Сага о налоге на выведенный капитал

Сага о налоге на выведенный капитал

История с НнВК не внесла ясности, так необходимой нашему бизнесу. Однако она пролила свет на позиции, в которых Украина вынуждена принимать решения. (укр)
Вторник, 20 ноября 2018, 15:17
директор ГП "Укрпромвнешэкспертиза"

Економіка України потребує нової структури, здатної генерувати довготермінове економічне зростання і високі доходи громадян.

Власне, приріст ВВП країн може відбуватися і без таких структурних змін.

Однак це може бути протягом нетривалого періоду і залежатиме від зовнішніх цін, як правило, на продукцію первинних секторів — сировину і напівфабрикати.

В Україні приріст ВВП у 2017 році на 2,5% і за дев'ять місяців 2018 року на 3% був досягнутий завдяки зростанню зовнішніх цін на метал і зерно. Так, за дев'ять місяців 2018 року цей ріст становив 15% та 18% відповідно. Тобто структурні зміни, розвиток нових високопродуктивних видів діяльності, поки не відбулися.

Однак для країн, що розвиваються, стійкість економіки, довготермінове економічне зростання і підвищення добробуту можливі лише за умови розвитку переробних (обробних) видів діяльності. Це факт, констатований економічною історією.

Україна — не виняток. Якщо вона прагне багатства для своїх громадян, то повинна здійснювати політику такого виробничого і технологічного розвитку.

Більше того, без структурних змін матеріального виробництва не буде реальної макроекономічної стабільності, заради якої країна і потрапила у зовнішню боргову залежність. Сьогоднішня ж стабільність — швидше дискусійне питання, якщо зважати на облікову ставку 18% і девальвацію гривні у п'ять разів з 2001 року.

В українських реаліях слабкої виробничої бази і товарної пропозиції політика розвитку вимагає концентрації зусиль на посиленні факторів виробництва: праці і капіталу. Тобто не так стимулювання сукупного попиту, як саме виробництва. Потрібно, щоб підприємці будували переробні заводи в Україні, а не за її межами.

В цьому контексті податок на виведений капітал (ПнВК) відіграє абсолютно конструктивну роль. Він сприяє заощадженню капіталу для його наступного інвестування у виробничі активи. Це сильна мотивація залишати капітал в країні і згодом розпочати або розширювати виробничу діяльність.

Виробничий бізнес, від малого до великого, це підтвердить. Крім того, ПнВК — це явний крок до спрощення адміністрування податків. Це навіть актуальніша проблема, ніж власне величина податків. Адже доведення витрат — одна з найбільш непевних зон у комунікації бізнесу з податковою інспекцією.

Тим не менш, ця перспективна тема якось забуксувала. Президент заздалегідь подав законопроект у парламент, щоб його врахували при ухваленні бюджету на 2019 рік, але це може не відбутися чи відбутися із змінами, що вихолостять ідею.

Отже, хто проти? Довгий час не було ясної картини, однак зараз публічно визнано, що проти виступає партнер України — МВФ. Аргумент — заміна податку на прибуток на ПнВК спричинить касовий розрив. Ціна питання — недоотримання в бюджет у 2019 році 30-35 млрд грн або 2,3-2,7% дохідної частини бюджету. У 2017 році податок на прибуток приніс державному бюджету 66,9 млрд грн.

Згідно з угодами між Україною та МВФ, кредитор має право на пояснення щодо компенсацій, і такі пояснення є. Компенсаторів може бути кілька. Насамперед — тіньова економіка, яка лежить поза обліком, не сплачуючи податки.

Мова йде не про заробітки збирачів ягід, дрібних фермерів чи навіть перевізників. Йдеться, наприклад, про бурштин, горілчані вироби, нелегальні заправки, вирубку лісів, "сьомий кілометр". Також компенсатори можна пошукати серед рентних і високоприбуткових видів діяльності, наприклад, у сфері видобутку газу.

Група компаній "Нафтогаз", яка забезпечує близько 20% надходжень до державного бюджету від податку на прибуток (6,8 млрд грн у першому півріччі 2018 року), після введення ПнВК сплачуватиме менше і ці втрати бюджету можна частково збалансувати підвищенням рентної плати за видобуток газу.

Зрештою, є наша суверенна валюта, яку має право випускати лише Україна, як і використати це право для стимулювання продуктивного виробничого розвитку. Уряд може здійснити емісію через випуск гривневих ОВДП, щоб частково чи повністю покрити втрату надходжень від податку на прибутку.

Щороку емісія гривні перевищує 50 млрд грн, але це значно краще, ніж зовнішні урядові запозичення доларів під 9-9,75%. По-перше, це гривня, господарями якої є уряд та Нацбанк. По-друге, це переслідує продуктивну суспільну мету виробничого розвитку, створення робочих місць і зміцнення підприємництва.

Отже, аргументи є, потрібна лише переговорна позиція. Вона була б переконливішою, якби опиралася на власний національний план економічного розвитку. Як показує практика, МВФ не може не поважати суверенний вибір країни.

Крім того, ПнВК — це стратегічний інструмент, покликаний дати ефект в середньостроковій і довготерміновій перспективах. У стратегічному дискурсі, якби такий був, заперечення лише з огляду на якісь тактичні зачіпки виглядали б  дрібними. Однак підняти дискусію з МВФ до стратегічного рівня поки не вдається.

Історія з ПнВК підсвічує кілька не зовсім приємних фактів.

Перший — тягар зовнішнього боргу, який підточує фінансові сили країни і можливості розвитку. У 2019 році на обслуговування лише зовнішнього боргу уряду (без НБУ) потрібно зарезервувати 6,3 млрд дол або близько 178 млрд грн.

Очікувані втрати бюджету від ПнВК становлять 30-35 млрд грн, а статутний фонд, наприклад, Експортно-кредитного агентства, яке допоможе експортувати і заробляти таку потрібну валюту, — якихось 0,2 млрд грн.

Другий — зменшення простору для самостійної економічної політики, без якої у світі не відбувалася жодна історія економічного успіху. Виявляється, навіть ліберальний ринковий механізм ПнВК, який фінансово укріпить МСП і спростить адміністрування податків, Україна не може прийняти без сторонньої згоди.

Таку ситуацію неважко передбачити, адже у світі накопичено багато економічної мудрості, базованої на досвіді. Одна з них стверджує, що країна, яка здійснює зовнішні запозичення і має постійне негативне сальдо зовнішньої торгівлі, рано чи пізно зіткнеться з проблемами боргу і втрати економічної суверенності.

Проблема не в "хижих" кредиторах. Вони такі, які є. Іноді дають правильні поради, іноді — ні. Позичають кошти на вигідних умовах, але ставлять до позичальника вимоги. Питання у позиції позичальника і його готовності жити власним розумом.

Історія з ПнВК не внесла ясності, так потрібної нашому бізнесу. Проте вона пролила світло на позиції, у яких Україна змушена ухвалювати рішення.

Діловій спільноті в Україні потрібні якісь позитивні сигнали щодо економічної політики, яка б посилила їхній економічний потенціал і зменшила ризики, пов'язані з довготерміновим виробничим фінансуванням.

Це потрібно для того, щоб підприємці пов'язували своє майбутнє з Україною, не виводили капітал і тут будували заводи. Наразі ж маємо чергову сагу, яка, за правилами цього літературного жанру, довга і не відомо чим закінчиться.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua