12 жовтня стало відомо, що Нобелівську премію з економіки (офіційна назва — премія Центрального банку Швеції з економічних наук приурочена пам’яті Альфреда Нобеля) присудили двом професорам зі Стенфордського університету — Полу Мілгрому та Роберту Вілсону за вдосконалення теорії аукціонів та винайдення нових форматів аукціонів.

Що таке теорія аукціонів

У сучасному світі аукціони — один з найпоширеніших способів продати чи купити різноманітні товари та послуги. Зазвичай, при згадці слова "аукціон" на думку спадає продаж предметів мистецтва (картин, скульптур тощо), антикваріату чи речей, які належали відомим людям. Як правило, у таких аукціонах участь беруть лише дуже багаті колекціонери.

Однак аукціони поширені й у багатьох інших сферах. Наприклад, в Україні держава робить переважну більшість позик на аукціонах з продажу облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), за допомогою аукціонів проводять малу приватизацію, продають майно, яке було у заставі банку, нерухомість, транспортні засоби, права на користування надрами чи радіочастотами тощо.

Теорія аукціонів пояснює, як продавці та покупці поводяться за різних умов, від чого залежить фінальна ціна виставленого на аукціон товару чи послуги, як досягти її максимізації та як не пошитися в дурні, заплативши за якийсь товар занадто багато.

Від чого залежить успішність аукціону

Успішність аукціону для продавця товару та його покупця залежить від багатьох умов: типу аукціону (англійський (на підвищення ціни) чи голландський (на зменшення)), інформації, яку покупці знають про товар або послугу, кількості пропозицій, які покупці можуть зробити у ході аукціону, відкритості інформації про пропозиції інших учасників аукціону та багато іншого.

Використовуючи теорію аукціонів можна виходити з аукціону "переможцем", укладати найбільш прибуткові угоди, збільшувати надходження до бюджету від приватизації чи від сплати податків.

Один з лауреатів, Робет Вілсон ще у 1960-1970-х роках показав, що під час класичних аукціонів (де товар чи послуга дістаються тому учаснику, який запропонує найбільшу ціну) учасники, як правило, роблять цінові пропозиції набагато нижчі за їхні оцінки реальної вартості об’єкта аукціону.

Цей феномен називається "прокляття переможця" — страх заплатити за об’єкт торгів набагато більше, аніж він реально коштує, і таким чином отримати збиток.

Відповідно до досліджень Вілсона, страх переплатити за об’єкт аукціону тим більший, чим менше відомо про нього. Тому для того, аби максимізувати ціну продажу об’єкта на аукціоні, продавцю потрібно надавати якомога більше інформації про об’єкт.

У теорії аукціонів знання про об’єкт продажу поділяють на загальні та приватні оцінки. Загальна оцінка — це загально відома інформація, на підставі якої учасники аукціону роблять свої оцінки вартості об’єкта та, відповідно, власні цінові пропозиції. Приватні оцінки — це та оцінка вартості об’єкта, якою володіє лише конкретний потенційний покупець.

Наприклад, під час продажу прав на видобування газу загальними оцінками є інформація продавця про площу газового родовища, оцінки обсягів газу у ньому. Водночас у кожного покупця можуть бути власні оцінки того, наскільки рентабельним буде видобуток газу з цього родовища, які залежать від наявних у нього технологій, досвіду та ресурсів. Така інформація є частиною приватних оцінок.

Під час англійських аукціонів раціональні учасники відмовляються від торгів у разі, якщо пропозиції інших учасників перевищують їхні власні оцінки вартості об’єкта. Це надає майбутньому переможцю аукціону додаткові знання про приватні оцінки інших учасників: якщо вони відпали після якоїсь цінової пропозиції, значить оцінюють об’єкт набагато дешевше, а отже зростає ризик того, що майбутній переможець аукціону переоцінить цей об’єкт та зазнає збитків.

Під час голландських аукціонів (коли ціна знижується) ніяких додаткових знань в учасників не виникає. Відповідно до досліджень Пола Мілгрома, це означає, що ризики зазнати "прокляття продавця" набагато вищі саме під час голландських аукціонів.

Які нові види аукціонів винайшли лауреати

Крім розвитку теорії аукціонів, Нобелівську премію Вілсону та Мілгрому присудили ще й за "винайдення нових видів аукціонів". Такі типи аукціонів цьогорічних лауреатів Нобеля з економіки застосували у 1990-х роках під час продажу прав на користування радіочастотами у США.

Коли у 1990-х роках телекомунікаційних та медіакомпаній у США почало ставати дедалі більше, державний регулятор вирішив продавати права на користування частотами через місцеві лотереї. Це призвело до того, що мобільні оператори могли отримати абсолютно різні частоти у різних регіонах.

Держава отримувала від продажу частот мізерні надходження, натомість активно розвивався вторинний ринок радіочастот, на якому мобільні оператори за набагато більші суми викуповували одне в одного потрібні саме їм частоти.

Вілсон та Мілгром зіткнулися з проблемою: як державі максимізувати надходження від продажу радіочастот, учасникам аукціонів отримати потрібні їм частоти і при цьому унеможливити змови серед учасників.

Вони запропонували проводити одночасний багатораундовий аукціон (SMRA). Під час такого аукціону одночасно проводяться торги за радіочастоти у багатьох регіонах протягом декількох раундів.

Тривалість цих раундів обмежують, стимулюючи всіх учасників робити ставки, а не очікувати завершення торгів. Результати кожного раунду оголошуються лише після його закінчення. Торги тривають доти, доки в останньому раунді учасники більше не зроблять жодної цінової пропозиції.

Проведення першого такого аукціону дозволило державному регулятору у США продати 10 ліцензій на користування частотами за 47 раундів та отримати за них 617 мільйонів доларів, хоча раніше радіочастоти продавалися майже задарма.

За 20 років — з 1994 по 2014 роки — проведення аукціонів SMRA з продажу радіочастот принесло США 120 мільярдів доларів. Загалом у світі за допомогою цих аукціонів продали радіочастот на 200 мільярдів доларів.

Пол Мілгром також став автором нового аукціонного формату з двома раундами. Під час першого раунду регулятор купує радіочастоти у власників ліцензій, а під час другого — продає їх тим мобільним операторам, які зможуть використати їх більш ефективно.

У Нобельському комітеті зазначають, що цьогорічні лауреати — це прекрасний та рідкісний приклад того, як люди, які здійснили фундаментальне дослідження, винайшли на його основі практичний та корисний для суспільства винахід.