Добыча газа в ловушке местных советов

Добыча газа в ловушке местных советов

Чтобы избавиться от энергетической зависимости, Украина должна увеличить добычу газа. Однако местные советы ставят газовикам палки в колеса. Что происходит? (укр)
Четверг, 31 января 2019, 09:05
директор, руководитель отдела юридического консультирования KPMG в Украине

Відповідно до "Концепції розвитку газовидобувної галузі України", затвердженої у 2016 році, обсяг видобутку вітчизняного природного газу українськими компаніями повинен щорічно зростати і у 2020 році досягти 27,6 млрд куб м.

Для порівняння: у 2018 році було видобуто 21 млрд куб м газу.

Разом із заходами щодо зменшення об'ємів споживання блакитного палива це повинно сприяти забезпеченню енергетичної незалежності України.

Реалізація концепції вже здійснюється з відставанням. Так, "Укргазвидобування", найбільша газовидобувна компанія України, у 2018 році видобула рекордний за 25 років об'єм палива — майже 15,5 млрд куб м. Проте, відповідно до концепції, компанія у 2018 році повинна була видобути 16,5 млрд куб м.

Про ризик виникнення такої ситуації не раз зазначали керівники "Нафтогазу" та "Укргазвидобування" Андрій Коболєв та Олег Прохоренко. Основною причиною потенційного невиконання плану називалася неконструктивна позиція місцевих рад щодо надання дозволів на користування газоносними надрами.

Місцеві ради зазначають, що діють в рамках правового поля, а проблема виникає через небажання окремих газовидобувних компаній співпрацювати з місцевими громадами і виконувати вимоги законодавства.

Пропонуємо проаналізувати, як місцеві ради впливають на процедуру отримання дозволів, як вони аргументують відмови від погоджень надання дозволів, аргументи нафтогазових компаній і шляхи вирішення ситуації, що склалася.

Як місцеві ради впливають на процедуру отримання дозволів

Відповідно до законодавства, місцеві ради надають згоду на розміщення на підпорядкованій їм території об'єктів нафтогазового комплексу. Цю згоду вони надають, зокрема, при проведенні аукціонів з продажу дозволів та при наданні дозволів поза аукціоном. Розглянемо детальніше ці процедури.

Аукціони з продажу дозволів. Держгеонадра готує орієнтовний перелік ділянок надр, дозволи на користування якими планується продати через аукціон, і надає цей перелік на погодження місцевим радам. Після погодження дозволи продаються через електронні аукціони на платформі ProZorro.Продажі.

При даному механізмі місцева рада ще не знає майбутнього власника дозволу, оскільки аукціон відбувається лише після погодження Отже, суб'єктивний фактор щодо непогодження дозволу відсутній: дозвіл зможуть придбати всі охочі в разі надання погодження або не придбає ніхто, якщо погодження не буде.

Надання дозволів поза аукціоном. Газовидобувні компанії можуть отримати дозвіл без проведення аукціону.

Наприклад, якщо компанія планує збільшити розміри ділянки, на користування якою вона має дозвіл, чи якщо вона за власні кошти здійснила геологічне вивчення ділянки та підрахунок запасів корисних копалин, який затвердила відповідна державна комісія, і вчасно подала документи на отримання дозволу.

У цьому випадку на момент погодження компанія, яка бажає отримати дозвіл, вже відома. Відповідно, процедура погодження може бути суб'єктивною.

У механізмі продовження дії дозволів місцеві ради участі не беруть. Отже, розбіжності між видобувними компаніями та місцевими радами, про які зазначають представники "Нафтогазу" та "Укргазвидобування", виникають лише щодо дозволів, які надаються без проведення аукціонів.

Місцеві ради аргументують свої відмови від погоджень дозволів небажанням компаній підписувати соціальні угоди, через що місцеві громади не отримують додаткові кошти, та порушенням компаніями природоохоронного законодавства.

Чому місцеві ради заявляють про необхідність підписання соціальних угод. П'ять відсотків від рентної плати видобувні компанії сплачують до місцевого бюджету лише тоді, коли здійснюється видобування корисних копалин.

Компанія не починає видобувати газ одразу після отримання дозволу. Спочатку до місць проведення робіт привозять бурове обладнання, облаштовують майданчик, бурять свердловини. У цей час вже здійснюється тиск на інфраструктуру.

Наприклад, для доставки обладнання використовується важка техніка, застосування якої збільшує інтенсивність руйнації дорожнього покриття. Як результат, громада несе збитки одразу після отримання компанією дозволу, проте компенсацію громада отримає лише тоді, коли компанія почне видобуток газу.

Ця проблема, на думку місцевих рад, не була б такою актуальною, якби місцеві громади могли спрямовувати свою частину рентної плати безпосередньо на нівелювання негативних наслідків діяльності газовидобувних компаній.

Зокрема, Харківська облрада не раз наголошувала, що через особливості бюджетного законодавства місцеві ради не можуть на свій розсуд спрямовувати отриману частину ренти на розв'язання зазначених проблем. Як результат, місцеві громади потребують додаткових ресурсів.

Ще один приклад: Полтавська обласна рада відмовилася надати дозвіл компанії "Укргазвидобування" на видобування газу на Горобцівсько-Відрадненському родовищі через порушення природоохоронного законодавства. Основна претензія депутатів — забруднення довкілля у селі Базилівщина.

В Україні справді можна заблокувати видачу дозволів поза аукціоном для компаній, якщо зафіксовані порушення правил користування надрами на ділянках, наданих у користування, і такі порушення не були усунуті. У будь-яких інших випадках блокування видачі дозволів не відповідатиме законодавству.

Аргументи нафтогазових компаній

Компанії стверджують, що вимога підписання соціальних угод незаконна, оскільки цього не передбачає законодавств, а п'ятьох відсотків від рентної плати, які йдуть до місцевого бюджету, достатньо для розвитку регіону.

Справді, видобувні компанії не зобов'язані укладати соціальні угоди, а 5% від рентної плати — велика сума. Наприклад, за одинадцять місяців 2018 року видобувні компанії сплатили до місцевих бюджетів майже 1,7 млрд грн.

Як вирішити проблему

Внесення змін до Бюджетного кодексу, які дозволять місцевим радам на їх розсуд використовувати свою частину ренти, може бути доречним. Проте реалізація цих законодавчих змін залежить лише від діалогу місцевих рад і парламенту — видобувні компанії не повинні страждати через недоліки такої комунікації.

Є ще один аспект. Держгеонадра в останні роки виставляла на аукціони мало дозволів, тож нафтогазові компанії намагалися отримати їх поза аукціоном. Відтак, на процес розпорядження родовищами почали впливати суб'єктивні фактори.

Беручи до уваги довгоочікуваний старт електронних аукціонів з продажу дозволів й амбітні плани Держгеонадр щодо проведення таких аукціонів на періодичній основі, вважаємо, що кількість процедур надання дозволів поза аукціоном, а з цим — і відмов місцевих рад, повинна зменшитися.

Доречно розглянути й питання звуження випадків видачі дозволів поза аукціоном.

Не раз лунала пропозиція позбавити місцеві ради права погодження надання надр у користування. Історично таке право було надане для забезпечення дотримання інтересів громади у сфері охорони навколишнього природного середовища. Проте зараз цю функцію виконує механізм оцінки впливу на довкілля.

Проведення такої оцінки передбачає активну участь громади, і без отримання позитивного висновку компанія не може починати видобувну діяльність на отриманій ділянці. Отже, зазначена пропозиція має під собою певне підґрунтя.

Якщо місцеві ради матимуть достатньо ресурсів для нівелювання негативних наслідків діяльності газовидобувних компаній і розвитку регіону, то такі погодження стануть формальністю і про проблеми з їх наданням ми вже не почуємо.

Сподіваємося, ця проблема буде розв'язана. Це дозволить Україні здійснити кількісний і якісний стрибок у вітчизняному газовидобуванні, щоб через п'ять-сім років потужності нашої газотранспортної системи були завантажені блакитним паливом власного видобутку, який буде йти на експорт до Європейського Союзу.

Співавтор — Дмитро Мельнік, юрист KPMG Law Ukraine

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua