Призрачные заповедники

Призрачные заповедники

Как аграрии и чиновники ведут наступление на природные заповедные зоны, пользуясь неопределенностью их границ. (укр)
Понедельник, 20 сентября 2021, 08:04
экс-председатель постоянной комиссии Киевсовета по вопросам экологической политики

Більше половини (56%) українських земель розорані, тобто використовуються в сільському господарстві.

Галузь сьогодні динамічно розвивається, але схильність фермерів та агрохолдингів до вирощування монокультур, таких, як кукурудза, соя, ріпак, соняшник виснажує ґрунти. 

Це знижує в них вміст гумусу, а в підсумку і врожайність наших земель.

Агрохімікати також вбивають біорізноманіття довкілля. Не лише на орних площах, але і в заповідних зонах, що знаходяться поруч. 

На жаль, таке сусідство досить часто має сумні наслідки. Чого вартує лише випадок масового отруєння птахів в заповіднику "Асканія-Нова" препаратом, яким аграрії винищували гризунів. 

Маємо тривожну тенденцію наступу агровиробників на заповідні території. За даними Української природоохоронної групи (UNCG), лише в Дніпропетровській області 50 зі 179 об’єктів природно-заповідного фонду піддалися розоранню. 

Скільки таких випадків по всій Україні невідомо, але за аналогією можна припустити, що немало. В результаті наші заповідні зони, яких і так небагато (7% території країни), де-факто зменшуються, хоча формально кількісно збільшуються. 

Аналіз земельних лотів, які Держгеокадастр виставляє на торги, продемонстрував критичну ситуацію. У Миколаївській області 17% призначених на продаж земель – це частина так званої "Смарагдової мережі" — природоохоронної території, яка в країнах Євросоюзу має назву Natura 2000 і охороняється Бернською конвенцією. 

Крім того, в регіоні мають намір розорати степові цілини регіонального ландшафтного парку "Тилігульський", що належить до земель ПЗФ. 

Аналогічна ситуація у Запорізькій області, де 8% виставлених на торги земель належать до "Смарагдової мережі", а дві ділянки площею 24 га є об’єктами природно-заповідного фонду. Подібні факти зафіксовані також на Вінниччині та в інших областях. 

В Євросоюзі вже давно відмовилися від "острівних" заповідних зон та створюють з’єднані між собою мережі. 

Це знижує ризики порушення природоохоронного законодавства та дає кумулятивний позитивний ефект для довкілля. Наразі подібні екологічні мережі покривають 46% території Польщі, 33% території Німеччини, 31% території Бельгії, 28% території Чехії. 

Досвід цих та інших країн продемонстрував – захист заповідних територій допомагає, а не заважає веденню сільського господарства. Наприклад, Іспанія завдяки мережам LIC та ZEPA в порівнянні з серединою 90-х років минулого століття зменшила масштаби опустелення на 37%. 

А Україна, знищуючи останні клаптики колись могутнього великого степу, лише пришвидшує цей процес. 

Бельгія успішно реалізувала план "Зелений каркас" і захистила свої землі від деградації, оскільки вони надто страждали від виснаження, ерозії, засмічення та засолення. 

В Нідерландах впровадили в дію концепцію екологічних коридорів, провідниками яких є гирла річок, річкові долини і це дозволяє об’єднати розрізнені елементи заповідного фонду в єдине ціле. 

Аби хоча б наблизитися до таких стандартів, Україні варто зупинити постійні замахи на землі ПЗФ. 

Виведення їхніх меж в натуру і розробка проектів землеустрою дозволить чітко встановити територію заповідників. Бо сьогодні на карті ми бачимо лише орієнтовні межі і Держгеокадастр, користуючись цим, дозволяє забрати в них ласі шматки під сільське господарство. 

Понад 70% об’єктів ПЗФ досі не винесені в натуру. Замовником розробки землеустроїв виступає центральна та місцева влада залежно від типу об’єкту. Але часто вона з цим зволікає, маючи на те, як суб’єктивні (особистий інтерес чиновників), так і об’єктивні причини (нестача коштів або майнові суперечки). 

В результаті отримуємо прикру ситуацію, коли органи місцевого самоврядування приймають рішення про заснування ландшафтного парку чи заказника, але не встановлюють йому захисного бар’єру. 

Тож формально "для статистики" вони, ніби зробили добре діло, а насправді вже завтра хтось із агробаронів може "відкусити" шматочок цієї землі під власні потреби. 

Отже, розбудова мережі заповідних територій мусить бути не декларативним, а реальним процесом. Щоб площа захищених від антропогенного впливу локацій зростала, а разом з цим змінювався на краще й стан довкілля. 

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Подпишитесь на наши уведомления!