Україна разом з усім цивілізованим світом узяла на себе зобов'язання до 2030 року скоротити рівень викидів парникових газів на 40% порівняно з 1990 роком. Однак великий шлях декарбонізації країни тільки починається.

У 2020 році Київ повинен був узяти на себе наступні зобов'язання в рамках "Паризької угоди" – "Національний визначений внесок-2" (НВВ2). Це мало відбутися у листопаді 2020 року на 26-й конференції ООН із зміни клімату в Глазго.

Проте через пандемію коронавірусу цей захід перенесли на 2021 рік. Отже, Україна має час на підготовку та формулювання свого НВВ2, аби це не стало шоковою терапією для промисловості як основного генератора викидів СО2.

Перші кроки зроблені. Президент Володимир Зеленський, узявши участь 12 грудня у Міжнародному саміті кліматичних амбіцій (Climate Ambition Summit), заявив, що довгостроковою ціллю країни є досягнення вуглецевої нейтральності.

"Готуючись до конференції сторін "Паризької угоди" у Глазго, ми опрацьовуємо другий національно визначений внесок. На цій основі ми розглядаємо ціль з викидів парникових газів у 2030 році в усіх секторах економіки України в діапазоні 36-42% порівняно з 1990 роком, тобто скорочення на 58-64%", – повідомив він.

Що це означатиме для економіки, і чи є в Україні промисловість, яка декарбонізувалася, з'ясовувала "Економічна правда".

Брудна промисловість

Більшість великих промислових підприємств в Україні збудовані ще за радянських часів, коли питання економії енергоресурсів, впливу на природу чи ефективності виробництва відходили на другий план.

Тривалий час невисока вартість ресурсів не стимулювала власників бізнесу інвестувати в енергоефективність чи екологічну модернізацію. Однак після впровадження ринкових цін на газ та електроенергію епоха дешевих енергоносіїв закінчилася, а значна частина підприємств досі споживає такі ж обсяги енергії, як раніше.

Через це важка промисловість – великі металургійні заводи і теплові електростанції – серед лідерів з викидів СО2. З року в рік навколишнє середовище в Україні активно забруднюють ММК ім. Ілліча, "АрселорМіттал Кривий Ріг", "Азовсталь" та численні ТЕС ДТЕК – Бурштинська, Курахівська, Запорізька, Ладижинська.

В останні десятиліття перед світовою економікою постав потужний виклик – глобальне потепління. Головним драйвером у зменшенні впливу промисловості на природу став Євросоюз. Він також стимулює інші розвинені країни впроваджувати інструменти, що роблять промисловість більш екологічно чистою.

Певний час таким інструментом була "Паризька угода", яка концентрувала увагу на зменшенні викидів вуглецю в енергетиці. Однак виявилося, що цього недостатньо.

Через це у 2019 році в ЄС затвердили нову масштабну програму European Green Deal щодо трансформації економіки до 2050 року. Вона передбачає повну відмову від використання викопних видів палива та витіснення з економіки галузей, що створюють шкідливі викиди.

Згодом до ініціативи приєдналася низка інших країн – Китай, Японія, Південна Корея, Південна Африка, Канада. Сформувався клуб із 127 держав з умовною назвою "Кліматична нейтральність", які розглядають введення або вже схвалили нульові цільові показники.

Чому це важливо для України

Україна має тісну економічну співпрацю з країнами ЄС у багатьох галузях, тому активно підтримує всі екологічні ініціативи, у тому числі European Green Deal. Більше того, ЄС бачить Україну як одного із стратегічних партнерів у виробництві водню – екологічно чистого енергоносія, який може стати повноцінною заміною природного газу.

Водночас українська промисловість витрачає значно більше енергоресурсів для створення одиниці товару, а отже, створює більше викидів вуглецю і шкідливих речовин та є менш конкурентоздатною на зовнішніх ринках.

Між рівнем споживання енергії та обсягами шкідливих викидів є пряма залежність: чим більше енергії споживається, тим більше шкідливих речовин потрапляє у навколишнє середовище.

Особливо – зважаючи на значну частку вугільної генерації в енергобалансі України (майже 40%). Запровадження енергоефективних заходів – один з кроків, який зробить українців не лише багатшими, а й здоровішими.

За даними щорічного глобального дослідження Energodata, рівень енергоємності ВВП України перевищує середнє значення країн світу удвічі. Наприклад, рівень енергоємності ВВП Польщі у 2,5 разу нижчий, ніж в Україні, Німеччини – у 3,3 разу. 

Іншими словами, для виробництва одиниці товару на українському підприємстві потрібно витратити у 2,5 разу більше енергії, ніж у Польщі.

За результатами дослідження британського аналітичного центру Carbon Tracker, проведеного у 2018 році, Україна очолила список країн з найбільш неефективною і дорогою тепловою генерацією електроенергії у світі.

Як зазначають у Мінекономіки, у 2018 році втрати енергії через низьку енергоефективність підприємств коштували Україні близько 1,5 млрд дол, що прирівнюється до траншу МВФ.

За останні п'ять років сукупний рівень енергоємності промисловості України скоротився лише на 4% при скороченні сукупної доданої вартості на 37% та скороченні обсягів споживання енергії на 39%. Це свідчить про низький рівень енерго- та екомодернізації виробництва.

Проблеми лише починаються

Щоб стимулювати промисловість зменшувати шкідливі викиди, у країнах ЄС діють високі податки на викиди вуглецю. У середньому цей показник становить 30 євро за тонну.

В окремих країнах ставка такого податку дуже висока: у Швеції – 140 євро за тонну, у Швейцарії – 87 євро за тонну. Значна частина країн запровадила екологічний податок ще 10-30 років тому.

Важка промисловість стоїть перед жорсткою умовою: платити високі податки за викиди вуглецю або модернізувати виробництво. Країни ЄС це роблять.

Наприклад, в одній з найбільш брудних галузей – металургії – викиди CO2 становлять у середньому 1 300 кг на тонну сталі. З 1960 року вони скоротилися вдвічі, а до 2050 року ЄС планує знизити обсяг викидів до 80-320 кг за тонну.

Загалом у секторі планують скоротити рівень викидів на 95% у порівнянні з показником 1990 року.

Цей перехід потребуватиме значних інвестицій: у найближчі десять років – майже 1 трлн евро. Ці кошти будуть виділені європейським промисловцям через різні механізми пільгових кредитів, грантів та прямих субсидій.

Наприклад, у 2021-2027 роках у рамках Green Deal буде виділено 100 млрд евро для регіонів, які найбільше зачепить декарбонізація. Польща гарантовано отримає 2 млрд евро із 7,5 млрд евро в рамках однієї із складових цієї програми – Фонду справедливого переходу, який фінансує Єврокомісія.

Німеччина також запроваджує галузеві програми. Одна з них – виробництво "зеленої" сталі. Оскільки на німецьку сталеливарну промисловість припадає близько третини прямих промислових викидів, на її "озеленення" в найближчі роки планується виділити близько 2 млрд евро через Фонд енергетики і клімату.

Щоб захистити ці інвестиції і стимулювати процес декарбонізації в інших країнах, які експортують товари до Євросоюзу, у ЄС задекларували намір запровадити податок на імпорт товарів з вуглецевим слідом або "прикордонне вуглецеве коригування" (Carbon border adjustment mechanism). Єврокомісія пропонує запровадити CBAM не пізніше 2023 року.

"Є великий ризик, що усі "брудні" підприємства переїдуть з ЄС в Україну, Грузію чи Албанію. Тому в ЄС уже зараз розглядають законопроєкт про застосування податків та інших економічних бар'єрів для експортерів, якщо вони не будуть відповідати критеріям енергоефективності і ємності вуглецю", – зазначає ексзаступник міністра енергетики та захисту довкілля Олексій Рябчин.

Ставка такого податку ще не визначена, але розглядаються два варіанти: нарахування податку на різницю від ставки в країні, з якої експортується товар, або фіксована ставка за тонну викидів.

Це означає, що вже за кілька років товари, виготовлені на українських підприємствах із застосуванням викопного палива, під час експорту до ЄС будуть додатково оподатковуватися і стануть менш конкурентними на ринку.

Це погана новина для української економіки, бо ЄС – основний торговий партнер України. За 2015-2019 роки частка ЄС в українському експорті зросла з 34,1% до 41,5% (20,8 млрд дол).

Найбільше можуть постраждати металургія (чавун, сталеві напівфабрикати, прокат, зварні труби, металовироби) та хімічна промисловість (добрива, пластмаси, полімери). Також Україна експортує до ЄС електроенергію, значна частина якої генерується шляхом спалення вугілля на Бурштинській ТЕС.

Отже, українські виробники ризикують втратити доступ до ринку, де проживає близько 400 млн населення з високою платоспроможністю.

У той час як високі податки на викиди вуглецю в ЄС стимулювали промисловість запроваджувати енергоефективні заходи та інвестувати в альтернативні джерела енергії, в Україні були дешеві енергоресурси і мінімальний податок на викиди.

До 2019 року ставка податку за викиди вуглецю становила 0,41 грн за тонну. З 1 січня 2019 року ставка зросла у 24 рази до 10 грн за тонну. Для України навіть така ставка є значним прогресом.

Податок сплачують підприємства, що викидають понад 500 тис тонн СО2 щорічно. За рік надходження від екологічного податку становили 0,9 млрд грн.

Крок до екомодернізації промисловості

Зараз ці кошти йдуть до загального фонду бюджету і не мають цільового призначення. В Україні, яка оголосила НВВ1 і має намір задекларувати НВВ2, відсутні фінансові стимули, які б спонукали підприємства проводити екологічну модернізацію.

Міненерго за часів неоднозначного керування Ольги Буславець ініціювало запровадження Фонду декарбонізації.

Основна ідея в тому, щоб за кошти від податку на викиди СО2 запроваджувати енергоефективні заходи в різних сферах економіки, наприклад, на встановлення більш екологічного обладнання.

Також у Верховній Раді рік лежить законопроєкт, який передбачає збільшення податку на викиди СО2 в чотири рази.

Погоджується з необхідністю підвищення екологічного податку й експерт Офісу ефективного регулювання BRDO Антон Зоркін. На його думку, це повинно відбуватися поступово.

"Українська економіка не витримає одномоментного збільшення екологічного податку. Необхідно поступово збільшувати, але погодити це з ЄС, щоби вони бачили наші прагнення.

Думаю, тоді можна буде з ними домовитися про менш жорсткі заходи для нашого імпорту. Імовірно, ми зможемо залучати фінансові ресурси ЄС у рамках різних програм", – підкреслює Зоркін.

Як стимулювати промисловість

Державну політику щодо підвищення енергоефективності на підприємствах можна умовно поділити на метод батога і пряника у різних формах. Працюють обидва методи.

Країни ЄС ідуть шляхом запровадження високих податків. У деяких країнах, наприклад у Чехії, поєднують регулювання із стимулюванням, звільняючи від сплати податку на викиди підприємства, що впроваджують найкращі технології.

У Канаді активно підтримують промисловий сектор фінансово. У країні є Федеральна програма енергетичних інновацій, Федеральний фонд низьковуглецевої економіки, Федеральний технічний фонд сталого розвитку та інші джерела прямого фінансування підприємств.

Так, у 2019 році металургійна компанія Gerdau Ameristeel отримала 20 млн дол на модернізацію ліній з виробництва сталі. Це чверть від загального обсягу фінансування проєкту.

Така ж практика запроваджується в Німеччині: компанія Salzgitter, другий виробник сталі в країні, отримала від федерального уряду грант на 5 млн євро на переобладнання доменного цеху.

В Україні лише розробляють механізм компенсації для підприємств, які хочуть проводити енергоефективні заходи.

Розміри компенсації встановлюватимуться у відсотках до вартості проєктів відповідно до розмірів підприємств: для малих – 50%, середніх – 40%, великих – 30%. Також будуть встановлені граничні суми відшкодування: для малих – 1 млн грн, середніх – 2,5 млн грн, великих – 5 млн грн.

Компенсацію зможе отримати будь-яке підприємство, що є платником податку на викиди СО2 та проведе енергоаудит чи запровадить систему енергоменеджменту.

Також Верховна Рада підтримала ініціативу щодо стимулювання металургів модернізувати виробництво та зменшувати викиди вуглецю.

"Єдиною законодавчою нормою, яка б відповідала цілям європейського зеленого курсу, є норма про "зелену" металургію, автором якої був я.

Це екологічна норма, яка стимулює металургійні підприємства знижувати викиди СО2.

Вона оперує європейською ціллю із зниження викидів – 250 кг СО2 на тонну сталі. Такого рівня викидів має досягти європейська металургія до 2050 року", – розповів заступник голови парламентського комітету з питань економічного розвитку Дмитро Кисилевський.

За його словами, зараз рівень викидів у європейських металургів – 1 300 кг СО2 на тонну сталі, в Україні – близько 2 000 кг.

Норма про "зелену" металургію дозволить українським підприємствам, які зменшать викиди вуглецю до 250 кг на тонну сталі, отримати стимул від держави у розмірі 5-відсоткового зниження тарифу на електроенергію.

В Україні на цей стимул могли б претендувати п'ять металургійних заводів, викиди яких уже близькі до цільового рівня. Це "Електросталь" (Курахово), "Інтерпайп сталь" (Дніпро), "Дніпроспецсталь" (Запоріжжя), "Енергомашспецсталь" (Краматорськ) та "Азовелектросталь" (Маріуполь).

Однак поки що закон лишається на папері. "Уже минуло майже пів року після ухвалення закону, а Кабмін досі не розробив необхідні підзаконні акти", – каже депутат.

Екомодернізація на українських підприємствах

Поки влада роздумує, як поставити на рейки екомодернізації енерговитратну та брудну промисловість, у країні є показові приклади екологічних інвестицій.

"Інтерпайп сталь" – єдиний в Україні металургійний завод, збудований з нуля за роки незалежності. У 2012 році тут закрили мартенівські цехи для виплавки металу і запустити процес виплавки сталі за допомогою електроенергії. 

Це дозволило зменшити споживання газу у вісім разів. Якщо мартенівський цех споживав близько 145 куб м газу для виплавки тонни сталі, то після запуску нового заводу цей показник упав до 18 куб м. Закриття брудного виробництва дозволило зменшити викиди СО2 у десять разів. Зараз рівень викидів для виплавки тонни сталі становить менше 250 кг.

"Рівень викидів CO2 на новому електросталеплавильному комплексі "Інтерпайп сталь" навіть нижчий за норму, яку ЄС планує досягти до 2050 року.

Ми закрили екологічно брудне мартенівське виробництво сталі і вклали близько 1 млрд дол в інноваційні технології, що дозволило знизити викиди CO2 у десять разів.

Це одна з найбільших екологічних інвестицій України. Такі інвестиції мають окупність 25-30 років і рентабельність 10%", – зазначає фінансовий директор компанії "Інтерпайп" Денис Морозов.

Електросталеплавильний комплекс виробляє максимальний обсяг продукції в години, коли споживання електроенергії в енергосистемі мінімальне, тобто вночі.

У масштабах країни це дозволяє максимально ефективно споживати електроенергію з атомних електростанцій у той час, коли вона найменш затребувана для побутових та інших споживачів.

Будівництво "Інтерпайпу сталі" профінансувало італійське експортно-кредитне агентство Sace.

"У рамках співпраці із Sace нам доводилося регулярно підтверджувати відповідність європейським екологічним вимогам. Показово, що в туристичному центрі Італії місті Удіне, що за 10 км від Венеції, розташований метзавод – абсолютний аналог "Інтерпайпу сталі". Він не відлякує туристів. Як і наш завод, він не впливає на навколишнє середовище", – каже Морозов.

Хоча інвестований 1 млрд дол окупиться нескоро, але це внесок у майбутнє, адже усі ці заходи дозволили не лише модернізувати виробництво до європейського рівня та підвищити ефективність роботи, а й значно скоротити вплив на навколишнє середовище. Зокрема – зменшити забруднення води та повітря.