Имеет ли размер значение в сельском хозяйстве?

Имеет ли размер значение в сельском хозяйстве?

Ключевую роль в вопросе эффективности и производительности играют менеджмент хозяйства и маржинальность сезона. (укр)
Вторник, 2 октября 2018, 08:57
научный сотрудник Института аграрного развития в странах с переходной экономикой, г. Галле, Германия

Існує багато точок зору про переваги та недоліки великих сільськогосподарських підприємств на макрорівні.

Їх звинувачують у зниженні біологічного різноманіття, деградації ґрунтів, впливі на клімат, використанні агрохімікатів, зниженні зайнятості населення через заміщення робочої сили технікою.

Як докази наводяться країни Європи, де домінують порівняно невеликі господарства, які мають високу продуктивність.

Прихильники великих підприємств апелюють до підтримки родючості ґрунту, використання безпечних добрив і засобів захисту рослин, дотримання політики соціальної відповідальності.

При цьому на рівні самого підприємства більший розмір мав би сприяти зменшенню витрат на одиницю продукції завдяки розмиванню фіксованих витрат на більшу кількість продукції при горизонтальній інтеграції або ж через економію завдяки контролю виробничого ланцюга — вертикалізації.

Різні дослідження вказують, що більший розмір господарств, зокрема, в країнах з перехідною економікою та країнах, що розвиваються, допомагає отримати кращий доступ до фінансових і виробничих ресурсів, продати врожай з більшою маржею завдяки обсягу, замістити робочу силу великогабаритною технікою, запровадити нові технології та диверсифікувати ризики.

Західні економісти давно дискутують про ефективність і продуктивність великого аграрного виробництва. Вони придумали термін "обернена залежність у сільському господарстві" — inverse relationship in agriculture, який означає зниження ефективності і продуктивності із збільшенням розміру господарства.

Умовно дослідників цієї теми можна поділити на три групи.

Перші стверджують, що зелена революція — технологічна революція в агросекторі у 1950-1960-х роках — додала переваг великим господарствам завдяки механізації, кращій селекції, добривам та засобам захисту рослин.

Другі переконують, що перевага дрібних підприємств полягає у менших витратах на моніторинг персоналу, оскільки зазвичай власники підприємства працюють на землі самостійно і прямо зацікавлені у результатах своєї роботи.

Треті апелюють U-подібною залежністю між розміром та ефективністю, де у виграшній позиції перебувають господарства середнього розміру.

Це пояснюється програшем менших господарств через гірший доступ до інституцій, інфраструктури, сервісів, менш інтенсивне використання ресурсів та технологій, а більші мають вищі витрати через потребу контролювати робочу силу, конфлікт інтересів менеджера та власника, зацікавленість менеджера у зростанні будь-якою ціною для отримання більшої компенсації.

Тим не менше, новіші дослідження свідчать на користь великих господарств. Наприклад, деякі з них називають політику підтримки малих господарств на прикладі Азії помилковою, такою, що стимулювала втрату конкурентної переваги і змусила низку країн стати нетто-імпортерами продовольства.

Більше того, на Міжнародній конференції аграрних економістів у Ванкувері були презентовані результати найновіших досліджень провідних науковців, що вказують на більш чіткий позитивний взаємозв'язок між ефективністю, продуктивністю і розміром у країнах, що розвиваються, протягом останніх років.

Учасники заходу переконували, що конкурентна перевага малих господарств зменшується з розвитком ринків та економічним зростанням.

Однак прямо трактувати такі результати в контексті України, не враховуючи історичних, культурних та інституційних особливостей, буде неправильно. Адже те, що в Азії називають великим господарством, буде дуже малим в Україні.

В українських реаліях до терміну "великі сільськогосподарські підприємства" додалася окрема категорія так званих нових операторів: аграрних індустріальних формувань, "мега-ферм" або просто аграрних холдингів.

Проект LaScalA визначає їх як комерційно-орієнтовані об'єднання відокремлених господарств, що контролюються материнською компанією, яка здійснює стратегічне управління групою та її учасниками.

Хоча така форма господарювання притаманна низці країн, вона має свої особливості в кожній з них. В Австралії великі ферми спеціалізуються на тваринництві. В Аргентині і Бразилії великі рослинницькі господарства здійснюють лише управління, наймаючи для проведення робіт фірми з технікою і людьми, щоб не інвестувати в техніку і не контролювати кожного працівника.

Контроль сервіс-провайдерів відбувається фарм-менеджером та невеликою кількістю допоміжного персоналу за допомогою чітко прописаних умов у договорі та систем точного землеробства. Важливу роль відіграють довіра й імідж сторін. На пострадянському просторі холдинги більш подібні між собою.

Серед основних недоліків великих господарств, зазначають дослідники, — наявність великих витрат на моніторинг робочої сили, бюрократія, витрати, що виникають внаслідок розподілу функцій власності та управління компанією, швидкі темпи росту, постійна реорганізація та реструктуризація.

Водночас західні науковцівідзначають доступ до інфраструктури та управлінські якості як переваги, що дозволяють великим гравцям бути високопродуктивними.

На українському прикладі науковці вказують, що навіть такі великі гравці, як українські аграрні холдинги, точніше, їх підрозділи, не надто відрізняються від нехолдингових підприємств щодо ефективності і продуктивності.

Їх вища інтенсивність у вигляді витрат на гектар, урожайності, вартості виробленої продукції на гектар, працівника чи корову дозволяє перевершувати нехолдингові підприємства в роки з високою маржею.

Тим не менше, це лише оцінка з точки зору аграрного виробництва. Існує необхідність комплексного аналізу на рівні господарства і холдингу в цілому, адже грошовий потік може бути оптимізований по всій структурі, тож успішність господарств, що належать до холдингів, може бути недооцінена.

Без цього робити припущення щодо ефективності і, тим більше, здійснювати законодавче регулювання, що стосується розміру, буде неправильно.

Щоправда, в українському агробізнесі нікого не здивуєш наявністю закордонних філій, центрів дистрибуції, материнських компаній, фінансову інформацію про які науковці навряд чи колись отримають, що ускладнює реальну оцінку ефективності аграрних холдингів.

Попри це, і малі нехолдингові підприємства, і підрозділи холдингів мають суттєвий потенціал для нарощення ефективності на рівні виробничих підприємств. Обидві групи виробників щороку виробляють в середньому на 35-40% менше, ніж найефективніші представники вітчизняного агробізнесу.

Так, однаково ефективно всі працювати не зможуть, але щонайменше варто поставити питання про зменшення розриву. За умови скорочення розбіжності в технічній ефективності до 10% українські аграрії виробляли б не 60-66 млн тонн зерна, як у 2017 році, а 90-92 млн тонн, а це додаткові 3,7-4,1 млрд дол.

Серед найбільш ефективних підприємств галузі є як холдингові підприємства, так і нехолдингові. Більше того, в один холдинг можуть входити і високоефективні підприємства, і найгірші представники галузі, які, до того ж, не показують суттєвих покращень в динаміці.

Технічна ефективність відокремлених підрозділів одного з українських аграрних холдингів, що спеціалізуються на рослинництві

 
Технічна ефективність показує відношення випуску рослинницької продукції до еталонних підприємств у вибірці при аналогічних затратах (матеріальні ресурси, капітал, робоча сила), де 1 означає найбільшу ефективність (еталонне значення затрат до випуску), 0 — найбільшу неефективність

Технічна ефективність може трактуватися як ефективність менеджменту в управлінні ресурсами підприємства. Науковці вказують, що конкурентна перевага фірми залежить від здатності менеджменту ефективно поглинати ресурси та створювати їх унікальні комбінації.

Таким чином, навіть господарства з однаковим набором ресурсів мають різну результативність через розмаїття таких комбінацій. Ефективність менеджменту також проявляється у його здатності адаптуватися та працювати під впливом навколишнього середовища. Тож вітчизняним управлінцям є на чим працювати.

При неякісному менеджменті переваги від розміру підприємства не даватимуть ефекту. Можна констатувати, що вміння управляти ресурсами та адаптуватися до ринкових умов мають більше значення, ніж розмір підприємства.

Більше того, чіткої відповіді на питання, хто продуктивніший — великі господарства чи малі ферми — дослідники наразі не дають. Проте можна відзначити кілька ключових висновків.

Перший — надання переваги одній категорії господарств в довготривалій перспективі може нести загрози на національному рівні.

Другий — кожна група господарств має конкурентні переваги, проте розвиток ринків, технологій та ресурсів може надавати перевагу крупнішим гравцям.

Третій — на прикладі українських сільськогосподарських підприємств помітна важливість маржинальності, що в сприятливі роки окупає вищу інтенсивність великих господарств, а під час низькомажинальних періодів заохочує ощадливу поведінку, притаманну малим господарствам.

Четвертий — ключову роль в питанні ефективності і продуктивності відіграє менеджмент господарства.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Подпишитесь на наши уведомления!