Как обеспечить достойные пенсии и не навредить добропорядочному бизнесу
Навколо питання трансформації пенсійної системи багато років точаться запеклі дискусії.
Думки учасників суперечок варіюються від "залишити як є" до введення п'ятирівневої або семирівневої пенсійної системи.
Тимчасом демографічна ситуація в Україні швидко погіршується.
Якщо у 2020 році кількість осіб, що сплачують ЄСВ (13,1 млн), ще перевищує кількість отримувачів пенсій (11,3 млн), то далі цей розрив буде скорочуватися.
За прогнозами Інституту демографії та соціальних досліджень імені Птухи НАНУ, у 2050 році кількість пенсіонерів буде більшою за кількість тих, хто сплачує ЄСВ.
Це означає, що можливостей підвищувати пенсію не буде, навіть більше — держава буде змушена додатково фінансувати цей дефіцит або підвищувати ЄСВ.
Усі ці варіанти неприйнятні, тож необхідно шукати шляхи вирішення проблеми дедалі більшого дисбалансу і недостатності пенсій для гідного існування.
Які є шляхи для зміни цієї ситуації? Перехід до багаторівневої пенсійної системи виглядає прийнятним для України, але для цього необхідно виконати низку умов.
Для запровадження другого рівня пенсійного забезпечення слід знайти джерела його наповнення, не пов'язані із збільшенням навантаження на фонд оплати праці, налагодити ефективне державне регулювання ринку фінансових послуг та запровадити інститут фінансового омбудсмена.
Також необхідно стимулювати розвиток третього рівня пенсійного забезпечення — добровільної накопичувальної системи пенсійного страхування, активізувавши накопичення фізособами на пенсію шляхом запровадження змін у законодавстві та створення позитивних стимулів для юридичних і фізичних осіб.
Проблему ефективного регулювання та певних стимулів влада вже почала вирішувати, однак питання щодо нешкідливих джерел наповнення відкрите і потребує більш детального розгляду. Законопроєкт№2683 про накопичувальне пенсійне забезпечення поки що не дає відповіді на це питання.
Наразі навантаження на фонд оплати праці становить 22% ЄСВ + 18% ПДФО + 1,5% військовий збір = 41,5% (номінал). У перерахунку на ефективну ставку це 34% навантаження на фонд оплати праці. За цим показником ми випереджаємо значну кількість навіть багатих країн OECD, зокрема США (31,7%), Британію (30,9%), Канаду (30,9%), Австралію (28,6%) та Швейцарію (21,8%).
Якщо ж порівняти рівень навантаження на фонд оплати праці з країнами, схожими на Україну за рівнем соціально-економічного розвитку та якістю врядування, то наша країна — серед лідерів за розміром шкідливого навантаження на працю.
Розвинені країни можуть собі дозволити вище навантаження на працю і вищий рівень податкового навантаження та загальнодержавних видатків, бо за ці податки вони надають значно якісніші послуги. Також ці країни досягли умовної позначки, яка визначає рівень "середнього класу", — 11 тис дол на душу населення на рік.
Очевидно, що Україна цього поки що собі дозволити не може.
Звіт Світового банку "Держава у світі, що змінюється" свого часу запропонував зрозумілий підхід до цієї проблеми: сплату податків можна умовно розглядати як обмін сплачених грошей на "послуги" держави у постачанні суспільних благ.
Що більше співвідношення "ціна-якість" забезпечує та чи інша держава, то кращі умови для розвитку економіки. Відповідно до цього підходу, оптимальний розмір держави визначається інституційними факторами, насамперед, якістю врядування й ефективністю, які здатна забезпечити та чи інша держава.
Ці характеристики вимірюються індикаторами якості державного врядування Worldwide Governance Indicators, які розраховує Світовий банк на підставі узагальнення багатьох показників з різних джерел. Завдяки цьому вони важко піддаються маніпуляціям з боку урядів на відміну від інших міжнародних рейтингів.
Якщо графічно зобразити розподіл країн світу за середнім розміром уряду (вертикальна шкала) та якістю державного врядування (горизонтальна шкала), то можна побачити, що Україна має один з найвищих розмірів уряду.
Україна опинилася у не надто почесному сусідстві латиноамериканських та африканських країн, яким вистачає спроможності збирати стільки ж податків щодо ВВП, як і багаті країни, але послуги, які надає держава, — низької якості.
Висновок — розмір держави повинен відповідати її спроможності. Отже, Україні варто якнайшвидше скорочувати видатки, які перерозподіляються через публічні фінанси, хоча б до лінії тренду, близько 33% від ВВП, та знижувати податкове навантаження, передусім найбільш шкідливі прямі податки.
Емпіричні дослідження Організації економічного співробітництва та розвитку довели, що різні податки мають неоднакові наслідки для економічного зростання.
Результати економетричного аналізу засвідчили, що найбільше пригнічують економічне зростання прямі податки, менше — непрямі (ПДВ, акцизи, мита), а найменш шкідливими виявилися регулярні податки (на землю та нерухомість).
Крім того, чим більшим є податкове навантаження, тим більшими стають стимули для уникнення оподаткування. Збільшення податків понад оптимальний рівень зменшує ВВП порівняно з тим, яким він міг би бути в іншому разі. Надмірне оподаткування спричиняє прогресуючу тінізацію.
Українські економісти мають схожу думку щодо розміру держави та прямих податків.
Так, фахівці Експертної платформи серед ключових завдань для пришвидшення зростання економіки визначилинеобхідність перегляду статей бюджетних видатків для оптимізації структури, збільшення ефективності та зменшення розміру загальнодержавних видатків бюджету, скорочення прямих податків та псевдоподатків (податку на прибуток і податків на зарплату).
Однією з найбільш очікуваних реформ називають необхідність зниження навантаження на фонд оплати праці і представники бізнесу.
Вісімдесят бізнес-асоціацій малого та середнього бізнесу, членів Української ради бізнесу, називають такі пріоритети на 2020 рік: "Знизити сукупне навантаження на фонд оплати праці протягом трьох років до 20% з компенсацією завдяки зниженню неефективних видатків бюджету та модифікації податку на землю та нерухомість".
Прямі податки зменшують стимули до праці та інвестування, у тому числі в людський капітал, принаймні для найбільш економічно активних людей.
При цьому податки на працю шкідливі, оскільки дестимулюють зайнятість, збільшують вартість створення робочих місць, заганяють ринок праці в тінь, стимулюють трудову міграцію, дестимулюють працемісткі галузі.
На відміну від розвинених країн, де дохід на душу населення дозволяє навіть найбіднішими громадянам легко забезпечити свої базові потреби, для країн, що розвиваються, зокрема України, швидке економічне зростання є головним пріоритетом після фізичної безпеки.
Отже, податкову, бюджетну та соціальну політику слід оптимізувати у спосіб, найбільш сприятливий для зростання.
Сподіваємося, пропозиції експертів будуть враховані при розгляді проєктів про пенсійну реформу, яка буде реалізована разом з податковою та бюджетною реформами, а останні передбачатимуть зниження видатків бюджету, радикальне зниження навантаження на фонд оплати праці та модифікацію податку на землю.