Не надо бояться взрослеть в экономических отношениях с ЕС

Не надо бояться взрослеть в экономических отношениях с ЕС

За пять лет существования зоны свободной торговли с ЕС Украина так и не смогла изменить структуру экспорта в ЕС, поставляя, в основном, продовольственное и металлургическое сырье. (укр)
Пятница, 23 июля 2021, 17:29
глава комитета Верховной Рады по вопросам экономического развития

Чи близько Україні до Євросоюзу? Мешканці вулиці Собранецької в Ужгороді, скажуть, що до ЄС — метрів 500 по цій же вулиці. 

Національні авіаційні менеджери одразу ж згадають, що Україна наприкінці червня врешті-решт отримала схвалення Радою ЄС Договору про єдиний авіаційний простір. Що також наблизить Європу до нашої країни. 

А урядовці можуть відповісти на це запитання і взагалі, здавалося б, парадоксально — 46%. Бо саме стільки ще не виконано завдань з Угоди про Асоціацію з ЄС. 

І використати всі можливості Поглибленої і всеохопної зони вільної торгівлі (ПВЗВТ) з ЄС — це пріоритетне завдання економічного блоку всієї української влади. 

Тим більше що 2021 рік дав нашій країні можливості для перегляду Угоди про Асоціацію. І їх треба використати. Дійсно за останні п'ять років Євросоюз став найбільшим торговельним партнером України. 

І, якщо у 2013 році частка ЄС в українському експорті складала 26,2%, то за підсумками 2020 року вона збільшилася до 38%. В абсолютних показниках український експорт у ЄС збільшився з $16,6 млрд у 2013 році до $21,9 млрд у минулому. 

Україні потрібен європейський ринок, бо це — 500 мільйонів платоспроможних споживачів. Це ринок, де через цінову перевагу наші товари можуть мати неабиякий попит. 

І, враховуючи достатню закритість ринку ЄС для інших країн, інтеграція України у спільноєвропейський ринок може створити суттєві переваги нашим виробникам, у порівнянні з іншими країнами. 

Тим більше що з початком агресії РФ проти України, наша країна фактично втратила російський ринок для продукції з високою доданою вартістю. 

Проте, п'ять років існування Поглибленої і всеохопної зони вільної торгівлі з ЄС чітко продемонстрували наявність прогалин та шляхи їх усунення.

Насамперед — за останні п'ять років Україна так і не змогла докорінним чином змінити товарну структуру свого експорту до ЄС. Бо більш ніж 50% експорту — це сировина: продовольча та металургійна. 

Є деякі позитивні зрушення у збільшенні питомої ваги продукції машинобудування та легкої промисловості. Вони складають 21,1% українського експорту до ЄС. Але така структура експорту — не оптимальна для України. 

Вона свідчить про нерівнозначність товарів, які Україна продає та які купує в Євросоюзі. Наприклад, українська сфера машинобудування, електроніки, хімічна промисловість досі не можуть надолужити падіння у 2014 році, спричинене закриттям російського ринку. 

І не отримали притомних перспектив збуту на ринку європейському. Такі структурні проблеми підтверджують і негативне для України сальдо зовнішньої торгівлі за підсумками минулого року — "мінус" $5,09 млрд.

Тому процес перегляду Угоди про Асоціацію, який триває з лютого 2021 року, має відбуватися з урахуванням потреб подолання цих викликів. 

 

Зауважу, що на нашому Комітеті ВР з питань економічного розвитку теж лежить велика відповідальність за наповнення Угоди новими, більш вигідними для України положеннями та сенсами. 

До сфери компетенції Комітету належать 6 напрямків Угоди. І по 5 з них маємо виконання Плану вище за середній. Зараз Угода про Асоціацію виконана на 54%, Комітетом — майже на 70%. 

Відповідно, найкращі результати євроінтеграції у нас якраз по економічних напрямках. Для прикладу, ми виконали зобов'язання по державних закупівлях та усуненню технічних бар’єрів на 85%. Це рекордні темпи. І це також наш аргумент у перемовинах із ЄС.

В чому цей аргумент? – у лютому, коли безпосередньо почалися перемовини про перегляд Асоціації, комісар ЄС з питань європейської політики сусідства та переговорів з розширення Олівер Варгеї сказав: "Перегляд означає не тільки розгляд нових сфер, але також розгляд імплементації". І ми погоджуємося на ці умови. Якщо у сфері економіки ми рухаємося до виконання Угоди такими темпами, то ЄС також має йти нам на зустріч.

Найперше питання імплементації — квоти на українські товари. Зараз діє 36 тарифних квот, та ще 4 додаткових. Причому, чверть з них взагалі не використовуються. Водночас 12 вичерпуються повністю. 

Наприклад, квота на український мед менша у 7-8 разів за український експорт меду, і закінчується вона за кілька тижнів. Експорт 1-2 товарів припиняється одразу після закінчення квоти. 

Це свідчить про те, що квоти мають бути переглянуті. На ключові товари Україна має вимагати збільшення квоти, чи принаймні їхнього розширення шляхом скасування  нефункціонуючих квот. 

Окремої уваги заслуговують ті квоти, які не були закладені в Угоду, але неочікувано були застосовані у 2020 році — наприклад, металопрокат. У минулому році ЄС запровадив квоти на певну продукцію прокату та феросплавів. 

Зокрема, Україна підпала під дію 12 з них. І ці обмеження здатні суттєво погіршити структуру українського експорту та надходження валюти. 

Причина таких обмежень проста та відверто меркантильна: Євросоюз не соромиться застосовувати протекціонізм на фоні зростання світових цін на металопродукцію. 

Саме тому у першому півріччі 2021 року відбувається масова розконсервація потужностей з виробництва сталі та прокату в ЄС. Єврокомісія планує продовжити дію квот ще на три роки. 

І, якщо нам зараз не виторгувати більш лояльні умови, Україна може втратити критичну частку експорту металургійної продукції до ЄС.

Ще одна окрема тема для перегляду Угоди — введення податку на декарбонізацію — CBAM (Carbon border adjustment mechanism). За розрахунками аналітичних центрів декарбонізація загрожує нашим виробникам мільярдними збитками

І такі ініціативи ЄС – це зовсім не про екологію. Це — про торгівлю та економіку. Бо Green Deal – це інструмент стимулювання модернізації промисловості в ЄС, це стимулювання виробників обладнання, інвестицій в енергетику, транспорт та інфраструктуру. 

Водночас це чудова можливість обмежити доступ до свого ринку. На декарбонізацію індустрії сталі в ЄС потрібно мінімум 100 мільярдів доларів. Це найбільш скромні оцінки. Декарбонізація енергетики в одній лише Польщі коштуватиме близько 30 мільярдів. 

Якщо ЄС хоче, щоб виробники з інших країн зменшували обсяги викидів та вкладали кошти у модернізацію промисловості – потрібно проводити послідовну політику. 

Потрібно розробляти стратегії переходу, сприяти інвестиціям, а не стягувати щороку по 600 мільйонів євро, які успішно могли б бути інвестовані у декарбонізацію.

 

Тому Україні зараз дуже потрібно, щоб всіма нашими переговорниками рухав насамперед український інтерес. І щоб Угода про Асоціацію була переглянута на користь України, з урахуванням всіх викликів саме для нашої країни. 

Рішень – багато. Це, наприклад, ухвалення Угоди про оцінку відповідності та прийнятність промислових товарів (АСАА) – так званий "промисловий безвіз", це приєднання до цифрового ринку ЄС, це перегляд квот в Угоді, а також скасування дискримінаційних заходів. 

У всіх цих питаннях Україна повинна займати більш активну позицію. Якщо Євросоюз не скасовує бар’єри на металопрокат – маємо подавати в арбітраж. І це нормально, бо той же ЄС не цурається боротися з Україною за ліс-кругляк. Тому — не треба боятися бути дорослими у стосунках з ЄС.

Якщо наша спільна мета – декарбонізація, то давайте йти до неї разом. Але йти чесно та послідовно, бо із CBAM українська промисловість ніколи не декарбонізується. Хіба що — декарбонізується через власне закриття, внаслідок блокування на одному із найбільш платоспроможніх ринків збуту своєї продукції. 

Треба продовжувати перемовини за напрямом Green Deal та залучати кошти. Тим більше що в Україні є десятки підприємств сектору енергетичного машинобудування, які можуть запропонувати європейським виробникам якісну техніку, більш екологічну та дешевшу. Є перспективні проекти зі сфери водню, зеленої енергетики.

Але найголовніше – українській економіці потрібно подолати наслідки 2014-2015 років. Бо війна та втрата ринків зробили нас неконкурентними у світі. Тому заходи мають бути рішучими та невідкладними. 

Яскравий приклад — локалізація виробництва, яка існує також в Євросоюзі. І якщо навіть міністр економіки та фінансів Франції каже про те, що з боку України вимога суттєвого ступеню локалізації — це "абсолютно прийнятна вимога", то я не бачу причин, чому ми не маємо підіймати це питання на перемовинах і відстоювати таким чином інтереси українських виробників.

Я впевнений, що в України з ЄС є багато простору для співпраці та плідного партнерства. Втім, варто пам’ятати, що ключова умова партнерства – взаємовигода. 

А тому і Угода про Асоціацію має нарешті почати сприйматися як двосторонній документ, за яким зобов’язання мають виконувати всі сторони, які під нею підписались. 

І ось тоді ми справді зможемо разом рухатись до її ефективного виконання і імплементації.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Подпишитесь на наши уведомления!