Плата за сети: вопреки здравому смыслу и интересу потребителей

Плата за сети: вопреки здравому смыслу и интересу потребителей

Как правка в закон шестилетней давности может обернуться повышением платы за транспортировку газа для потребителей. (укр)
Среда, 23 июня 2021, 17:34
глава Ассоциации газового рынка Украины

Коли у 2015 році приймався закон "Про ринок природного газу", до нього було внесено правку, яка дозволяла використовувати державні мережі за договорами господарського відання тільки суб'єктам господарювання державного сектора економіки. 

Через шість років з моменту прийняття закону, стало зрозуміло, що такий платіж позбавлений усілякого сенсу для споживача.

Нещодавно ДБР провело десятки обшуків по всій Україні, включаючи Міністерство енергетики та НКРЕКП. 

Слідчих цікавили виключно договори експлуатації газорозподільних мереж, що знаходяться у держвласності. 

Усі вони були підписані ще у 2017 році. Відкритим залишається лише питання аудиту, паспортизації та оцінки поточної вартості державних мереж.

У питанні ж плати за мережі важливо виділити два аспекти. Перший з них — соціально-політичний.

На мій погляд, такий платіж виглядає абсурдно. Тому що історично газифікація в Україні сприймалася як ознака цивілізації. 

Простіше кажучи, газ вважався соціальним благом. Держава, підприємства, компанії, місцева влада і навіть домогосподарства витрачали чималі кошти, щоб отримати до нього доступ. 

Згадайте радянський звичай запалення символічного "вогника" у населеному пункті після його газифікації. Газ – це подія і доступ до цивілізації.

У зв'язку з цим виникає питання: чи повинні громадяни сплачувати оренду державного майна, яке використовується для доставки соціального блага до їх домогосподарств?

Я підозрюю, що коли поправку щодо мереж переголосували у Верховній Раді, то напевно вбачали результат не у вигляді додатка до рахунку за доставку газу. 

Адже першочерговою метою газифікації населених пунктів є доступ до послуги, а не отримання вигоди власником мережі від її експлуатації. 

Але найголовніше, чи є здорожчання доступу до державної інфраструктури метою держави? Особливо у світлі зимових тарифних майданів.

Ще одне питання до законотворців: чому закон захищає інтереси лише одного власника – держави? Адже, як нам відомо, в Україні є десятки тисяч власників мереж. 

Як ми вже згадували, це міста, підприємства, приватні особи, ті ж облгази. Чи мають ці власники право отримувати плату за користування їх мережами нарівні з державою? Якщо ні, то чому? А якщо так, то чи повинні споживачі платити і всім іншим власникам?

У зв'язку з цим, я пропоную повернутися до суті проблеми. У чому полягає інтерес суспільства щодо газової інфраструктури? У 2016 році USAID проводило велике опитування, яке стосувалося послуг ЖКГ. 

Згідно з його результатами, 97% домогосподарств не готові платити більше за комунальні послуги, навіть за умови, що їх якість покращиться. Очевидно, що інтерес суспільства полягає у доступності послуги для споживача.

Другий аспект — технологічний.

Щоб зробити послугу з доставки газу доступною, потрібно зробити ефективною газорозподільну систему. 

Аудит мереж окремих підприємств показує, що приблизно 30-40% існуючого обладнання може бути законсервовано без шкоди для споживача. Натомість, держава пропонує платити громадянам за ці надлишкові потужності і споруди.

Інше порівняння. Як повідомляло ДБР, розслідується справа щодо, нібито нанесення збитків державі на суму 1,5 млрд грн. 

Разом з тим, згідно з річним звітом НКРЕКП Планами розвитку 42-х (!!!) облгазів на 2021 - 2030 роки (!!!) передбачені інвестиції у мережі на суму 2,4 млрд грн. 

Це 240 млн грн на рік у 289 тис. км газорозподільних мереж. Тобто через тариф інвестується 830 грн у один кілометр мереж на рік.

Виникає питання, що принесе споживачу більшу користь – інвестиції в оптимізацію громіздких газорозподільних мереж, щоб знизити витрати на їх утримання чи додаткове навантаження до існуючого рахунку за доставку газу?

На мій погляд, ефективний власник мереж в особі держави, міг би вести мову про джерела інвестицій у газорозподільні мережі з метою підвищення доступності послуги. 

Практика реалізації проєктів з редизайну показує, що облгази можуть реалізовувати проєкти зі зниження втрат на мережах. І вони можуть впливати на кінцеву вартість послуги при масштабуванні досвіду в Україні.

Поки ж держава демонструє намір перекладати проблему неефективності власних мереж на споживачів як побутових, так і промислових. У перспективі, цей шлях призведе до формування на ринку так званої "петлі смерті". 

Коли через скорочення кількості користувачів послуги, її вартість зростає. Що призводить до ще більшого відтоку користувачів і так по спіралі до самої дезінтеграції системи, яка належить державі. Чи у цьому полягає інтерес споживача і політика власника державних мереж?

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Подпишитесь на наши уведомления!