Страна с выгребными ямами, или Почему Украина скоро останется без воды

Страна с выгребными ямами, или Почему Украина скоро останется без воды

Украина – страна с выгребными ямами. А это – 19 век. При этом городские канализации давно нуждаются модернизации. Без реформ есть шанс остаться без воды. (укр)
Четверг, 12 марта 2020, 10:53
директор Житомирского водоканала, вице-президент ассоциации "Укрводоканалэкология"

Сьогодні політику держави щодо екології можна характеризувати так: "Якщо у вас є викиди або перевищені стоки, то ми вас оштрафуємо".  

З підприємствами ситуація зрозуміла: вони повинні бути фінансово спроможними встановити очисні споруди, щоб мати змогу проваджувати свою господарську діяльність (у цивілізованому світі підприємство без очисних споруд просто не може функціонувати).

А що з водоканалами, життєдіяльність яких  безпосередньо залежить від державної політики?

Якщо штрафувати водоканали, чи покращиться від цього система очищення стоків, адже оштрафовані – не означає модернізовані?

Реклама:

Наведу приклад: у нас в Житомирі каналізаційних мереж у два рази менше ніж водопровідних. Що це означає?

Що люди воду споживають з централізованої системи, а випорожнюються (вибачте) в вигрібні ями. Цикл розірваний. Очистити стоки неможливо.

 Ми не думаємо про те, що вони потрапляють в підземні джерела і поверхневі води, які потім знову повертаються до нас у склянку.

Рівень цивілізації в сучасному світі визначається глибиною очищення стоків та відходів життєдіяльності.

 Є країни з таким рівнем розвитку, при якому очищені стоки використовуються повторно в життєвому циклі.

Україна – країна з вигрібними ямами. А це – 19 століття. Ви можете не погодитися із моїм твердженням і сказати, що у нас є міські каналізації.

Так, вони дійсно є, але усі вони будувалися у 20 столітті, більше 30 років тому. І технологічно вони не пристосовані для якісної очистки стічних вод, які за останні десятиліття сильно змінилися за своїм складом.

Коли можна буде пити воду з крана

Чим це небезпечно? Брудні стоки вкрай негативно впливають на всю екосистему, вони знищують річки та підземні джерела.

У мене в Житомирі масовий запит на підключення до центрального водопостачання, тому що у людей пересихають їхні джерела – свердловини і колодязі.

Пересихають цілі річки. Наприклад, річка Ірпінь, яка є правою притокою Дніпра, зміліла на 70% Подивіться, наскільки впав рівень води в Дніпрі.

І це не лише через те, що не було в цьому році достатньої кількості опадів. За останні 30 років ми втратили 10 тисяч річок. А це відбувається насамперед через відсутність програм з очищення русел річок.

Ми – суспільство безтурботних людей, які поки ще не розуміють, що втрачають водні джерела, і не борються за їхнє життя.

Наша держава поки не розуміє, що зникнення джерел води і погіршення її якості призводить до міграції цілих регіонів і груп населення.

Тому що нестача ключового ресурсу унеможливлює існування цілих індустрій.

Чим же обмежується державна політика у плані наведення порядку в очищенні стоків і системного управління водними ресурсами?

Штрафує. І цими штрафами наповнює бюджет.

Але проблема відсутності каналізацій лишається, проблема зношеності очисних споруд  стоїть так само гостро.

Гроші від штрафів повинні йти на реальне вирішення проблем, а не виглядати як підміна понять.

Що буде справді корисним для наших водойм?

Мета діяльності держави повинна полягати не в тому, щоб покарати, а в тому, щоб створити умови, які підвищать якість стоків.

Наприклад, фінансування проектів з модернізації та будівництва очисних споруд, довгострокові кредити на модернізацію очисних систем підприємств.

Так, можна заперечити і це твердження, сказавши: "Дивіться, але у нас же є державна програма прийому стічних вод, яка зобов'язує всі підприємства побудувати локальні очисні".

Але тут виникає питання: а в країні взагалі є інституції, які мають у своєму складі компетентних фахівців, які розуміють, як будувати сучасні каналізації?

Без каналізації немає цивілізації

Розповім вам актуальний кейс. Нещодавно мене залучили до проблеми Понінківського картонно-паперового комбінату.

Цей комбінат знаходиться у Хмельницькій області і є одним із найстрашніших забруднювачів.

Комбінат скидає стоки у річку Хомору – і вона стає схожою на клей для пап'є-маше. Ми маємо подумати над тим, як досягнути балансу між інтересами бізнесу, громади та держави.

Уважно стежу за тим, як керівники підприємства і галузі, екоактивісти намагаються вирішити проблему – очистити річку і не забруднювати її надалі.

З усією повагою до людей, які намагаються боротися за чистоту водойм, змушений визнати, що немає у нас в країні компетенцій навіть для того, щоб зрозуміти, як повинен виглядати цей процес.

Ті очисні, які вони можуть побудувати, навіть при поверхневому вивченні, не працюватимуть на якісну очистку стоків.

З одного боку, я проти того, щоб зупиняли підприємство, яке виробляє продукцію і платить податки.

Але з іншого – шкода, яка завдається діяльністю підприємства, можливо, в грошовому еквіваленті обходиться суспільству дорожче, ніж податки, які воно сплачує.

Логічно було б зупинити підприємство, побудувати очисні споруди, а потім знову дозволити виробництво.

Так би вчинили в розвиненій Німеччині. Але ми – в Україні, у нас тут вигрібні ями замість каналізацій.

У нас немає спеціальних директив, які регулюють, які очисні повинні будуватися для промисловості, які – для муніципалітетів.

Тому ми до цих пір дозволяємо собі будувати муніципальні очисні для індустріальних підприємств.

Відкладаючи проблему "на завтра", ми здорожчуємо її для наших дітей. І розплачуватимуться вони не лише грошима, а й власним здоров’ям.

Штраф, яким би він не був і хто б його не платив, у нашій ситуації – це не вирішення проблеми, а імітація. Він розчиниться у бюджеті, не допомігши наблизитися до вирішення проблеми.

Що насправді буде корисним для водно-каналізаційної галузі?

У нас в галузі уже 20 років обговорюється питання необхідності прийняття та імплементації Національної стратегії розвитку галузі.

Українська держава повинна взяти на себе зобов'язання з модернізації і реформування водної інфраструктури.

Розробка стратегії і фіксація завдань сьогодні дозволить нам за 7–10 років вирішити питання з якістю води в річках і в кранах.

І якою б складною і дорогою зараз не здавалася ця задача, нам необхідно якомога швидше прийняти це рішення.

Без правильних рішень, прийнятих на державному рівні, вигрібні ями в систему каналізації не перетворяться.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
Реклама: