Как лобби металлургического рынка стреляет себе в ногу

Как лобби металлургического рынка стреляет себе в ногу

Половина кокса для украинской металлургии производится в печах с истекшим сроком эксплуатации. Чем это грозит экономике и экологии Украины? (укр)
Среда, 7 июля 2021, 08:11
старший эксперт по сокращению промышленного загрязнения Команды Поддержки Реформ Миндовкилля

В Україні сьогодні діє 8 коксохімічних підприємств, більшість з них будувалися у 30-50 роки минулого століття. 

З трьох десятків коксових батарей в Україні більш ніж половина вичерпали нормативний строк експлуатації у 25 років та працюють понаднормово, порушуючи технологічні нормативи та отруюючи повітря промислових міст. 

Під загрозою — здоров’я жителів Харкова, Маріуполя, Запоріжжя, Кам’янського та Кривого Рогу, чверть ВВП та валютної виручки країни, а також десята частина державного бюджету.

Зеленський очікує, що до кінця року в Україні будуть ухвалені всі головні екологічні закони. Руслан Стефанчук зазначив, що основні екологічні закони будуть розглянуті на порядку денному Верховної Ради та ухвалені ще до літніх канікул Парламенту. 

Чи дозволить це зробити промислове лобі попри те, що в травні депутати вдруге провалили євроінтеграційний законопроєкт №4167 про зменшення промислового забруднення, який надає 12 років на модернізацію промисловості відповідно до європейських норм? 

Інтрига довго не триватиме — ми це побачимо вже найближчими днями. Хто і чому зацікавлений в тому, щоб і надалі "дотискати" застарілу промисловість, виводити прибутки в офшори та не нести жодної відповідальності за забруднення довкілля та шкоду здоров'ю?

Тиск промислового лобі ціною здоров'я українців

Наразі дивно спостерігати, як представники коксохімічної галузі на засіданнях парламентських комітетів опираються проходженню євроінтеграційного законопроєкту №4167, який має забезпечити впровадження найкращих доступних технологій та методів управління (НДТМ). 

Адже до того часу, як вимоги НДТМ для металургійної галузі вступлять в дію в Україні, а це не раніше 2028 року, більша частина коксових батарей остаточно вичерпають свій технічний ресурс та мають бути виведені з експлуатації. 

Розмови про те, що впровадження НДТМ пов’язані з величезними додатковими витратами для них є маніпуляцією. Адже в будь-якому випадку доведеться або інвестувати у перехід до чистих технологій, або закривати підприємства. 

Якщо власники оберуть стратегію інвестування — тоді їм вигідно мати законодавчо закріплені терміни та вимоги, щоб розробляти інвестиційні плани вже сьогодні. 

А якщо їхня стратегія закрити підприємства та інвестувати у інші сфери, до прикладу, в зелену енергетику — тоді соціально безвідповідального і намальованого ними сценарію закриття підприємств та втрати робочих місць не уникнути. 

Але поряд з цим ми вже маємо руйнівні наслідки для навколишнього середовища, яке сьогодні отруює мешканців промислових міст. І карта промислового забруднення чітко показує це. 

 

Ще 12 років тому наказ Мінприроди № 507 затверджував технологічні нормативи викидів від коксових печей, але у 2014 році внесли зміни, які перенесли строки модернізації до 1 січня 2021 року. 

У квітні 2021 року терміни для технологічних нормативів продовжили ще на 1 рік — до 1 січня 2022 року. 

Однак, підприємства за більш ніж 10 років так і не оновили виробничі потужності, тож навряд чи можна очікувати, що вони це зроблять за рік. 

І тут вкотре ситуація на руку добросовісному бізнесу — підтримати законопроєкт №4167, який пропонує отримати новий відступ, але з чесним та прозорим зобов'язанням до модернізації відповідно до європейських норм. 

Але, на жаль, промисловці не поспішають вести діалог конструктивно і будь-якою ціною намагаються уникнути двох речей: конкретних термінів проведення модернізації та введення НДТМ

Задля цього вони навіть підготували альтернативні законопроєкти 4167-(1-2-3), які повністю вихолощують ідею модернізації, залишають все як є і роблять мешканців промислових районів своїми заручниками.

Продовження понаднормової експлуатації старого виробничого обладнання, такого як коксові батареї, поряд з критичним забрудненням довкілля цементує технологічну відсталість України і закладає економічну бомбу — неспроможність конкурувати на світових ринках сталі в умовах очікуваного вуглецевого регулювання та декарбонізації економіки. 

Володарі коксу в Україні. Хто вони?

Серед підприємств галузі найбільшим забруднювачем повітря є коксохімічне виробництво металургійного комбінату "Азовсталь" у місті Маріуполі. На ньому діють три коксові батареї (№2 виведена з експлуатації), останній раз реконструкція була у 2006 році на батареї №4. 

 

За обсягами виробництва коксу (1492 тис. т/рік) це підприємство значно поступається Авдіївському коксохімічному заводу (3615 тис. т/рік) та "АрселорМіттал Кривий Ріг" (3406 тис. т/рік), посідаючи третє місце, але значно випереджує їх за викидами основних забруднюючих речовин.

5 з 8 підприємств належать компанії "Метінвест" Ріната Ахметова та виготовляють 1 млрд 150 тисяч тонн коксу на рік, що складає близько 65% всього виробництва коксівного вугілля в галузі. 

Найсучаснішим виробництвом є "АрселорМіттал Кривий Ріг". На цьому підприємстві в 2017 році було введено в експлуатацію дві нові коксові батареї виробничою потужністю 530 тис. т/рік кожна, дві працюють з 2007 року після повної реконструкції, батареї 1 та 2 працюють ще з радянських часів. 

Ситуація, коли більше половини доменних та коксових печей працюють поза встановлений термін експлуатації призводить до підвищеного техногенного ризику, загрожує аваріями на виробництвах. 

 

Металургійні підприємства, власниками яких сьогодні є люди з списку Forbes, дотискають останній ресурс із застарілого обладнання. 

Вони не поспішають інвестувати у нові чисті технології виробництва низьковуглецевої сталі, які б замінили старі потужності на вугіллі. 

Це ставить під загрозу як екологічну, так і економічну безпеку держави, адже промисловість формує майже чверть ВВП та валютної виручки країни, а також десяту частину державного бюджету. 

І це при тому, що світові ціни на руду та сталь завжди були достатньо високими для того, щоб власники частину прибутку могли скеровувати на модернізацію та переоснащення, а не лише виводили у офшори. 

А далі — ці кошти спрямовуються на подальшу монополізацію економіки з метою шантажу влади. В травні цього року АМКУ надав дозвіл Ахметову на придбання активів ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат". 

В середині червня прокурори отримали доступ до документів АМКУ щодо дозволу Ахметову від квітня 2019 року на купівлю "Дніпровський коксохімічний завод", який ще більше закріпив монополію олігарха у металургії і сьогодні вона становить понад 70% на окремих металургійних ринках (коли за даними АМКУ про ознаки монопольного становища можна говорити при 35%). 

Тобто замість того, щоб модернізувати вже раніше куплені в держави промислові активи — держава щедро роздає "рештки" неефективним власникам. 

Можливості шантажу в такій ситуації безмежні і ми це сьогодні бачимо на прикладі ринку електроенергії, коли трейдери Ахметова на 74% зменшили закупівлю е/е на ринку РДН та обвалили ціну е/е на третину, через що понесли збитки державні генеруючі компанії. Для чого це олігарху? 

Регулятор каже прямо, без натяків: для тиску на органи влади з метою реалізації своїх неправомірних вимог. 

Аналогічний опір ми спостерігаємо і під час прийняття законодавчих вимог у сфері зменшення промислового забруднення. Питання зараз лише до депутатів, голови Верховної Ради та інших стейкхолдерів — чи будемо ми достатньо згуртованими для того, щоб встановити рівні правила для всіх, зменшити промислове забруднення та рухатись до Європи? 

Сьогодні у металургів найкращі заробітки за багато років. Ціни на ринку залізорудної сировини (окатиші, збагачена руда) на максимумі, рентабельність така, що інший бізнес може тільки позаздрити: припустимо мінімальну продажну ціну в $100 за тонну при собівартості в $30 за тонну. 

Загальний об'єм лише експорту ЗРС приблизно 40 млн т/рік, тому валовий дохід від експорту тільки ЗРС (без врахування іншої продукції) ~ $3 млрд. 

Про те, що українські металурги мають гроші, але не мають бажання їх інвестувати у переоснащення виробництв, говорить і те, що Ахметов інвестував у власну збиткову медіагрупу "Україна" понад 8 млрд грн у 2021 році для розширення впливу на владу, замість того щоб вкластися у модернізацію промислових активів.

Наслідки модернізаційної бездії

Викиди коксохімічних підприємств є особливо небезпечними для довкілля та шкідливими для здоров’я, оскільки поряд з пилом, оксидами сірки та азоту вони також містять бензол, фенол, важкі метали та інші високотоксичні речовини. 

За останніми даними, в Україні через промислове забруднення в цілому щороку помирає близько 58 тис. осіб. Питома смертність, викликана забрудненням повітря, води та грунтів в Україні складає 128 випадків на 100 тис. населення, поступаючись лише Сербії, Грузії та Болгарії. 

При цьому забруднення атмосферного повітря є основним чинником, суттєвий вклад також мають професійні захворювання та забруднення свинцем.

Згідно з даними іншого міжнародного дослідження, Україна посідає 4 місце в Світі за рівнем економічних збитків від забруднення повітря, поступаючись лише Китаю, Болгарії та Угорщині. 

За оцінками експертів, у 2018 році Україна втратила 5,8% ВВП через захворюваність та смертність, викликані токсичним забрудненням атмосфери.

Модернізація та технологічне оновлення металургійного комплексу — це питання не тільки чистоти повітря. В умовах введення нових механізмів вуглецевого регулювання, декарбонізації економіки та посилення екологічних вимог до сталевої продукції на глобальних ринках, питання переоснащення та переходу до чистих технологій набувають критичної гостроти в Україні. 

Наші металурги навіть повністю нехтуючи природоохоронним заходами не зможуть бути конкурентно спроможними без модернізації, тому необхідно впроваджувати законодавчі зобов'язання щодо переходу на нові більш ефективні та чисті технології і неухильно слідкувати за їхнім виконанням. 

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Подпишитесь на наши уведомления!