Урок протекционизма для Украины от Джо Байдена
Схоже, глобальна дискусія економістів щодо вибору між ліберальною ідеєю вільної міжнародної торгівлі та ефективним агресивним протекціонізмом отримала відповідь з боку світових політиків.
Недавня стаття в The Economist зафіксувала остаточний розворот світових економічних лідерів до протекціонізму. Казки про "невидиму руку ринку" залишили для бідних відсталих країн.
Україна, яка свою нову економічну політику формує в умовах війни, все ще сумнівається з вибором.
Ілюзії щодо США, як головного адвоката ідеї світової економіки без кордонів та митниць, зруйнував ще республіканець Дональд Трамп у період свого президентства.
Його славнозвісні "мита на товари з усього світу" стали справжнім шоком для лібералів. Здавалося б, демократ Джо Байден, який прийшов йому на зміну, мав повернутись до класичних ідей відкритої економіки.
Але він не тільки не скасував трампівські мита (хоча й зробив для України, як нового стратегічного партнера, деякі виключення), а й ініціював власний пакет гігантських субсидій для промисловості.
Почав Президент Байден з того, що за тиждень після вступу на посаду підписав указ про посилення вимог "Купуй американське".
Зміни стосувались захисту робочих місць американців через держзакупівлі: закриття лазівок для обходу вимог щодо купівлі у місцевих виробників, збільшення цінової преференції внутрішнім виробникам, підвищення вимог щодо рівня локалізації і ряду інших.
Далі, завдяки прийнятим минулого року законам про стимулювання виробництва напівпровідників та підтримку "зеленої" промисловості адміністрація Байдена готується витратити на підтримку цих секторів $465 млрд.
Причому державну підтримку отримуватимуть лише товари, які відповідають вимогам щодо локалізації. Щоб отримати пільговий кредит у розмірі 7500 доларів США на купівлю електромобіля, споживачі мають купити автомобіль, зібраний у Північній Америці.
Принаймні половина компонентів акумуляторів у відповідних автомобілях також повинна бути зроблена в Північній Америці.
Вітряні, сонячні та геотермальні проєкти отримають більші субсидії, якщо вони використовуватимуть американську сталь. Приблизно половина вироблених ними компонентів також має вироблятись в Америці.
Великі промислові інвестори вже реагують на протекціонізм з боку США. Шведський виробник акумуляторних елементів Northvolt відмовився від планів будувати новий завод у Німеччині, і переносить цей проєкт до Сполучених Штатів.
А Морріс Чанг, засновник найбільшого у світі виробника мікрочіпів TSMС, визнає, що тільки державні субсидії зможуть компенсувати різницю розміром 55% у виробничих витратах у США та у Тайвані.
"Це базова теорія ігор. Коли одна сторона порушує правила, інші зразу також порушують правила. Якщо ви будете стояти на місці, то втратите більше всіх" - резюмує The Economist, коли аналізує реакцію інших великих гравців світової економіки на нову стратегію США.
Уряд Південної Кореї оголосив, що програма державних субсидій на електромобілі стосуватиметься лише корейських виробників. Уряд Японії заявив про намір надати $500 млн об’єднанню 8 автомобільних виробників цієї країни для стимулювання випуску електрокарів.
Бруно Ле Мэр и Роберт Хабек, міністри економіки Франції та Німеччини, а також Урсула фон дер Ляєн, президент Єврокомісії, заявили про необхідність прискорити розробку допомоги стратегічними секторам економіки ЄС. Цю позицію вже підтримав канцлер Німеччини Олаф Шольц.
Деякий час у Євросоюзі дискутувалась можливість зупинити протекціонізм США завдяки Світовій організації торгівлі. Вона забороняє своїм членам масштабні односторонні субсидії для місцевих виробників.
Але в СОТ наразі немає дієвого апеляційного органа через рішення США заблокувати певні призначенні в цій організації. Відтак, ласкаво просимо в нову економічну реальність.
А що ж Україна? На тлі протекціоніської битви економічних гігантів ми майже десятиріччя продовжували односторонньо відкривати економіку для імпорту, ігнорувати демпінг іноземних виробників, розмінювати одноденні політичні питання на стратегічні економічні інтереси.
Скло з росії, автобуси з білорусі (і навіть шасі для військових машин!), локомотиви з США, форма для армії з Туреччини і ЄС, — таке враження, що знищення власної промисловості стало складовою економічної політики.
Запровадження в Україні звичної для США та ЄС вимоги щодо локалізації при публічних закупівлях отримувало політичний опір всередині країни навіть більший, ніж від наших закордонних партнерів.
Навіть війна, попри шок для економіки, не допомогла протверезіти багатьом чиновникам найвищого рівня. "В будь-якій незрозумілій ситуації стимулюй імпорт. Цим ти сподобаєшся іноземцям і отримаєш гарну фотографію в фейсбуці!"
Здається, саме такі поради передаються від уряду до уряду в трьох конвертах з відомого анекдоту.
У термінах післявоєнного відновлення ситуація ще прозоріша. Якщо для відбудови країни ми запросимо іноземні компанії з іноземними матеріалами і робітниками, ми отримаємо відновлену, але порожню країну.
Людям не буде де працювати. Якщо використовуватимуться українські матеріали, працюватимуть українські підприємства і громадяни, то держава компенсує принаймні частину витрат податками від роботи підприємств, а громадяни отримають роботу вдома.
І війна, і загальносвітові тренди підказують Україні необхідність твердого пріоритету на протекціонізм, як основу економічної політики.
Фактично це вибір майбутнього між бідністю та заможністю. Локалізація, індустріальні парки, державне замовлення, довгі дешеві гроші, експортне фінансування, компенсація інвестицій через податки, обмеження експорту сировини — ці та інші інструменти підтримки вітчизняної промисловості, в першу чергу переробної і високотехнологічної, вже зараз потребують наповнення політичною підтримкою і практичними діями.
Українці мають все, щоб вразити весь світ не тільки на полі бою, а й у конкуренції економік. Достатньо лише прислухатись до автора книги "Як багаті країни забагатіли, і чому бідні країни лишаються бідними" Еріка Райнерта: робіть не те, що радять уряди багатих країн, а те, що вони самі робили для того, аби стати заможними.