Украинская правда
Экономическая правда

Война как плата за свободу

Владимир Лановой — Пятница, 26 сентября 2014, 09:11
Версия для печати Комментарии 59
Владимир Путин. Фото trubyna.org.ua

Очевидно, країна-агресор давно виношувала плани шматування нашої території.

Вона була явно не задоволена куснем пирога за результатами розпаду СРСР.

Вона позбулася багатьох територій і втратила контроль над значними акваторіями Чорного, Азовського та Балтійського морів.

Така психологічна атмосфера активно роздмухувалася у російському суспільстві з приходом до влади Путіна чотирнадцять років назад.

Людям нав'язувалася думка, що з розпадом Радянського союзу росіян обдурили, обікрали й принизили. Отже, за будь-яких обставин потрібно "встати з колін".

До речі, таким же способом згуртовував навколо себе скривджених Версальським мирним договором німців Гітлер. В умовах масового шовіністичного психозу Путіну легше було мобілізувати суспільство на підготовку до війни і загарбання територій.

Спершу Росія покращила свої володіння у Придністров'ї та на Кавказі, вважаючи також підлеглими собі території Білорусі та Казахстану. Тепер, здійснивши глибоку підготовчу роботу з руйнування нашої системи безпеки і розвалу економіки, Москва приступила до захоплення наших суверенних земель.

Визначальним для Росії є завдання перегляду кордонів на Сході Європи, які склалися після розпаду Союзу, тому не можна виключати її планів з реальної окупації майже половини України, позбавлення її державного суверенітету, а також агресії на узбережжі Балтійського і Чорного морів.

Крім політичної, Москва мала й економічні вигоди від захоплення територій на нашому південному сході і Криму або, як мінімум, від розгортання кривавого побоїща на цих землях.

Передусім її цікавить безкоштовне використання морських портів, транспортних систем, територіальних вод, шельфу, проток та інших об'єктів морської, берегової та сухопутної інфраструктури.

Вона також поставила за мету зруйнування планів здобуття Україною повної енергетичної незалежності, яке ставало можливим після розгортання видобутку нафти і газу на кримському шельфі Чорного моря і початку експлуатації свердловин сланцевого газу у Донецькій, Луганській та Харківській областях.

Це зруйнувало б монополію Росії в енергетичному просторі Європи й України і закінчило б панування Путіна на російській землі. Хоча Кремлю вдалося зламати ці плани, він рано зрадів. Росія назавжди втратила український газовий ринок, що може зробити суттєвий внесок у процес неминучого банкрутства "Газпрому".

До речі, Росія сама відмовилася від поставок блакитного палива в Україну. Тобто Москва ввела санкції проти самої себе, як та удовиця, яка сама себе висікла. Якщо у керівників цієї країни залишилася хоча б частка здорового глузду, вони обов'язково будуть просити поступок в України з газового питання.

Крім того, Росія давно виношувала плани чергового переселення українців у Сибір для освоєння безмежних пустуючих територій і як протиставлення притоку китайців. Завдяки окупації Криму і частини Донбасу план почав здійснюватися.

Жителі цих регіонів, які побажали емігрувати до Федерації, отримують документи на проживання саме у Сибіру і Далекому Сході - без будь-яких узгоджень.

Тепер, після початку протистояння на сході держави, головні внутрішні проблеми, включаючи поставлені Революцією гідності, відійшли на другий план. Перед нами постав ворог іншого масштабу - оскаженіла мілітаризована путінська Росія.

Фото rrnews.ru

Усвідомлення цього відбулося із запізненням. Держава виявилася неготовою вести бойові дії. Як можна назвати армію і внутрішні війська, які опустили руки в Криму і залишаються у тіні бойової активності нерегулярних військових частин - вихідців з Майдану та інших добровільних загонів?

Неготовність Збройних сил ще можна віднести до багаторічної цілеспрямованої підривної роботи з боку донецьких корупціонерів-зрадників. Однак скільки місяців може демонструвати сьогоднішнє урядове й воєнне керівництво неспроможність організації ефективних тактичних дій й достатнього тилового забезпечення?

На початку 1990-х років українське військове угруповання було найпотужнішим у СРСР і за чисельністю, і за складом зброї. Київ не бачив загроз суверенітету, а Москва тимчасом вивозила з України ешелонами найціннішу зброю, військове обладнання, засоби зв'язку, креслення та інші секретні матеріали.

Неприпустимо безпечною була і згода залишити більшу частину кораблів військово-морського флоту, команди яких присягнули на вірність Росії, у Севастополі, а згодом передати Федерації й військову базу у цьому місті.

Саме така поступка Єльцину призвела до того, що в руках у ворога опинився ніж - севастопольське військо, яким був завданий удар нам у спину.

Ця поступка також суперечила принципам виходу республік із складу Союзу, прийнятим у Біловезькій пущі. Відповідно до них кожна країна успадковувала майно колишньої держави, що перебувало на території відповідної республіки.

Мабуть перший український президент задобрював росіян, побоюючись їх зневаги до договірних принципів і новоявлених суверенів.

Він не висунув зустрічних компенсаційних позовів Росії, сподіваючись, що опоненти будуть нам вдячні. Вони ж з того часу тримали камінь за пазухою. Народ України у той час промовчав, не маючи віри в те, що його будуть слухати.

Тепер усе інакше. Люди постали за те, щоб їх почули, і війна стала народною. Ми не поступимося і клаптиком своєї землі. Сам народ, масово і добровільно, став на захист Вітчизни. Активісти революції взяли в руки зброю і організували матеріальне забезпечення тих, хто на передовій.

Якщо хтось думає, що розігнав Майдан у Києві, то це не так. Майдан через контрреволюцію і російську окупацію переорієнтувався з внутрішніх державних проблем на зовнішні. Незалежність і цілісність країни - пріоритет.

Майдан є і буде, і громадянське суспільство довело свою спроможнисть. Воно двічі пройшло гартування: спочатку на Євромайдані, а потім на политій кров'ю землі Донбасу. Політики повинні це зрозуміти. Хоча чи зрозуміють вони - це їх власна справа. Громадянське суспільство у спокої їх не залишить.

Фото УП

Неспроможність урядового та армійського керівництва організувати ефективні бойові дії у зоні АТО, які спричиняють невиправдані смерті наших самовідданих чоловіків і нещасних мирних людей, викликані корупційною сутністю влади.

Вже є перші обвинувачені й засуджені генерали та офіцери, які наживалися на корупційних поставках зброї своїм, на розкраданні танків і бронетехніки, яку перепродавали агресору, на передаванні секретної інформації росіянам і сепаратистам. Воєнні злочини, за які тільки одне покарання.

З іншого боку - провали на фронті, безглузді облоги населених пунктів, які закінчуються пастками з величезними невиправданими жертвами і втратами дефіцитної зброї і техніки - вирок оперативному військовому керівництву.

Волонтери закривають дірки, за які отримують зарплати люди із зірками на пагонах. Утримання фронту досягається героїзмом окремих підрозділів та вояків.

У керівництві системи оборони і національної безпеки повинні працювати професіонали. Таких треба шукати і призначати на державні посади. Громадянське суспільство їм допоможе і не дозволить робити закулісні справи.

Треба створювати державні тилові підприємства і механізми фінансування армії та інших військових частин. Чи ми чекаємо нових нападів до зубів озброєної Росії?

Росія як авторитарна імперія не може не пригнічувати інші народи і не вести військових дій. ВПК країни повинен працювати і продавати свою продукцію. Є багато потужних лобістів, які про це дбають.

Для процвітання російського ВПК потрібні війни. Масштаби цього комплексу, успадкованого від СРСР, настільки великі, що вони не можуть задовольнятися лише випуском продукції для потреб обслуговування діючої армії.

Щоб завантажити заводи замовленнями, російський істеблішмент витрачає щорічно з бюджету держави не менше 70 млрд дол. А щоб зброя не накопичувалася на складах, а витрачалася, її треба вживати своїй армії або продавати іншим державам.

Тому російським імперіалістам потрібно щорічно воювати самим, як це було в Абхазії, Придністров'ї, Чечні та Грузії, а також поставляти зброю у гарячі точки: Еритрею, Югославію, Лівію, Сирію, Ліван. Тепер прийшов час нашої країни.

Вже більше шести місяців спочатку у Криму, а тепер на Донбасі Росія здійснює сценарій розміщення нових замовлень для свого ВПК. Це об'єктивна реальність. Путін і його яструби не можуть зупинитися.

Інша суттєва мотивація російського диктатора - підтримка всередині країни іміджу збирача земель "великої Росії", тобто загарбника інших народів.

Це параноїчна мрія азійського простолюду. Завдяки політиці зовнішніх експансій йому вдається збільшити ядро свого електорату, а це є передумовою юридичної пролонгації власного царювання і здійснення шалених імперських планів.

Володимир Путін. Фото tsn.ua

Поки що не дають ефекту й обмежувальні фінансово-економічні та військово-технічні санкції розвинутих західних країн. Дехто вважає їх недієвими. Не такими, що зупинять агресора тут і зразу. Проте нам треба виграти не битву, а війну.

Крім того, європейці небезпідставно остерігаються прямо конфліктувати з "печерною" людиною з ядерною дубиною у руках. Вони уникають визнання бойовиків на Донеччині та Луганщині терористами, називаючи їх повстанцями. Вони побоюються розширення конфлікту і направили зусилля на його локалізацію.

Для європейців матеріальні і людські втрати ворога - не головне. Перебити усіх найманців та регулярні війська неможливо. Важливішим є занепад російської економічної системи - вразливої, побудованої в основному на нафтогазових потоках. "Не держава, а бензоколонка", - сказав про Росію сенатор Маккейн.

Економічний занепад був би найефективнішим способом зупинення агресора і означав би розвал путінської державної машини. Крах Радянського союзу теж починався з ембарго Заходу на товари і техніку до цієї країни, а довершило розвал здешевлення нафти й газу на світовому ринку.

Європейці діють обережно, але далекоглядно. Завтра вразливість санкцій буде ще більшою, але для цього вони хочуть добре підготуватися. Зокрема, витіснити російські вуглеводні із своїх ринків, переключившись на газ з Катару і США.

Крім того, вони сподіваються на розсудливість кремлівського диктатора, періодично даючи йому можливість вийти з конфлікту. Даремно. Навпаки, європейські стратеги можуть потрапили у пастку, поставлену Путіним.

Відкладання санкцій дозволяє йому оговтатися, збільшити шкоду і втрати, що завдаються війною Україні, та продовжити панування над умами росіян.

Від кремлівського диктатора не варто чекати раціональних рішень. Через власні амбіції він готовий шкодити своїй імперії. Він готовий зруйнувати все, що так довго вибудовувалося у зовнішніх відносинах Росії із західним світом, без якого ця євразійська країна залишатиметься у дрімучому стані.

Критикуючи санкції європейців, треба пам'ятати, що далеко не всі країни спроможні так зупиняти агресора. Треба мати такий власний запас економічної стійкості, щоб пережити відмову від торгівлі й руху капіталу.

Саме тому дрібні країни ЄС чинять спротив їх запровадженню. Почуваючись безпечно за спиною НАТО, вони не розуміють, що зраджують європейським цінностям. Дбаючи про "шкурні" інтереси, вони запрошують війну у свій дім.

Путін знає про економічні загрози і боїться тривалих санкцій західних країн. Він застосовує різні підступні методи, підкуповує впливових європейських персон.

На словах він цурається обговорення силового протистояння. Він довго уникав відповідальності за дії російської армії у Донбасі. Як у березні в Криму, він вбирається у тогу миротворця. Очевидно, він і далі буде лицемірити.

Фото radiosvoboda.org

Фальшиве опікування гуманітарними проблемами Донбасу розраховане на внутрішнього споживача, а заяви про зустрічні санкції проти Європи та Америки у   

цих країнах викликали лише саркастичну посмішку.

Справжні наміри кремлівського диктатора відкрилися світу після прямого введення російських регулярних військ у Донбас. Багато хто вважає, що у цієї людини "відмовили гальма". Вона хоче показати, що її не зупинити. Фактично Путін хоче залякати світових лідерів. Він заявив, що за два тижні може захопити Київ.

Ту ж мету переслідував Лавров, коли погрожував застосувати проти України ядерну зброю, якщо Київ забажає повернути Криму. Доповнив шантаж Заходу голова їх уряду Медведєв, який пригрозив дати на економічні утиски Заходу асиметричну військову відповідь.

У цій ситуації головне не впадати у паніку, тверезо подивитися на ситуацію, визначити оптимальну лінію дій. Проте, у паніку, здається, впали Петро Порошенко та його оточення, які здали позиції у Донбасі, прийнявши умови Кремля щодо надання регіону окремого статусу у формуванні місцевої влади.

Фактично Україна погодилася перенести міждержавний кордон на лінію розмежування сил АТО і російських найманців. Однак питання залишаються.

Яке законодавство діятиме на території, контрольованій терористами: українське чи російське? Які програми будуть у школах та університетах, якщо вже зараз арештовані викладачі у Донецьку і Луганську? Хто буде управляти бандитськими формуваннями? Невже хтось сподівається, що вони складуть зброю?

Відповіді очевидні для усіх. Отже, з цією поступкою ми втрачаємо наступну територію після Криму. З іншого боку, такі домовленості закладають сумнів у голови наших західних союзників щодо необхідності продовження і поглиблення економічних санкцій проти віроломного агресора.

Іншою поступкою президента є відкладання на вимогу Росії здійснення угоди про асоціацію з ЄС до кінця 2015 року, ніби це теж є передумовою зупинки зовнішньої агресії. Однак чи можемо ми вірити самозакоханому й підступному диктатору?

Не виключено, що ми зупинимо євроінтеграцію, а росіяни порушать домовленості. Наприклад, вони не виконують положення угоди про зону вільної торгівлі в СНД. У підсумку ми отримаємо продовження кривавої війни.

Тепер деякі підсумкові зауваги.

По-перше, для Кремля головне - знищення України як самостійної держави або її існування під протекторатом Москви. Тому наші відступи - введення на три роки особливого статусу Донбасу і відкладання на 16 місяців процесу асоціації з ЄС - будуть використані супротивником для подальшого руйнування нашої держави.

За цих обставин не можна зупиняти запровадження ринкових реформ, європейських стандартів, правових норм і методів державного управління. Невже українське керівництво готове зрадити наші європейські прагнення?

На Дніпропетровщині тренуються військовослужбовці протитанкових підрозділів. Фото
mil.gov.ua

Не можна запроваджувати окремі методи територіального самоврядування у Донбасі чи деінде. Новий порядок відносин між Києвом і громадами повинен бути універсальним. Тільки так працюватимуть стимули для їх розвитку, тільки так буде забезпечена загальнонаціональна цілісність.

По-друге, Кремль зацікавлений у палахкотінні воєнного багаття в Україні. Він буде запускати у східні області нову техніку та бойовиків. Він намагатиметься розширити неконтрольовану нашими прикордонниками лінію державного кордону з РФ. Перманентний військовий конфлікт є засобом руйнування України.

Не може також бути виділений район Донбасу, який не підпадатиме під юрисдикцію України, інакше це сепаратизм і кримінал.

Для усунення подвійного тлумачення належності території Донбасу, яке міститься у мінських угодах і прийнятому парламентом законі, необхідне законодавче збереження українського державного контролю за цією територією, включаючи місцеві органи судочинства і правопорядку.

По-третє, Путін діє підступно, ігноруючи будь-які етичні та правові норми. Його обіцянки, усні чи письмові, треба розглядати із зворотнім знаком. Перемир'я слід використати лише для підвищення готовності до наступного етапу силового протистояння. Сховатися від нього за дипломатичними вправами не вийде.

По-четверте, найстрашнішими для кремлівських імперіалістів є секторіальні і фінансові санкції проти Росії, а також очікуване зниження цін на нафту і газ. Можливо, РФ зможе частково відвернути санкції, і її економіка не буде зламана, але для цього Кремлю потрібно відмовитися  від своєї авантюри в Україні.

Це, мабуть, сценарій майбутнього періоду, можливо, навіть не 2014 року. Для досягнення цієї мети ми не можемо виступати адвокатом Росії, як іноді здається, коли слухаєш таємних перемовників з нашої сторони.

Наші вимоги, позиція і претензії агресору повинні бути активні і чітко виражені: ніяких територіальних чи правових уступок терористам і росіянам, ніяких фінансових чи конституційних сприянь сепаратистам і криміналітету, ніяких таємних угод про поділ ринків на шкоду Євросоюзу.

По-п'яте, не можна проводити дострокові місцеві вибори у східних областях, де йде війна. Не можна гратися у представницьку демократію, коли бандити грабують, вбивають, ґвалтують. Тільки після роззброєння бойовиків і виведення російських військ можна оголошувати дострокові вибори у місцеві органи влади.

По-шосте, з таким сусідом спокою не буде. Треба швидко вирішувати усі військові проблеми. Тільки тоді Україна відстоїть державу і збереже життя солдатів. Нам треба зробити висновки з попередніх перемог і поразок, убезпечивши війська від авантюр, організувати тил, розробити тактику мінімальних втрат.

Фото mil.gov.ua

Співпраця із західними партнерами і оволодіння новими видами високоточної зброї, яку вони нададуть, дозволить Україні отримати більшу військову силу на Донбасі, ніж у росіян. Разом із союзниками ми зобов'язані відстояти свободу у світі. Інші варіанти неможливі, бо приведуть до руїни.

По-сьоме, прихованою метою Кремля є завдання енергетичного удару по Україні і повернення її енергетичних ринків під контроль Росії.

Зараз, крім припинення поставок газу і захоплення газоносних районів Криму та Донбасу, до Росії вивозиться вугілля, що ускладнює проблеми зимового періоду.

Москва буде також шукати слабкі місця у нашому газовому "редуті" - тих впливових чиновників, які обґрунтують і протягнуть рішення про повернення до купівлі російського газу. Можливо, енергетична мафія, яка продовжує існувати, буде навмисно доводити ситуацію до катастрофічного стану, аби зробити це.

Мафію треба знищити. Систему "Нафтогазу", енергоринку, енергетичного регулювання слід реформувати і включити у європейську енергосистему.

Саме енергетична мафія доводила і доводить Україну до фінансових провалів, девальвацій, багатомільярдних списань, боргів і злиднів людей. Стійкість в енергетичній війні - теж шлях до перемоги.

По-восьме, найбільше зацікавленими у зупинці євроінтеграції, відновленні торгівлі з Росією та закінченні військових дій аж до сепаратизації Донбасу залишаються українські олігархічні клани. Є, звичайно, винятки, але це стосується випадків, коли вони перестають бути олігархами.

На російських ринках цим кланам зручніше - є своя частка ринку і не треба модернізацій. Вони бояться руйнувань інфраструктури, бо їх об'єкти перестають працювати. Олігархи бояться бойовиків, бо держава не може їх захистити.

Їм потрібен мир за будь-яких умов, в тому числі і внаслідок втрати української державності. Їм зручніше домовитися із сепаратистами, ніж прийняти ринкові реформи і чесну конкуренцію. Арсеній Яценюк не настільки наївний, щоб сподіватися на відрахування олігархів до фонду відновлення Донбасу.

Вони ніколи не будували дороги, мости, залізниці, електромережі, трубопроводи і не збираються це робити. Для цього, як вони вважають, є бюджет, для цього є держава. Олігархи не захистять людей і не пустять нас до Європи.

Отже, переозброєння армії, правові норми воєнного часу, постановка економіки на воєнні рейки, інформаційна перевага, входження до колективних систем оборони, які б протистояли Росії, глибокі ринкові реформи, знищення енергетичної мафії, раціональна децентралізація влади, деолігархізація, відлучення Московії від світових ринків - це відрізки шляху до справжньої перемоги.

Інший варіант - поступки, ганьба і поразка.

powered by lun.ua

Комментарии — 59

Мирон Борщенко _ 30.08.2016 21:01
IP: 37.54.154.---
Висновки автора публікаціккації в основному вірні!Росія не спиймає Україну як нормальну державу,а українців як нормальний народ! Якщо украінці хочуть залишитись народомм їм треба протистояти Росії,бо вона ніколи не змириться з нашим існуванням! Попередні коментарі про це свідчать
Валерий Филатов _ 11.08.2016 20:24
IP: 95.158.2.---
Марь Иванна:
Написать комментарий...А у вас ловят на улице и сажают по надуманным обвинениям. У меня вопрос - что лучше?
Антон Щеголев _ 10.08.2016 14:07
IP: 195.69.132.---
остин:
Автор, претендующий своей статьёй на серьёзный и глубокий анализ. почему-то не учёл самую малость, так сказать пустячёк, а именно то, что Россия вступилась за Восток Украины только потому, что туда была направлена армия из Киева для уничтожения тамошних жителей.
Мелочь, так сказать, а неприятно.
Т.е в Донецкой и Луганской областях на территории подконтрольной Украине нет местных жителей, их всех уничтожили?))
Nikolay Gornostaev _ 02.08.2016 22:55
IP: 185.132.241.---
Volodymyr Petryshyn:
путин - гнида, и нация русские гнилая
А на Украине типа нет фашизма ...
Юрий Николаевич Корнилов _ 14.07.2016 22:44
IP: 46.250.28.---
А Путин решил даже и не призывать, а пришел и взял Крым, а потом ещё и признался. что всё это происходило под его личным командованием.


Также в разделе

Авторизация





Если вы новый читатель, пожалуйста, зарегистрируйтесь
Забыли пароль?
Вы можете войти под своим аккаунтом в социальных сетях:
Facebook   Twitter   Вконтакте