Почему инновационная стратегия Украины не связана с экономическим ростом

Почему инновационная стратегия Украины не связана с экономическим ростом

Правительство Украины не может разработать и внедрить качественную научно-техническую политику из-за институциональной слабости. (укр)
Четверг, 17 октября 2019, 18:17
консультант по экономике

Ні Кабмін, ні Міносвіти та науки, ні НАНУ, ні Мінекономіки не здатні розробити і впровадити науково-технічну політику, про що свідчить її відсутність в державі.

Безумовно, ключова роль повинна належати Кабінету міністрів, бо саме він затверджує або подає до Верховної Ради державні науково-технічні програми та  розподіляє фінансування на пріоритетні науково-дослідні роботи (НДР).

Але то добре в теорії, практика — сумна.

Візьмімо перелік найважливіших науково-технічних розробок за пріоритетними напрямками розвитку науки і техніки, які отримали фінансування на 2017-2018 роки (розпорядження Кабміну №669-р від 13 вересня 2017 року). Це випадковий перелік робіт, не пов'язаний з державними науково-технічними програмами.

При нормальній роботі Кабміну всі науково-технічні пріоритети повинні бути реалізовані через державні цільові програми.

Метою таких програм мусить бути створення або залучення з-за кордону і запровадження новітніх технологій, які конкурентоспроможні на світовому ринку і здатні збільшити український експорт продукції високих технологій.

Щорічні переліки НДР, які фінансує Кабмін своїм розпорядженням, повинні бути похідним від пріоритетів, встановлених в державних науково-технічних програмах.

Нічого цього нема.

У 2014-2018 роках не було затверджено жодної державної науково-технічної програми, єдина чинна програма — це програма досліджень Антарктики. При всій повазі до цих досліджень користь від них для зростання нашої економіки нульова.

Щодо раніше ухвалених програм є резонні питання.

Де мікроелектронні технології та виробництво, хоча програма "Розробка й освоєння мікроелектронних технологій, організація серійного випуску приладів і систем на їх основі" була виконана у 2008-2012 роках?

Чому при наявності у 2009-2015 роках програми щодо світлодіодних джерел світла в Україні можна купити тільки китайські світлодіодні лампи? Чому держава має фінансувати приватний бізнес братів Клюєвих з виробництва чистого кремнію?

Загальна відповідь на ці питання одна: неспроможність держави проводити науково-технічну політику. Бачимо повний провал політики і в розробці, і у виконанні науково-технічних програм.

При притомній державній політиці науково-технічні програми мають бути похідними від основних засад і напрямків науково-технічної політики.

Такий законодавчий документ, "Основні засади і напрямки державної політики у сфері наукової та науково-технічної діяльності", законом передбачений, але не підготовлений і не затверджений Верховною Радою.

Таким чином, весь механізм науково-технічної політики, від "Основних засад" до фінансування НДР, перебуває в стані хаосу. Нема ні документів, ні процедур їх розробки і виконання, ні інституцій, здатних це зробити. Усе це треба створювати.

Loading...

Єдиний базовий документ, що може претендувати на загальне визначення науково-технічної політики України, — "Стратегія інноваційного розвитку". Стратегію на 2010-2020 роки не ухвалили: рішення Верховної Ради про її підготовку було, але сама стратегія далі проекту документа не рушила.

Стратегія на 2020-2030 роки була оприлюднена в жовтні 2018 року у вигляді проекту, який запропонувало Міністерство освіти і науки. Затвердять цей проект чи його чекає доля попередньої стратегії, не відомо.

Почнемо з кінця документа: які результати автори мають на меті отримати у 2030 році? Таких результатів аж вісім.

1. Збільшення кількості фізичних осіб та суб'єктів господарювання, що займаються винахідництвом, прикладними дослідженнями та науково-технічними розробками.

2. Збільшення кількості суб'єктів господарювання, які надають послуги з комерціалізації технологічних рішень.

3. Збільшення надходжень від продажу та використання об'єктів інтелектуальної власності, наукоємної продукції.

4. Зупинення тенденції скорочення кількості дослідників.

5. Збільшення обсягів позабюджетного фінансування НДР завдяки коштам вітчизняних та іноземних інвесторів.

6. Зростання частки інвестицій у нематеріальні активи від усього обсягу капітальних інвестицій.

7. Збільшення наукоємності ВВП.

8. Зростання кількості щорічно зареєстрованих патентів, насамперед закордонних, на винаходи та корисні моделі.

Результат пропонується вимірювати всілякими рейтингами: від Європейського інноваційного табло до Doing Business. Проте ці показники не показують спроможності країни конкурувати на світовому ринку технологічної продукції.

Для цього треба вимірювати результат інноваційної політики: обсяги продажу і частку в експорті високих технологій. Решта — допоміжні показники, які можуть вплинути на здатність економіки пропонувати світу продукцію високих технологій.

Головний результат стратегії інноваційного розвитку повинен мати простий вимір: нині ми продаємо світу продукції високих технологій на 20 дол на душу населення на рік, а мусимо продавати більше Філіппін (200 дол), В'єтнаму, Польщі та Китаю (400 дол). За десять років ми повинні вийти на рівень Малайзії (1 700 дол) або хоча б Словаччини (1 200 дол), а кількість винахідників — питання другорядне.

Цілком природною для такої стратегії є закладена в ній мета. "Мета стратегії полягає у розбудові інноваційної екосистеми України для забезпечення швидкого та якісного перетворення креативних ідей в інноваційні продукти та послуги, підвищення рівня інноваційності національної економіки".

Тобто метою проголошується не результат, а процес його досягнення. Ставлячи за мету "розбудову", її можна досягати до безкінечності, бо кінець розбудови визначення не має, тим більше "розбудови екосистеми".

Чому інноваційна стратегія ніяк не пов'язана з економічним зростанням? Бо Міносвіти, яке народило цю стратегію, ніяк не турбують проблеми Мінекономіки.

Недолуга інституційна структура народжує недолугі стратегії. Міносвіти за визначенням не може створити стратегію економічного розвитку, а інноваційна стратегія, не спрямована на економічний розвиток, абсурдна.

Конкретною метою інноваційної стратегії мусить бути збільшення продажу на світовому ринку продукції високих технологій, бо це єдиний спосіб для бідної країни, що не має шалених нафтових або алмазних покладів, позбутися бідності.

Можна припустити, що стратегія інноваційного розвитку буде спрямована на забезпечення процесу, а не на отримання результату, але в такому разі вона має бути похідною від документа більш високого рівня, який міститиме мету.

Доки такого документа нема навіть у проекті, у стратегії повинні бути зафіксовані не тільки засоби та процеси, а й мета і очікувані результати.

Наприклад, можна зафіксувати мету показником "обсяг експорту продукції високих технологій на душу населення". Після цього можна визначити проблеми, які перешкоджають підняти цей показник з 20 дол до 200 дол. Ми побачимо, що зовсім не "брак фінансування" стоятиме першим у переліку, як сказано у стратегії.

Головна проблема збільшення виробництва й експорту продукції високих технологій в тому, що це неможливо зробити за рік-два. На це потрібно 5-20 років, бо це довгострокові інвестиції, а вони в сучасній Україні інституційно неможливі. Вони неможливі, бо не існує засобів виконання довгострокових програм.

Якщо порівняти інституції Малайзії, одного з лідерів експорту технологічної продукції, з українськими, то побачимо, що багатьох з них у нас просто нема. Наприклад, National Action Council — орган, який розробляє, запроваджує та контролює виконання стратегічних планів розвитку країни на десять років.

Implementation Coordination Unit — орган при главі уряду, який координує виконання стратегічних планів. Міністерство енергетики, науки, технологій, екології та зміни клімату займається науково-технічною політикою у всіх аспектах. Воно не є придатком до Міністерства освіти, яке займається своєю справою — освітою.

Соціально і політично довгострокові інвестиції неможливі, бо провідний політичний клас України — це клептократи і скоробагатьки, які сконцентровані на швидкому особистому збагаченні. Горизонту планування на п'ять-десять років для них не існує. Це горизонт планування для національної еліти, а її в Україні ще нема.

У Малайзії всі 60 років незалежності в політиці домінують націоналісти, для яких природною метою є розвиток країни. Стратегія на п'ять-десять років там виконується, тому головний продукт малайзійського експорту — мікроелектроніка, а на початку розвитку це була країна каучукових та рисових плантацій.

Глибина проблеми значно більша, ніж зазначено в стратегії. Вона не тільки у фінансуванні, а в інституційному і соціально-політичному стані суспільства.

Інституційна слабкість є похідною від соціально-політичної ситуації: сильні державні інституції неминуче вступлять в конфлікт з бажанням верхівки суспільства збагачуватися, тому держава має бути покірною слугою олігархів.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Подпишитесь на наши уведомления!