гривень.

— За яким принципом вибираєте топменеджерів на свої підприємства?

— Девіз у мене з першого дня один і той же: не брехати, не красти і не пити. Все інше – робочі моменти.

— Що робите, коли виявляєте крадіжки?

— Давай так: є моменти, коли правду сказати не можу, а брехати не хочу.

— Чи правда, що утримання "Інгульця" коштує 600 тисяч доларів на місяць?

— Десь 3 мільйони доларів на рік.

— Чи дає статус власника клубу можливість виходу у вищу лігу бізнесменів? На виїзному матчі знайомитеся з умовним Коломойським?

— Мені абсолютно байдужі всі ці знайомства, я роблю все, від чого отримую кайф. І все. Тепер про те, скільки трачу на футбол. Якби воно було збитковим для мене, якби я за рік заробляв менше, ніж витрачаю, я цим би не займався.

— З яким великим бізнесменом вас познайомив футбол?

— Навіть якщо і познайомив, я від цього не мав ніякої користі, ну абсолютно.

— Кажуть, ви пишете вірші. Можливо, пам’ятаєте якийсь з них?

— Так, я один написав, тому, звичайно, пам’ятаю.

Из босоты местного значения
Я поднялся просто до небес,
И мое прямое назначение –
Это 600-й мерседес.

Не банкир я, не владелец фабрики
И не импортирую белье,
А друзья мои – заслуженные гаврики,
Самое конкретное жулье.

Від редакції. Текст вірша насправді є першим куплетом пісні "Пальчики", яку у 2000 році випустив Гарік Кричевський.


powered by lun.ua
Подпишитесь на наши уведомления!