Гулливер в стране лилипутов, или Кто заработает больше на малой приватизации

Гулливер в стране лилипутов, или Кто заработает больше на малой приватизации

За шесть месяцев от старта малой приватизации в бюджеты разных уровней должно поступить 808 млн грн. (укр)
Вторник, 26 февраля 2019, 15:12
проектный менеджер ГП "Прозорро.Продажи"

Коли зустрічаю знайомих, то часто чую іронічне запитання: "Ну що, ви там уже всю країну розпродали у своєму ProZorro.Продажі?".

Такі речі змушують замислитися над тим, а чи правильно сприймаються державні продажі публікою і як люди розуміють те благо, яке несе прозора приватизація.

Ні, звісно про це ми пишемо регулярно: читайте наші фейсбуки й телеграми, підписуйтеся і все таке.

Статті, колонки, телесюжети - стільки всього уже було й про малу приватизацію, і про суперефектий продаж проблемних кредитів…

Але є чимало скептиків, які чомусь бачать у цьому… програш і зраду! Тож давайте розбиратися.

До півріччя від старту реформи малої приватизації важливо поговорити про те,  що ж то таке - та державна та комунальна власність, і чому мала приватизація через прозорі електронні аукціони - це блакитний океан для розвитку країни.

Отож, за 6 місяців від старту малої приватизації до бюджетів різних рівнів має надійти 808 млн грн.

Ця сума розділиться між одним державним та двомастами місцевими бюджетами.

Ситуація схожа на один із моментів роману Джонатана Свіфта про Гулівера - ви можете пам’ятати цю історію з дитинства.

Те, як територіальні громади вправно вхопили інструмент електронних аукціонів, мені нагадало невеличких ліліпутів, які змагалися із велетнем-Гулівером.

У нашій історії його уособлює Фонд державного майна України.

Змагання це, звісно, дуже умовне, та й "ліліпути" зовсім різноманітні - тут варто лише згадати величезні прибутки Львова, і співмірні між собою - таких різних Коломиї та Києва…

В чому ж полягає це неоголошене протистояння? Його мета проста - хто більше заробить до свого бюджету, продаючи підприємцям те, що ті можуть в подальшому продуктивно використовувати для розвитку свого бізнесу.

Loading...
Досвід малої приватизації доводить: в Україні готові конкурувати за державну й комунальну власність, конкурентне середовище існує.

Лише погляньте на Тернопіль: тут нещодавно продали нежитлове приміщення у центрі з 10-кратним зростанням вартості, і за нього змагалося 40 учасників!

Мова - не лише про вигоду для міст. "Гулівер" також заробляє для держави чимало, демонструючи свою постійно зростаючу силу.

Для державного бюджету 405 млн грн від малої приватизації через ProZorro.Продажі за 6 місяців - це так само, як за попередні 3 роки разом без використання системи ProZorro.Продажі. Дякуємо Фонду держмайна.  

Але пропоную піти іще далі й зазирнути всередину малої приватизації. Якщо проглянути реєстр її об’єктів, то в більшості випадків хочеться їх обійняти й плакати.

Бо це майно, яке не могли продати роками, яке розкрадалося та розвалювалося, але досі залишилося у власності держави…

Воно часто більше схоже на Херсонес, аніж на  магазин/гараж/фабрику чи іншу споруду, за якою зрозуміло її пряме призначення.

Втім держава мусить його продати, бо таке майно не приносить прибутків, а генерує лише збитки, які необхідно покривати з наших з вами кишень.

Ви уявіть собі тільки: ми не лише віддаємо у вправні руки те, що витягує наші з вами податки на своє утримання, але й залучаємо до бюджету сотні мільйонів!

За півроку ми продавали заводи, магазини, труби, водогони, пам’ятник Леніну, пакети акцій, підвали, сараї, гаражі, швейні машинки і туристичні бази.

Та що ж таке мала приватизація для держави в цілому та міст зокрема за своєю суттю? Для кращого розуміння поясню на конкретному кейсі.

Візьмемо дуже популярний лот в малій приватизації - база відпочинку. Їй можна навіть дати назву: "Трудовик-3", або "Передовик-1", або "Енергетик".

Таких баз безліч навколо міст, де з радянських часів розташовані великі підприємства. Так трапилось, що підприємства ті давно продали або закрили, а туристичні бази залишились на балансі держави, тож вона мала ними якось розпоряджатися.

Як показує досвід, зайвих грошей на розвиток таких баз у держави немає, тож їх стан туристів радше відлякує, ніж приваблює.

Найкраще, що може зробити держава із таким майном - продати.

Уявіть собі ліс, крізь ліс тече невелика, але чиста й мальовнича річка. Вздовж неї розташувалися дерев’яні будиночки, поряд із будиночками - столики та мангали.

Чудове місце для проведення часу у будь-яку пору року.

Сюди можна приїхати із сім’єю, друзями, насолодитися пейзажами, втекти подалі від міської метушні на вихідні, відключити Інтернет і просто розчинитися в природі.

Держава має купу таких закинутих баз відпочинку, куди хіба що років вже 20 як приїздять на пікніки якісь чиновники та їх родичі.

Як знайти для них вправного господаря, який відкрив би їх для усіх людей та іще й створив нові робочі місця та додав податків до бюджету?

Тож що відбувається із нашим "Передовиком"? Як його перетворити в якийсь приватний "Оазіс Біч" або "Форест Передайз" легально, на прозорому аукціоні, з серйозною конкуренцією та максимальним зростанням ціни?

Зараз це щодня відбувається із подібними об’єктами по всій Україні.

Фонд державного майна виставляє базу на аукціон ProZorro.Продажі за невелику, однак досить відповідну до стану об’єкту, оголошену суму: 500-900 тис грн, а отримує за нього 2-3 млн грн після конкурентних торгів.

Далі прийде новий власник, візьме ці 20 будиночків, зруйнує їх і замість них побудує нові сучасні енергоефективні вілли, замість їдальні буде ресторан, замість розваленого клубу - сучасний спорткомплекс, а замість зарослого бур’яном футбольного поля - поле із якісним покриттям та тенісні корти.

Так виглядає трансформація об’єкта приватизації і коштувати вона може близько 25 млн грн.

Це гроші, з яких підрядники будівництва сплатять податки в місцевий бюджет, а ще буде зроблено значний вклад в розвиток інфраструктури.

Далі новий власник розпочне роботу свого бізнесу, залучивши з найближчих околиць як мінімум 50 працівників: кухарів, охоронців, покоївок, прибиральників, садівників, барменів, спортивних тренерів і т.д., які будуть обслуговувати такий комплекс.

Фонд заробітної плати складатиме 700-900 тис грн/місяць, половина сплачених податків надійде до місцевого бюджету.

Наш трансформований "Передовик" буде популярним місцем серед туристів  як влітку, так і взимку, тож його власник вже за 5 років поверне інвестиції назад, попередньо сплативши  податки із доходу, більша частина з яких надійде в місцевий бюджет.

Отож, що ми маємо на виході? Всього 2-3 мільйони від продажу туристичної бази "Передовик" у вигляді доходу від продажу об’єкта малої приватизації до державного бюджету.

Близько 25 млн прямих інвестицій в економіку регіону. Приблизно 50 робочих місць для місцевого населення і ще 2-2,5 млн/рік у вигляді податкових надходжень до місцевого бюджету.

Ну як, сталося щось жахливе від того, що держава продала свою власність?

До чого тут тоталізатор, Гулівер та ліліпути?

Ми якось жартували з колегами, що на змаганні "хто більше заробить на малій приватизації" між Фондом держмайна та містами можна було би заробити й комусь із нас. Бо уявне змагання було дійсно запеклим.

Два тижні тому вперше вирвалися на декілька мільйонів вперед міста.

У день півріччя від початку малої приватизації лідирував Фонд із невеличкою перевагою: 405 млн грн проти 403,7 у міст. І от  продаж на 12 мільйонів у Тернополі вже після таких цифр! Хто ж переможе?

Отож ми й жартували, можна відкрити своєрідний тоталізатор "Гулівер і ліліпути", і щодня приймати ставки на перемогу міст або Фонду Держмайна, за результатами поточних торгів… Але, слава Богу, азартні ігри в Україні заборонені, і конкуренцію клубам гральних автоматів ми не складатимемо. У нас і так найкраща робота у світі…

Однак, на жаль, не всі так вважають. Нещодавно у Верховній Раді було зареєстровано законопроект №9494, який знищив би саму ідею змагання "Гулівера та ліліпутів", адже він ставить під пряму загрозу проведення прозорої малої приватизації в містах.

Про це вже писали наші колеги з Трансперенсі Інтернешнл, але суть у тому, що можуть повернутися старі схеми замість нових, які вже показали свою ефективність і за проведенням яких усі ми можемо спостерігати із власного смартфона.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua