Джеймс Гвартни: Украинцы успешные везде, кроме самой Украины

Джеймс Гвартни: Украинцы успешные везде, кроме самой Украины

Среда, 20 декабря 2017, 13:50 -
Американский профессор рассказал, почему Украине не хватает экономической свободы, как значительное присутствие государства в экономике влияет на темпы роста ВВП, и почему украинцы бедные. (Укр.)

"З чим у вас асоціюється Україна?".

Джеймс Ґвартні, професор економіки і почесний вчений Гаса А. Ставроса в Університеті штату Флорида, на мить задумується і відповідає.

"Напевне, Україна у мене асоціюється з "житницею Європи". Це країна з плодовитими землями та людьми із сильним підприємницьким духом. Я це бачу з того, що українці успішні у всіх країнах, окрім, хіба що, самої України".

Ґвартні приїхав в Україну на запрошення Bendukidze free market center для презентації свого дослідження. Вчений аналізує трансформацію економічних та політичних інститутів 25 колишніх централізовано-планових країн.

Як співавтор світового Індексу економічної свободи Інституту Фрейзера він ще й носій знань про розвиток економік сотні держав протягом останніх 30 років.

Професор розповів ЕП, чому Україні бракує економічної свободи, як присутність держави в економіці впливає на темпи зростання ВВП, і чому українці бідні.

— Це ваш перший візит до України?

— Ні, я був тут 25 років тому, у 1992 році. У нас був тоді автобусний тур в Москву через Угорщину, Румунію, Україну. Поверталися в Європу через Польщу. Ми тоді отримали велике задоволення від поїздки.

Сьогодні, після 25 років розпаду СРСР, я вивчаю країни, які мали централізовано-планові економіки. Досліджую стимули їх розвитку, зміни політичних інститутів.

— Ви відомі як співавтор Індексу економічної свободи інституту Фрейзера. Можете пояснити, що таке економічна свобода? Які її основні критерії?

— Я причетний до розрахунку Індексу економічної свободи з кінця 1980-х років.

Економічна свобода — це мірило того, наскільки державні інститути забезпечують відкритість ринків, захист приватної власності, доступ до надійного фінансування, право споживача обирати товари та послуги і отримувати при цьому задоволення.

Індекс економічної свободи вимірюється на основі п'яти великих груп показників: частка держави в економіці, правова система та захист прав власності, доступ до фінансування, якість регулювання та свобода міжнародної торгівлі.

Оскільки ми хочемо, щоб індекс був об'єктивним, то використовуємо лише офіційні відкриті дані Світового банку, МВФ, PwC. Ми не робимо припущень чи суджень.

У перерахованих групах показників є 42 змінні, на основі яких вибудовується індекс. Наприклад, коли ми дивимося групу, яка стосується свободи міжнародної торгівлі, ми оцінюємо тарифні бар'єри, валютні обмеження, квоти, обмеження, які може встановлювати уряд для внутрішніх та іноземних інвесторів.

У групі "Частка держави" дивимося на рівень державних витрат відносно ВВП, співвідношення державних і приватних інвестицій, податкове навантаження. Якщо у 1980-х роках індекс охоплював сотню країн, то зараз він покриває 159.

— Місце України в індексі — 149-те, між Анголою та Іраном, а серед 25 країн з централізовано-плановими економіками ми на останньому місці. Які ознаки економічної несвободи найбільш характерні для економіки України?

— В Україні дуже слабка правова система, яка не забезпечує дотримання вимог контрактів та захист прав власності. Серед характеристик вашої економіки — високий рівень інфляції, її нестабільність, контроль над ринками капіталу, у тому числі обмеження при валютному обміні, високий рівень регулювання.

— Протягом останніх років ухвалювалися рішення з дерегуляції, які теоретично можуть покращити позицію України в майбутніх рейтингах. Однак ми маємо значну перепону у зовнішній торгівлі — санкції проти Росії. Чи сумісна економічна свобода з торговельними санкціями?

— Більшість обмежень, про які я сказав, не мають ніякого відношення до санкцій проти Росії. Мова про складний старт бізнесу, регуляторні перепони, які впливають на торговельні відносини з іншими державами. З нашого дослідження помітно, що Україна посідає останнє місце серед країн з централізовано-плановими економіками вже протягом десятиліття. Справа не в Росії.

— Чи можна говорити про економічну свободу за компонентом міжнародної торгівлі при чинних санкціях з головним торговим партнером?

— Звісно, будь-які обмеження негативно впливають на економічну свободу. Вони мають негативні наслідки для економічного зростання та добробуту громадян.

Однак фактор санкцій проти Росії — не причина проблем з рівнем економічної свободи. Якщо ми говоримо про ВВП України, то його зростання серед держав з централізовано-плановими економіками за останні 25 років було найповільнішим.

 
Фото АнастасіЇ Максимової

— Рівень державних видатків враховується при оцінці показника економічної свободи. У 2018 році, як і в 2017 році, видатки державного бюджету України заплановані на рівні 29,6% ВВП. Це багато?

— За рівнем державних видатків серед країн з централізовано-плановими економіками Україна посередині. Тут все не так погано. Це чи не єдиний компонент, за яким ми не перебуваємо внизу. Втім, рівень видатків зависокий.

— Наскільки? Який прийнятний рівень порівняно з іншими країнами?

— Я не можу назвати конкретну цифру. Скажу, що в пріоритеті повинні бути приватні інвестиції, а не державні. Саме приватні інвестиції роблять державу багатшою, сприяють економічному розвитку, тоді як державні інвестиції підконтрольні політичним факторам та корупції.

— В одній із статей ви разом з економістами Робертом Лоусоном та Рендалом Холкомбом писали, що при 10-відсотковому збільшенні частки державних витрат у ВВП зростання ВВП скорочується на 1%.

— Коли ми говоримо про присутність держави в економіці, у нас нема гарантій, що ресурси будуть cпрямовані на продуктивну економічну діяльність, на діяльність, яка сприятиме створенню багатства держави та її громадян. Для приватного сектору це нонсенс, оскільки непродуктивний бізнес попросту стає банкрутом.

Більше того, якщо ми говоримо про збільшення присутності держави в економіці, то ми говоримо про збільшення політичної корупції, тіньових розрахунків. У такому випадку політики намагаються увірвати щось собі, а не працювати на економічний розвиток та зростання добробуту населення. Це уповільнює економічний розвиток.

Темп приросту ВВП на душу населення у двадцятьох країнах з найвищим рівнем економічної свободи на 4% вищий, ніж у країнах з низьким рівнем свободи.

У 1995-2000 роках Болгарія та Румунія мали нульовий відсоток приросту ВВП на душу населення. На початку століття вони почали реформуватися, і в 2000-2015 роках темпи приросту ВВП на душу населення досягли 4%. За період шляху цих країн до економічної свободи дохід їх громадян збільшився удвічі.

Читай также
Вернон Смит: Не взимайте налоги с бизнеса. Это глупо
Джон Тейлор: Если хотите что-то поддержать — поддержите образование

— Ви говорите про необхідність обмежити роль держави в економіці. У яких сферах допустима присутність держави?

— Держава повинна відігравати роль рефері, який захищає права власності, дотримання контрактів між об'єктами підприємницької діяльності різних форм власності. Держава повинна забезпечувати сильну правову систему, безпеку, захист навколишнього середовища. Не більше.

— А як щодо освіти та охорони здоров'я?

— У цих сферах держава повинна допомагати малозабезпеченим категоріям населення через приватних провайдерів, наприклад, компенсувати приватній лікарні частину наданих послуг. Ще одна функція — дати громадянину вибір: отримати освіту та медичну послугу у державному закладі чи в приватному. Якщо людина обирає приватний заклад, держава надає на цю послугу субсидію.

— Поговорімо про політичну мотивацію при розширенні державних видатків. До чого може призвести різке підвищення соціальних стандартів з неекономічних мотивів, наприклад, через вибори?

— Якщо економіка не дозволить реалізувати це підвищення, то це призведе до зростання податкового навантаження. Інший наслідок — зниження мотивації населення працювати, адже воно отримуватиме дохід від держави незалежно від того, наскільки активно працює. Третій наслідок стосується державної підтримки.

Мова не про соціальні видатки, а про фаворитизм окремих підприємств, субсидії бізнесу, які не стосуються зменшення рівня бідності чи поліпшення добробуту громадян. Підтримувати через державні дотації провальний бізнес, у розвитку якого не зацікавлене населення, дуже шкідливо для економічного розвитку.

— Як підвищення соціальних стандартів з неекономічних мотивів впливає на рівень бідності?

— Ми не можемо говорити про покращення рівня життя громадян без збільшення виробництва. Обсяги виробництва і доходи громадян — дві сторони однієї медалі.

Ми аналізували рівень бідності у країнах з централізовано-плановими економіками і побачили: чим більш лібералізована економіка, тим нижча бідність. Ми говоримо як про ранніх реформаторів — країни Балтії, так і про пізніх — Румунію і Болгарію. Економічна свобода підвищує продуктивність праці і збільшує доходи громадян.

Хорошим прикладом є Грузія та Албанія. У 1995 році у них був високий рівень бідності і низький рівень доходів громадян. Вони лібералізували свої економіки, і ці показники змінилися на краще.

 

— Зарплати в Україні низькі, їх потрібно підвищувати. За даними ООН, за межею бідності перебуває 60% українців.

— Ви бідні через відсутність економічної свободи. Відсутність економічних підстав для підвищення соціальних стандартів полягає в низькій продуктивності величезної кількості підприємств, які отримують державну підтримку.

Ви витрачаєте величезні ресурси на утримання державних підприємств, допомогу окремим сектором економіки, які не виробляють нічого, що б покращувало добробут населення. Відповідно, ви створюєте сприятливі умови для корупції.

У таких умовах тим, хто хоче виробляти по-справжньому потрібну населенню продукцію, складно починати свій бізнес і бути конкурентним. У вас нерівні умови: ви витрачаєте шалені гроші на бізнеси, які не мають жодної цінності.

— Це означає, що держава взагалі нічого і нікого не повинна підтримувати?

— Потрібно відмовитися від субсидування будь-яких видів підприємницької діяльності та усунути регуляторні бар'єри для старту та ведення бізнесу. Особливо я зараз говорю про необхідність підприємців звертатися до політиків для отримання різних видів дозволів та державних допомог.

Варто віддати це на відкуп споживачеві. Нехай він вирішує, який бізнес має право на існування, а який — ні. Для того, щоб визначити потреби споживача, політики не потрібні. Потрібні конкурентні умови для ведення бізнесу.

Це підтверджує розвиток країн з колишніми централізовано-плановими економіками. Грузія, Естонія, Литва, Латвія, Румунія і навіть Албанія мають вищі темпи економічного зростання, ніж Україна.

— В Україні діє значне обмеження — мораторій на продаж аграрних земель. Споживач не сприймає необхідність його скасування. Українці бояться зростання цін на землю, бояться втратити паї. Політики-популісти лише підтримують ці страхи. Як бути у такій ситуації?

— Мені важко зрозуміти, чому власник землі може бути проти права розпоряджатися своєю землею. Якщо він не захоче продавати землю, він зможе залишити її у своїй власності. Якщо його не влаштовує ціна, ніхто не зобов'язує продавати. Ми говоримо лише про наявність такого права. Мені здається, спротив проти скасування мораторію — це проблема економічної грамотності населення.

— На початку розмови ви сказали, що були в Україні 25 років тому. Яка зміна, що відбулася за цей час у нашій державі, вас вразила найбільше?

— Трагічність ситуації у тому, наскільки малою була ця зміна за час, що минув. 25 років тому у вас була комуністична партія, яка відповідала за кадрові призначення. Тепер ви просто обираєте цих людей, які продовжують у ручному режимі управляти економікою та ухвалювати за вас рішення.

У випадку з Україною — країною з величезним економічним потенціалом, земельними ресурсами та людським капіталом — мене вразила відсутність достатньої зміни в напрямку економічної свободи за ці роки.


powered by lun.ua