Дело не только в пенсионной системе. Почему украинские пенсионеры – бедные?

Дело не только в пенсионной системе. Почему украинские пенсионеры – бедные?

Среда, 4 августа 2021, 13:30
ua.depositphotos.com
Средняя пенсия украинцев могла бы быть почти вдвое больше – 6000 в месяц, а не 3500 как сейчас. Что ж пошло не так?(укр)

"Ми хочемо, щоб українські пенсіонери жили гідним життям: могли дозволити собі подорожі, зустрічі з друзями в кав’ярні, заняття спортом, якісне оздоровлення", – зазначає в одному з останніх дописів міністр фінансів Сергій Марченко, наголошуючи, що наразі доопрацьовується модель пенсійної системи, яка "зробить життя пенсіонерів гідним".

Що ми маємо сьогодні? Середні пенсії в Україні мізерні, а пенсіонери вкрай бідні.

Проте такими вони стали не сьогодні й не вчора. У чому причини такої ситуації?

Вкрай скрутне матеріальне становище українських пенсіонерів – це результат взаємодії низки причин, частина з яких сягає корінням радянських часів.

Декотрі з них об’єктивні, притаманні багатьом країнам світу. Але є й чимало таких, які за умови ухвалення правильних і своєчасних державних рішень могли б не існувати взагалі.

Про причини

Усі нинішні українські пенсіонери родом із Радянського Союзу: у ньому вони народилися, виросли, сформувалися як особистості, отримали освіту та перший трудовий досвід.

Сама конструкція радянської економіки була неповноцінною. Наприклад, система фіксованих цін зумовлювала хронічний товарний дефіцит, через який люди були змушені формувати величезні заощадження, за якими стояло дуже мало по-справжньому цінних активів. Наслідок – величезні втрати українців в Ощадбанку СРСР.

 

Далі була перманентна криза 1990-х, коли українці не створили бізнесу, бо не мали з чого, не виробили, не заощадили, не відпрацювали, не сформували трудового стажу й не відклали на пенсію, а навіть проїли те, що мали.

Це вагомий чинник нинішніх низьких пенсій, хоч його й дуже важко виміряти кількісно.

Наприкінці 1990-х економічна криза себе вичерпала. В Україні вперше спробували провести пенсійну реформу при президентстві Леоніда Кучми і запросили якісних іноземних консультантів, глибокі напрацювання яких не втратили актуальності й нині. Проте у підсумку реформа все одно не запрацювала.

Діяльність наступних урядів повела пенсійну систему у напрямку махрового соціального популізму.

У 2000-му році ПФУ ще був бездефіцитним, у 2003-у дефіцит становив 1,4% від ВВП. За 5 років після цього середні пенсії, виражені в євро, зросли в понад 4 рази, а реальні зарплати – лише в 2,1. Тож у 2009 році структурний дефіцит ПФУ досяг 7% від ВВП.

Відтоді практично кожен уряд робить кроки для зменшення дисбалансу солідарних пенсій, але жоден не має достатньої політичної волі, щоб у таких умовах завершити пенсійну реформу.

За таких обставин проблеми пенсійної системи лише наростають під впливом потужних тенденцій, що лежать поза її межами.

Про які тенденції йдеться?

Природна деградація демографічної структури. В Україні триває процес старіння населення. Українці живуть довше, ніж кілька десятиліть тому, тож у структурі населення старших людей стає дедалі більше.

У 1990 році чисельність українців віком понад 60 років становила 35% населення. Зараз вона дорівнює 42%, тобто частка зросла на п’яту частину та продовжує збільшуватися. Але найгірше те, що на початок 2020 року чисельність українців віком до 20 років була майже на 44% менша, ніж 30 років тому.

Ось ця проблема невдовзі заявить про себе на повний голос, і її вплив на пенсійну систему України буде вкрай негативним, адже сплачувати внески в солідарну систему буде просто нікому.

 

Висока частка тіньової економіки. З самого початку незалежності Україна мала високу частку тіньової економіки – близько 40%.

Це створює хронічний тиск на пенсійну систему, бо ті, хто працює в неформальному секторі, у першу чергу економлять на сплатах єдиного соціального внеску, з яких формується левова частина пенсій у солідарній системі.

Ця тенденція має низку об’єктивних причин. Утім, слід зауважити, що розвинуті економіки справляються з нею. Тобто, за певних умов і системного підходу до цієї проблеми Україна могла би перевести значну частину тіньової економіки в офіційний сегмент.

 

Низький рівень зайнятості та міграція. Буремні 1990-ті залишили багатьох українців поза ринком праці: знайти роботу було важко, а надії на працевлаштування через державні центри зайнятості не було.

Тому на початку 2000-х, після виходу з десятирічної кризи, частка економічно активного населення була дуже низькою.

Хвиля економічного зростання повернула багатьох до праці. Зайнятість зросла з 41% у 2001 році до 45,4% у 2008-му – це показник значно ближчий до середнього рівня, властивого сусідам України. Доходи Пенсійного фонду зростали, що в підсумку стало однією з економічних передумов для розквіту соціального популізму.

Криза 2008-2009 років багато кому сплутала карти. Чимало українців втратило роботу. Однак вони не полишали надії працевлаштуватися, тому тоді рівень економічно активного населення майже не змінився.

Після Революції гідності та початку війни на Донбасі ситуація змінилася. Українці масово полишають ряди робочої сили. Частково це сталося через масштабні руйнування на Донбасі, зумовлені війною, але основна причина – масова трудова міграція.

За даними Державної прикордонної служби, протягом 2013-2019 років із країни виїхало на 2,1 млн громадян більше, ніж повернулося назад. Ці люди числяться серед нашого населення, однак де-факто до робочої сили не належать. Їхні заробітки за кордоном проходять повз нашу пенсійну систему, що зумовлює її розбалансування.

 

Низька якість зайнятості, загальна слабкість економіки. Річ не лише в низькій зайнятості, а й у якості робочих місць.

Галузева структура зайнятих, у якій домінують традиційні галузі, що ніде у світі не забезпечують високих зарплат (сільське господарство та торгівля) – це лише одна із граней слабкості економіки.

Якщо врахувати всі аспекти цієї слабкості, стає зрозумілим, чому в Україні зарплати в рази менші, ніж у країнах Європи, чому маємо такі низькі відрахування до Пенсійного фонду, і чому реформи потрібні нашій економіці, як повітря.

 

Cередня пенсія українця могла бути інакшою

Ось чому бідують українські пенсіонери. Існує довгий перелік інших причин, які на це вплинули. Чи могло б бути інакше?

Історія не знає відповіді на це питання.

Але якщо уявити гіпотетичну Україну, у громадян якої не вкрали їхніх заощаджень в Ощадбанку СРСР, у якій із 2004 року запровадили другий рівень пенсійної системи (обов’язкові накопичувальні пенсії), у якій зберіглася демографія 1990 року, а показники тіньової економіки, частки та якості зайнятості такі, як у Східній Європі, то сьогодні середня пенсія громадян такої країни могла б становити 5971 грн.

 

Якби українські пенсіонери отримували таку суму, 57% середньомісячної зарплати, то не були б настільки нужденними.

Однак щоб вийти на неї, потрібно вирішити цілу низку глибоко вкорінених структурних проблем. Це вкрай важке завдання, але за нього не можна не братися, інакше зазначені проблеми лише наростатимуть і робитимуть пенсійну систему ще вразливішою.

Докладніше про причини пенсійної кризи та шляхи подолання читайте у дослідженні CASE Україна Чому бідують українські пенсіонери?

Любомир Шавалюк, асоційований експерт CASE Україна


powered by lun.ua
Подпишитесь на наши уведомления!